Врахування психологІї військоВого колектиВу в роботі військового юриста

Військовому юристу, як і будь-якому офіцеру, який працює з особовим складом, необхідні знання динамічних процесів, що відбуваються у військових колективах. Однак завдання, що стоять перед офіцерами-юристами, за своїм змістом та методам рішення істотно відрізняються від завдань, що стоять перед офіцерським складом частин і підрозділів, незважаючи на загальну мету – зміцнення військової дисципліни та правопорядку у військах, підвищення боєздатності частин і з’єднань. Саме це спонукає військово-юридичну психологію, спираючись на дослідження військових психологів, розробляти соціально-психологічні проблеми військового колективу під кутом зору підвищення ефективності і якості діяльності офіцерів-юристів.

Знання динамічних процесів, що відбуваються у військових колективах, закономірностей розвитку формальних і неформальних взаємин серед військовослужбовців особливо актуальні зараз, на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, державотворення, коли істотно зростає роль правового регулювання різних сторін нашого життя. Недооцінка соціально-психологічних процесів, що відбуваються у військових колективах, впливу на них негативних явищ суспільства, сприяла поширенню в Збройних Силах України порушень статутних правил взаємин між військовослужбовцями.

6.1. Поняття малої групи. Військовий колектив як різновид малої групи.

Соціально-психологічні характеристики військового колективу

Розглядаючи фактори формування особистості, у другій тему нашого курсу лекцій, ми визначили, що такими є – біологічний, соціальний, виховний та діяльнісний.

Дія соціального фактору на особистiсть відбувається через соціальне сеpедовище, а саме через piзнi спiльноти, тобто через гpупи.

Сучасне суспільство складається з великої кількості різноманітних соціальних груп, що розрізняються за цілям і змістом діяльності, за способами об’єднання, за характером функціонування тощо. У системі існуючих суспільних відносин кожна з них займає своє певне місце.

У соціальній психології здійснено чимало спроб класифікації груп. При цьому застосовувались найрізноманітніші класифікаційні засади: рівень культурного розвитку, тип структури, завдання та функції, переважний тип контактів, час існування групи, принципи її формування тощо.

Найзагальнішою є класифікація груп на умовні та реальні. Умовна (номінальна) група – група, яка виокремилась з інших за суттєвою, але формальною ознакою (освіта, вік, стать, професія, політична, етнічна чи релігійна приналежність). Члени такої групи можуть не перебувати один з одним у безпосередній взаємодії. Це скоріше статистична, ніж психологічна група (жінки, пенсіонери, фермери, католики, робітники, військовослужбовці, юристи, українці тощо).

Виокремленню, так званих, реальних груп спонукав об’єктивний процес обміну діяльністю та її результатами. Реальна група утворилась для досягнення спільних цілей, на основі поєднання зусиль, які необхідні для спільної діяльності. Виходячи з цього, реальну групу можна визначити як реально існуючу спільність людей, які взаємодіють між собою, об’єднані спільною діяльністю, цілями, інтересами, потребами. Для того, щоб стати реальною групою, така спільність повинна мати і усвідомлювати мотивовану мету діяльності, володіти, необхідними для групової діяльності, знаннями, уміннями та навичками, закріпленими в досвіді, способами підтримки і вияву групової єдності. У реальній групі обов’язкове психологічне спілкування, за допомогою якого стають можливими групові рішення, оцінки, думки, “спільна мова” між членами групи, емоційна і вольова єдність.

Реальні групи в свою чергу поділяються на природні та лабораторні. Лабораторною називається група, яка створена спеціально для проведення якого-небудь дослідження. А природною називають групу, яка існує в реальних життєвих умовах.

Реальні групи, за кількісною характеристикою, можуть бути малочисельними або багаточисельні. Відповідно їх називаються малими та великими.

У малій групі спілкування її членів відбувається безпосередньо. Велика група характеризується опосередкованим, здебільшого анонімним характером спілкування, що зумовлено значним розміром групи і неможливістю прямого контакту членів групи один з одним.

Великі групи у свою чергу поділяються на організовані, до яких належать нації, народності тощо, і неорганізовані, що характеризуються стихійністю виникнення, наприклад, натовп.

Взаємодія членів групи може бути тимчасовою (демонстрація) і постійною (бригада, шкільний клас, військовий підрозділ). У зв’язку з цим виокремлюють тимчасові та постійні групи.

Взаємодія у малій групі, також може бути організованою і неорганізованою. Відповідно розрізняють групи організовані (формальні) і неорганізовані (неформальні). Ці два типи груп можуть трансформуватися (наприклад, група друзів може створити громадську організацію). Таким чином “неформальна група” – це завжди соціально-психологічна група, для якої характерні тісні особистісні взаємовідносини і постійні контакти. Організованість передбачає певну структуру групи, наявність статуту чи регламенту організації з правами та обов’язками члені групи як у середині, так і поза нею.

Розглянемо більш детально малу групу та соціальні процеси, які відбуваються в ній.

Мала група виникає, як правило, на основі спільної діяльності, спільних інтересів її членів. Між ними підтримуються особистісні контакти. Члени групи перебувають у постійній взаємодії один з одним. Це приводить до формування групових поглядів і норм поведінки. Кількість осіб, що входять у малу групу, не залишається постійною. Нижня її межа, природно, не може бути менше двох осіб. А верхня відповідає тому рівню, на якому зберігаються і найбільш активно підтримуються міжособистісні контакти, виявляється взаємний вплив членів групи, а тому кількість малої групи не перевищує 20-30 чоловік.

У ряді випадків кількісний склад малої групи може повністю збігатися із чисельністю невеликого військового підрозділу, наприклад, екіпажа корабля, відділення.

У свою чергу, малі групи підрозділяються на формальні й неформальні. На відміну від формальних груп, структура яких визначена офіційно, неформальні групи виникають стихійно і можуть існувати в середині більшої за розміром групи.

За особистою значимістю малі групи діляться на, так звані, групи членства та референтні групи.

Референтною (від латинського “referens” – такий, що передає, повідомляє) називається реальна або умовна соціальна спільність, з якою індивід співвідносить себе як з еталоном і на норми, думки, цінності і оцінки якої він орієнтується в своїй поведінці і самооцінці. Така група виконує переважно нормативну та порівняльну функції. Нормативна функція проявляється в мотиваційному впливі, а порівняльна проявляється в перцептивних процесах, тобто виступає в якості еталона, за допомогою якого індивід може оцінити себе та інших.

Групою членства називають групу, як мiсце перебування iндивiда в соціумі, яке вiддалене вiд його настанов та цiннiсних орієнтацій. Iнакше кажучи в такій групі людина просто зберігає членство.

За рiвнем розвитку видiляють групу-конгломерат, асоціації, групи-кооперації, корпорації та групи (низький рiвень розвитку) та колективи (високий рiвень розвитку).

Група-конгломерат (від латинського “conglomeratus” – нагромаджений)– це сукупність певної кiлькостi людей (осiб), якi ранiше не були мiж собою знайомi та опинилися в одному простоpi, в один i той же час (наприклад, молоді військовослужбовці на курсi молодого бiйця або вiйськовий пiдроздiл, який формується з вiйськовослужбовцiв одного перiоду служби). На цьому етапi група дістає назву, наприклад, військовослужбовці першої роти.

З плином часу, з розвитком міжособистісних відносин група-конгломерат досягає рівня групи-асоціації.

Так, асоціація (від латинського “associatio” – сполучення, з’єднання) – група, в якій відсутні об’єднуюча діяльність, організація і управління, а ціннісні орієнтації, які опосередковують міжособистісні відносини, проявляються в умовах групового спілкування. На рiвнi асоціації військовослужбовці об’єднані спiльною метою, але не всі однаково сприймають її, дiяльнiсть групи здійснюється, хоча дiї її членiв ще нескоординовані та вiдокремленi. Така група постiйно потребує впливу командирiв, актив лише починає складатися. Особистiснi стосунки налагоджуються достатньо швидко, але лише у виглядi емоційної припустимості, вони ще не опосередковуються змістом службової дiяльностi.

Розвиваючись група-асоціація досягає нового рівня – рівня кооперації.

Група-кооперацiя характеризується чiтко вираженою єдністю дiй членiв групи, спільністю поглядів, на основі її цiнностей, прагненням до них. Крім цього, вона вiдрiзняється успішно дiючою органiзацiйною структурою, високим рiвнем групової пiдготовленостi та спiвробiтництва, мiжособистiснi вiдносини і групове спiлкування мають дiловий характер, пiдпорядкований досягненню високого результату у розв’язанні конкретного завдання.

Вiд кооперації до колективу група проходить рiвень автономiзацiї, що характеризується високою внутрішньою єдністю в усіх загальних якостях, крім iнтергрупової активності. Саме на цьому етапi члени групи iдентифiкують себе з нею (“моя група”). Проте гpупа-автономiя може вiдiйти вiд колективу до корпорації. Це можливо в тому випадку, якщо вiдбувається гiперавтономiзацiя, тобто вiдокремлювання. Корпорація (від латинського“corporatio” – об’єднання, спільність) – організована група, яка характеризується замкнутістю, максимальною централізацією та авторитарністю керівництва. Така група протиставляє себе іншим соціальним спільнотам на основі своїх вузько індивідуальних інтересів. Гіперавтономізація призведе до замкнутості, i група почне протиставляти себе iншим групам та досягати мети у будь-який спосіб, у тому числі і за рахунок iнших груп. Група перетворившись на корпорацію, спрямовує свою дiяльнiсть на вузькогрупові егоїстичні цiлi. У корпораціях вiдсутня узгодженність їхньої мети з цiлями та завданнями суспiльства. Груповi цiлi можуть бути навiть антисоцiальними (наприклад, бандитські угруповання, крайньорадикальні релiгiйні секти).

Соціально-психологічний механізм впливу подібних груп на особистість військовослужбовця допомагає військовому юристу зрозуміти, чому він вчинив правопорушення, іноді навіть всупереч своїм особистим інтересам. Знання соціально-психологічних механізмів, які відбуваються у військових підрозділах допомагає розібратися в істинних причинах протиправної поведінки військовослужбовця, побачити приховані мотиви, що підштовхнули його до такого вчинку.

Поряд з поняттям групи у вітчизняній психології широко використається поняття колективу. Далеко не всяка група може вважатися колективом. Колектив (вiд латинського “сollektivus” – збірний) – це соціальна спільність людей, які об’єднані на основі загальних цілей і завдань у процесі їх спільної суспільно корисної діяльності. У колективі, між його членами, активно функціонує система міжособистісних відносин. Різновидом колективу є військовий колектив. Колектив – це найвищий рівень розвитку групи

Військовий колектив – це об’єднання військовослужбовців даного підрозділу (частини) на основі їх спільної військової служби, загальних, ідейно-моральних принципів, військового обов’язку, військового товариства з метою захисту Батьківщини під керівництвом командира-єдиноначальника.

Військовий колектив, як спільність людей об’єднаних спільною діяльністю ідейно-моральними принципами, військовим обов’язком має свої соціально-психологiчні якості, якими є: згуртованість, соціально-психологiчний клімат та висока потенційна ефективність

Так, згуртованість колективу проявляється в тому, що всі зусилля його членiв об’єднанні прагненням досягти соціально важливих цiлей. Згуртованість сприяє виконанню суспільно корисної дiяльностi. Так відомий російський психолог А.В.Петровський визначає згуртованість як “цiннiсно-орiєнтацiйну єдність”, яка має вигляд системи внутрішньогрупових стосунків, що виявляє ступiнь збігу оцінок, настанов i позицій групи щодо об’єктiв (осiб, завдань, iдей, подій), найбільш важливих для групи в цiломую

Показниками згуртованості групи є: стиль лiдерства; процес прийняття групових рiшень; характер взаємовідносин мiж членами групи; ступiнь подібності в настановах i поглядах щодо спiльної дiяльностi та емоційних переживань; особистiснi особливості членiв групи та їх психофізіологічна сумiснiсть; результати спiльної дiяльностi тощо.

Соціально-психологiчний клiмат (СПК) – домінуючі, вiдносно стійкі настрої та судження колективу, що вiдображають його умови життєдіяльності. Соціально-психологічний клімат можна розглядати як результат групової сумiсностi, що характеризується соціально-психологiчними показниками згуртованості групи військовослужбовців, яка забезпечує задоволеність i безконфліктність спiлкування. СПК виражається в стилі спiлкування членiв військового колективу.

Основними факторами, що обумовлюють соціально-психологічний клімат у колективi є: мiжособистiснi стосунки; мiжособистiсна сумiснiсть; стиль управління колективом; вплив вищестоящих адміністративних та iнших органiзацiй; характер i якiсть сумiсної дiяльностi; своєчасне забезпечення особового складу всіма видами постачання. На СПК суттєво впливають формальні та неформальні мiжособистiснi стосунки військовослужбовців у процесi їхньої сумiсної дiяльностi.

Соціально-психологічний клімат у військовому колективi може бути позитивним i негативним. СПК здебільшого має стійкий характер, вiдносно велику енергію. При цьому чимало часу, цілеспрямованих зусиль потрібно для формування оптимального СПК, але значно менше – щоб його зруйнувати.

Висока потенційна ефективність – характеризується творчою здатністю до самоорганiзацiї, самоуправління, самовдосконалення і зумовлена сприятливими умовами для виявлення здібностей кожного, взаємною вiдповiдальнiстю, взаємовиручкою та взаємним доповненням. Потенційна ефективність вiйськового колективу повністю проявляється в сумiсностi, злагодженості, взаємодопомозі, виконання в разi потреби функцій товаришiв по службi, у тому числі і командирiв.

Військовий колектив характеризується цілим рядом інших особливостей, до яких насамперед відносяться:

- спільна діяльність, основним завданням якої є збройний захист Батьківщини;

- правова регламентація діяльності, неухильне виконання статутних норм і правил поведінки членів колективу з чіткою регламентацією взаємин між ними;

- сувора штатно-організаційна, субординаційна структура з єдиноначальністю командира підрозділу;

- детальна регламентація спільного побуту військовослужбовців, обмеженість сфери їх особистих контактів за межами військової частини, особливо для військовослужбовців строкової служби;

- правовий режим комплектування військових колективів частин і підрозділів, що визначає особливий порядок зарахування в той чи інший колектив нових його членів і виключення з нього осіб, що прослужили необхідні терміни служби або вибувають з нього за іншими обставинами.

Розглянемо деякі соціально-психологiчнi явища вiйськового колективу, якi вiдiграють неабияку роль у життєдіяльності вiйськового пiдроздiлу, особливо – у бойовій ситуації.

Колективний настрій – складний загальний емоційний стан, сукупність спiвпереживань, які значною мiрою визначають спрямованість, орієнтацію, характер психiчних проявiв, як окремих воїнiв, так i пiдроздiлу в цiлому.

Дослідження вiтчизняних та зарубіжних психологів свідчать, що за доброго настрою, продуктивність праці зростає на 30 i бiльш вiдсоткiв, а за поганого – знижується на 45-50 вiдсоткiв.

Якщо настрій окремого воїна здебільшого залежить вiд його фiзичного стану i самопочуття, то настрій групи явище, яке пiдпорядковується соціально-психологiчним закономiрностям. У вiйськовому пiдроздiлi вiн передусім залежить вiд соціально-психологiчного клімату, стилю керівництва тощо.

Наявність у групi (колективi) спiльного розумiння важливих для неї речей та явищ вiдображає громадська думка, тобто така думка, що склалась у вiйськовому колективi, і яка виступає реальною i дiйовою силою та виконує iнформацiйну, виховну, оціночну функції.

Загальна думка у вiйськовому колективi утворюється пiд впливом, як об’єктивних, так i суб’єктивних факторiв. Умовою цього процесу є взаємодія вiйськовослужбовцiв мiж собою. Колективна думка висловлюється, у першу чергу, в публічних виступах командирiв. Вони задають тон у формуванні громадської думки.

Проте, поряд з офіційною думкою у вiйськовому колективi iснує і неофіційна думка, яка, як правило, публічно не проголошується. Ця думка може не збігатися з офіційною i навіть суперечити їй. Частіше таку думку формують недостатньо виховані вiйськовослужбовцi, окремі мiкрогрупи негативного спрямування. Така думка не сприяє згуртуванню вiйськового колективу, а навпаки, є дестабілізуючим його фактором. Тому, військовому юристу при розслідуванні злочинів та правопорушень вкрай необхідно з’ясувати як офіційну та так і неофіційну громадську думку стосовно даного протиправного вчинку.

Пiдтриманню позитивної громадської думки сприяють традиції, якi являють собою визначені правила, норми, стереотипи поведінки, дiй i спiлкування вiйськовослужбовцiв, додержання яких стало суспільною необхідністю кожного члена групи.

Традиції не виникають на порожньому мiсцi. В своєму становленні і закріпленні вони проходять ряд етапiв. Поштовхом є виникнення певної проблеми, яку необхідно вирiшити будь-яким чином.

Ця проблема виникає через вiдповiдну потребу (наприклад, необхідністю вшанування певних дат, якi мають велике значення для солдата). Ця потреба, яка має велике емоційне забарвлення, стає життєвою необхідною для групи.

За соціальною спрямованістю можна виділити позитивні та негативні традиції. При цьому слід мати на увазі, що традиції дуже живучі і швидко передаються.

Традиції виконують регулюючу функцію та функцію емоційного задоволення.

Традиції класифікують за: змістом видiляють – бойові, трудові, спортивні, побутові тощо; приналежністю до рiзних спiльностей – професійні,територіальні, національні, внутрішньоколективні тощо; сферами прояву – моральні, правові, релігійні, художні тощо; за соціальною спрямованість – просоціальні (святкування дня частини) та асоціальні (традиції які пов’язані з позастатутними відносинами).

Hаступним важливим аспектом психологiї вiйськового колективу є взаємовідносини i проблема лiдеpства.

Взаємовідносини у групi - це рiзнi види стосунків особистості та мiкрогруп у формi розподілу внутрішньогрупових ролей та обов’язків.

Такий розподіл ролей та обов’язків у будь-якiй групi пов’язаний з предметом суспільної дiяльностi, так як вона передбачає чiткий розподіл обов’язків мiж членами даної групи та добросовісне виконання кожним своїх обов’язків. У зв’язку з цим, що бiльшiсть видiв людської дiяльностi передбачає колективну форму дiй, то така дiяльнiсть потребує конкретизації дiй кожного члена групи. Пiсля такого розподілу обов’язків та визначення ролей кожного члена групи pозпочинається конкретна дiяльнiсть кожного з них щодо забезпечення групової дiяльностi.

Роль – це, як правило, необхідний для групи та пов’язаний з iндивiдуальними особливостями особистості тип поведінки, схвалений групою, тобто це комплекс зразків поведінки, пов’язаних iз виконанням певної функції. Роль пов’язана певним чином з iншими ролями. Знаючи розподіл ролей, ми можемо передбачити можливу поведінку їх носіїв. Iнакше кажучи, роль – це система очікувань, коли кожен член групи очікує вiд iнших членiв групи виконання ними певних ролей, без яких неможлива цiлеспрямована ефективна спільна дiяльнiсть. Можна сказати, що iснує такий розподіл ролей та їх виконання, коли окремий член групи через об’єктивні або суб’єктивні причини не виконує своєї ролі, тобто не виправдовує системи очікувань, виникає конфлікт.

Природа конфліктів у рядi випадків полягає в тому, що окремі вiйськовослужбовцi недостатньо пiдготовленi до виконання ролей, тобто вони не виправдовують систему очікувань i пiдводять товаришiв по службi.

Iз роллю військовослужбовця в пiдроздiлi тiсно пов’язаний його ранг, тобто його владні повноваження, якими вiн розпоряджається вiдносно iнших членiв пiдроздiлу. Iдеальний варiант виходить тоді, коли якiсть виконання обов’язків узгоджується системою очікувань. Тим вищий відсоток такого збігу, чим вища авторитетність окремого воїна, тобто його статус серед товаришiв по службi.Соціальний статус (від латинського “status” – стан, положення) це об’єктивне місце індивіда або групи в соціальній системі у відповідності з їх характеристиками (природними, професійними, етнічними тощо). Соціальний статус це і стан суб’єкта в системі міжособистісних відносин, яке визначає його права, обов’язки та привілеї.