8. Аналіз результатів фокус-групового інтерв’ю.

В аналізі даних можна виділити два головних методи: пошук кодувальних категорій та групування даних.

Результати аналізу повинні бути представлені замовнику у формі звіту. Існує три види звітів:

1. Усний звіт - опис узагальненої інформації про дослідження, основні результати. 2. Короткий звіт - до 20 сторінок. Включає в себе вступ, цілі, методологію, результати, рекомендації чи наступні кроки. 3. Деталізований звіт - по формі нагадує короткий звіт. Крім того, включають прямі ілюструючи цитати зі стенограми обговорення.

Дискурс-аналіз.

Поєднання кількісних та якісних методів збирання соціологічних даних у єдиному дослідницькому циклі.

Напрям: Соціологія масових комунікацій

Тема 1. Масова комунікація в житті суспільства.

Масова культура та масова комунікація.

Масова культура — культура, яка, серед широких верств населення в даному суспільстві, переважно комерційно успішна та елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (наприклад, в спорті і літературі) — контрастуючи з «високою культурою».

Передумови формування поп-культури закладено в самій наявності структури суспільства. Хосе Ортега-і-Гассет сформулював відомий підхід до структуризації за ознаками творчої потенції: суспільство поділяється на «творчу еліту», яка, природно, становить меншу частину суспільства, і на «масу» — що кількісно переважає. Відповідно виникає протиставлення культури еліти («елітарної культури») культурі «маси» — «масовій культурі».

На початку XX ст. масове суспільство й пов'язана з ним масова культура стали предметом досліджень найвизначніших учених у різних наукових областях: філософів Хосе Ортега-і-Гассета («Повстання мас»), Карла Ясперса («Духовна ситуація часу»), Освальда Шпенглера («Сутінки Європи»); соціологів Жана Бодріяра («Фантоми сучасності»), Питирима Сорокіна («Людина. Цивілізація. Суспільство») і інших. Аналізуючи масову культуру, кожний з них відзначає тенденцію до її комерціалізації.

На початку XXI століття сучасні дослідники констатують ті ж культурні явища: «Сучасні тенденції мають кумулятивний характер і вже привели до створення критичної маси змін, що торкнулися самої основи змісту й діяльності культурних інститутів. До найбільш значимих з них, на наш погляд, відносяться: комерціалізація культури, демократизація, розмивання границь, як в області знання, так й в області техніки, — а також переважна увага до процесу, а не до змісту».

Ставлення науки до масової культури змінюється. Якщо Карл Ясперс назвав масове мистецтво «занепадом сутності мистецтва», а Жан Бодріяр говорив, що всі сфери сучасного мистецтва «входять у трансестетичну сферу симуляції», те ці концепції були переглянуті в 1960-1970 р. у рамках постмодернізму, що позбавив протиставлення масової й елітарної культур якісного оцінного змісту.

Масова комунікація (англ. mass communication), систематичне поширення повідомлень (через друк, радіо, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис) серед чисельно великих, розосереджених аудиторій з метою затвердження духовних цінностей даного суспільства і надання ідеологічної, політичної, економічної або організаційної дії на оцінки, думки і поведінку людей.

П.Лазарсфельд і Р.Мертон розглядають масову комунікацію (МК) у контексті організованої нею соціальної дії і спровокованих масових смаків. На їх погляд- масова комунікація являє собою потік комунікативних дій з метою (крім чисто інформаційних, просвітницьких цілей):

1)присвоєння певного статусу суспільним проблемам, особистостям, організаціям і суспільним рухам;

2) зміцнення соціальних норм;

3)наркотизації соціуму.

"Те, що масова комунікація підвищує рівень інформованості широких верств населення є безперечним. Разом з тим, що зростає потік повідомлень масової комунікації може ненавмисно відволікати енергію людей від активної участі до пасивного знання".

У сучасному світі- комунікація усе більш пронизує різні сторони життя людини. Інформація, яка циркулює по каналах комунікації, перетворює суспільство в інформаційне. А.І.Ракітов сформулював основні характеристики цього суспільства.

1. Можливість для будь-якого суб'єкта макро- і мікросоціального середовища одержати будь-яку інформацію і знання, необхідні для життєдіяльності, втілення особистої і соціальної творчості.

2. Наявність для цих цілей відповідної сучасної технологічної бази.

3. Наявність інфраструктур, здатних забезпечити створення необхідних національних інформаційних ресурсів і адекватного науково-виробничого творчого макро- і мікросередовища.

4. Прискорена автоматизація і роботизація всіх сфер виробництва і керування.

5. Радикальні зміни в самому соціальному мікросередовищі по розвитку сфери інформаційної діяльності і послуг. Іншими словами, - забезпечення усього соціокультурного циклу відповідними каналами комунікації та обслуговуючим персоналом.

Підхід А.Квасковської до масової культуру та комунікації.????

Масова комунікація як різновид соціальної комунікації.

Розглядаючи соціологічну модель масової комунікації, можна погодитися з тим, що основними елементами цієї моделі є: 1) соціальні суб'єкти, які взаємодіють в інформаційному процесі, 2) специфічні соціальні інститути цих суб'єктів, які опосередковують цю взаємодію, 3) сама масова інформація як сукупність знань, цінностей і норм. Остання виступає, з одного боку, предметом виробництва і поширення, з іншого — сприйняття і споживання. У цьому значенні масова комунікація — це "діяльність соціального суб'єкта з виробництва і поширення соціальної інформації, спрямована на формування напряму думок і дій соціального суб'єкта" . Ця діяльність здійснюється за допомогою засобів комунікації.

Естонський дослідник Ю. Вооглайд вважав, що "масова комунікація як специфічний вид соціальної комунікації визначається як інституціоналізована, однобічна, опосередкована, публічна, яка не має безпосереднього зворотного зв'язку, поширюється одночасно чи за короткий період часу за допомогою технічних засобів у масовій і, з точки зору комунікатора, — анонімній, розташованій у різних місцях аудиторії"

Соціальні функції ЗМК.

Аналіз функцій ЗМК здійснили Д. Маккуєл, Дж.Бламлер та Дж. Браун (1972). Вони писали про:

• відволікання уваги (втеча від повсякденності та проблем, емоційна розрядка);

• заміщення міжособистісного спілкування соціальною діяльністю;

• усвідомлення людини себе як особистості( самооцінка, пізнання дійсності); соціальний нагляд.

Е. Катц , Дж.Бламлер, М. Гуревич вважали, що людина застосовує ЗМК для установлення або видалення інструментальних, афективних, інтегративних контактів.

Мак-Квейл (1987 р.) запропонував так звану мобілізуючу функцію, яку можна кваліфікувати як регулюючу в період різних кампаній (політичних, релігійних тощо).

О.Леонтьєв в концепції психолінгвістики (1974 р.) розглядав типові для радіо- та телевізійного спілкування функції, а саме:

• оптимізація діяльності суспільства за рахунок орієнтації на соціальне спілкування, яке дозволяє змінити сумісну колективну діяльність;

• функція контакту, яка має велике значення у формуванні групової свідомості;

• функція соціального контролю через використання соціальних норм, етичних та естетичних вимог;

• функція соціалізації особистості – виховання рис, які бажані для суспільства

По поводу функций массовой коммуникации мнения ученых расходятся. Основное различие сводится к степени детализации функций. В 1948 г. американским ученым ГЛассуэллом были выделены три функции: 1) обозрение окружающего мира, что можно интерпретировать как информационную функцию; 2) корреляция с социальными структурами общества, что можно толковать как воздействие на общество и его познание через обратную связь; 3) передача культурного наследия, что можно понимать как познавательно-культурологическую функцию, функцию преемственности культур. В 1960 г. американский исследователь К.Райт добавил еще одну функцию - развлекательную. В начале 80-х годов специалист по массовой коммуникации Амстердамского университета Мак-Квейл прокомментировал эти функции и предложил еще одну функцию, так называемую мобилизующую, имея в виду специфические задачи , которые выполняет массовая коммуникация во время компаний, чаще - политических, реже - религиозных. По-видимому, эта функция, которую можно квалифицировать как регулирующую или управляющую, приобретает силу и в нашем обществе.

В отечественной психолингвистике выделяются четыре функции, типичные для радио- и телевизионного общения: 1) оптимизация деятельности общества за счет ориентации на социальное общение, позволяющее изменить коллективную (совместную) деятельность; 2) функция контакта, которая играет роль в формировании группового сознания; 3) функция социального контроля через использование социальных норм, этических и эстетических требований; 4) функция социализации личности - воспитательная функция привития личности тех черт, которые желательны для общества (Леонтьев АА. 1974. С. 46-48).

Информационная функция заключается в предоставлении массовому читателю, слушателю и зрителю актуальной информации о самых различных сферах деятельности - деловой, научно-технической, политической, юридической, медицинской и т.п. Получая большой объем информации, люди не только расширяют свои познавательные возможности, но и увеличивают свой творческий потенциал. Знание информации дает возможность прогнозировать свои действия, экономит время. При этом заметно усиливается мотивация к совместным действиям. В этом смысле данная функция способствует оптимизации полезной деятельности общества и индивида.

Регулирующая функция имеет широкий диапазон воздействия на массовую аудиторию, начиная с установления контактов, кончая контролем над обществом. В этой функции массовая коммуникация влияет на формирование общественного сознания группы и личности, на формирование общественного мнения и создание социальных стереотипов. Здесь же кроются возможности манипулировать и управлять общественным сознанием, фактически управлять общественным сознанием, фактически осуществлять функцию социального котроля. При определенных условиях это функция служит целям «промывания мозгов». Получатель информации имеет возможность сравнивать различные социальные ситуации, которые комментируются СМИ либо с положительной, либо с негативной оценкой. Люди, как правило, принимают те социальные нормы поведения, этические требования, эстетические принципы, которые убедительно пропагандируются СМИ как положительный стереотип образа жизни, стиля одежды, формы общения и т.п. Так происходит социализация индивида в соответствии с нормами, желательными для общества в данный исторический период.

Культурологическая функция выполняет не только свою основную познавательную задачу - ознакомление с достижениями культуры и искусства, она способствует осознанию обществом необходимости преемственности культуры, сохранения культурных традиций. При помощи СМИ люди знакомятся с особенностями различных культур и субкультур. Это развивает эстетический вкус, способствует взаимопониманию, снятию социальной напряженности, в конечном счете, способствует интеграции общества.

С данной функцией связано понятие массовой культуры, отношение к которой в плане ее социальной ценности неоднозначно. С одной стороны, стремление познакомить широкие массы с достижениями мирового искусства, новыми направлениями и тенденциями является несомненной заслугой СМИ.

С другой стороны, низкий художественный уровень развлекательных программ, неограниченные возможности их тиражирования воспитывают дурной вкус у потребителей массовой культуры.

С учетом приведенных выше характеристик и основных функций массовой коммуникации ее социальная сущность сводится к тому, что это - мощное средство воздействия на общество с целью оптимизации его деятельности, социализации индивида и интеграции общества.

В рамках группы СМК способствует ее интеграции как социальной, так и профессиональной; способствует ее включению в более широкую социальную структуру. Если перейти на уровень социальных институтов, то именно СМК они обязаны тем обстоятельством, что транслируемые ими социальные нормы становятся доступными отдельным личностям, благодаря чему создается активная мобилизующая общественная среда.

Предмет соціології масової комунікації.

Соціологія масових комунікацій — галузь соціології, предметом якої є закономірності масових інформаційних явищ і процесів, діяльність соціальних інститутів, що виробляють та поширюють масову інформацію.

Предмет її досліджень — взаємодія комунікатора, аудиторії та визначення змісту, особливості сприйняття масової інформації, вивчення функціонування окремих засобів масової інформації тощо

Поява ЗМІ в суспільстві.

Поняття ЗМІ історично склалося як уявлення про вид соціального інституту, домінуючою характеристикою якого є вплив на суспільство через інформаційну функцію. До ЗМІ вона відносить періодичну пресу, радіо та телебачення. Прагматична типологія ЗМІ базується на таких ознаках, як ступінь впливу та самостійність (свобода від тиску політичних, економічних та інших груп). Наукове поняття ЗМК формується пізніше. Його появлення обумовлене дослідженнями способів комунікації та побудовою моделей масової комунікації. Головна характеристика ЗМІ – вплив на суспільство через комунікативну функцію. Підґрунтям прагматичної типології ЗМІ є ступінь впливу з точки зору інтеграції суспільства та «конверсії» суспільної думки про соціальні цінності