Тема 2. Історія вивчення соціальної комунікації.

Еволюція уявлень соціологів про роль ЗМК в житті суспільства та індивіда.

Масова комунікація завжди відігравала в суспільстві значну роль та постійно еволюціонувала. В розвитку комунікації розрізняють до-індустріальний (дописемний та писемний етапи), індустріальний (друкований та аудіовізуальний етапи) та інформаційний (починається з новітнього віртуального етапу) періоди. Виникнення мови було першою революцією у сфері комунікації. Завдяки цьому стале можливим функціонування суспільства як складної соціальної системи. Особливу роль в історії розвитку масового спілкування, у формуванні публіки як різновиду великих мас відіграли радіо й телебачення. Кожний етап розвитку засобів масової комунікації функціонально пов’язаний з темпом індустріалізації суспільства.

Традиційно масова комунікація розглядається як опосередковане спілкування – через ЗМІ. Тому базовою вважається функція впливу, в межах якої реалізуються інші соціально значущі функції масової комунікації – інформаційна, регулятивна, культурологічна, спрямовані відповідно на оптимізацію діяльності суспільства та індивіда, соціологізацію індивіда та інтеграцію суспільства.

Схема комунікації К.Шенона.

Модель включает пять элементов: источник информации, передатчик, канал передачи, приемник и конечную цель, расположенные в линейной последовательности (линейная модель). В дальнейшем модель пересматривалась с тем, чтобы удовлетворить потребности других областей исследования, связанных с другими видами коммуникации. Пересмотренная модель включала шесть компонентов: источник, кодирующее устройство, сообщение, канал, декодирующее устройство и приемник (ср. телефон). Эти термины, с переменным успехом, применялись и метафорически в других коммуникативных системах.

Помимо этих терминов, Шеннон ввел еще понятия шума (в дальнейшем это стали связывать с понятием энтропии и, наоборот, негэнтропии) и избыточности

Як працюють функції ЗМК: докомунікативна і комунікативна стадії.

Коммунікація як передача культурового повідомлення (А.Моль).

А. Моль поділяє культуру на «індивідуальну» та «соціальну» і визначає її як «інтелектуальний аспект штучного середовища, яке людина створює в процесі свого соціального життя». Вона є, за А. Молем, абстрактним елементом навколишнього світу людини. Автори зазначають, що А. Моль розглядає культуру в термінах «соціодинамічних циклів», тобто враховує її внутрішні суперечності. За А. Молем, індивідуальна культура — це «екран знань», сформований у свідомості людини; на цей екран проектуються нові стимули-повідомлення, що надходять із зовнішнього світу, і на цьому підґрунті будуються сприйняття, тобто форми, що можуть отримати подальше вираження у словах і знаках. Аналізуючи сучасний стан культури, А. Моль доходить висновку, що сьогодні під впливом засобів масової комунікації відбувається процес перетворення традиційної «гуманітарної» культури в культуру «мозаїчну». Сутність доктрини «гуманітарної культури» полягає у встанов­ленні деяких «основних соціальних цінностей», предметів, тем для роздумів тощо. На відміну від предметів менш важливих і дрібниць повсякденного життя ця теорія припускала певну ієрархію чи упорядкування ідей у головах людей, постулюючи існування всеосяжних «загальних» понять і пов’язаних з ними «другорядних» понять. Завдяки цьому будь-яке сприйняття співвідно­силося з певною «мережею» знання, яке має чітко виражену структуру і виткане з основних, другорядних, третьорядних та інших ліній, — це була ніби «мережа маршрутів думки зі своїми вузловими точками». Процес становлення «мозаїчної» культури протікає в такий спосіб. Сучасна людина пізнає навколишній світ за законами методом спроб і помилок; вона черпає знання з життя, з газет, з інформації, добутої безсистемно, у міру потреби тощо. Лише нагромадивши певний обсяг інформації, людина починає виявляти приховані в ній структури. А. Моль називає цю культуру «мозаїч­ною», тому що вона складена з безлічі фрагментів, у ній немає «точок відліку». У «мозаїчній» культурі, за А. Молем, знання фор­муються в основному не системою освіти, а засобами масової комунікації.

Розуміння комунікації в коннотативній семіотиці Р.Барта.

Термин «коннотация» используется в разных областях филологического знания. Это и лексическая семантика, и стилистика, и теория выразительности, и интертекстуальность. Коннотация в явном или в скрытом виде присутствует в концепт-анализе, в исследовании архетипов и мифологем обыденного сознания.

Именно Р. Барт обратил внимание на универсальность коннотации как инструмента исторической антропологии: человеческое общество нуждается в фиксации вторичных смыслов, и в структуре языка заложена возможность удовлетворения этой потребности. Р. Барт утверждал, что коннотативные означаемые суть «фрагмент идеологии», которые «натурализуются» благодаря коннотативным означаемым, принадлежащим денотативной системе, — отсюда его знаменитый тезис о власти языка.

Соціолінгвістична теорія Т.Дрідзе.

Теорія універсальних і обмежених кодів Б.Берстайна.

Роль масової комунікації в концепції Г.Шіллера.

Підхід та класифікація масової комунікації Г.МакКлюена.

Маклюен утверждал, что содержание каждой культурной епохи связано с доминированием определенной коммуникационной технологии. По его мнению, технология коммуникаций является своеобразным продолжением сознания людей. Поэтому каждый этап усовершентсвований средств коммуникации влияет на на характер отображения и, соответственно, восприятия реальности, сложившийся ранее. Влиянию повергаются также образ жизни, ценности, социальная структура общества. Маклюэн, особенно в ранних работах рассматривает формы коммуникации как ведущий фактор культурной еволюции. К средствам коммуникации в его концепции относятся язык, деньги, дороги, печать, компьютеры, телевидение. Важным является указание Маклюэна на то, что доминирующие типы коммуникации корреспондируют с определенными социокультурными и культурными составляющими конкретной эпохи. Маклюэном была предложена периодизация истории, основанием которой является доминирующий в тот или иной период канал, средство коммуникации. Соответственно было выделено три эпожи, в которых преобладали – устная, письменная и печатная, электрический и электронный типы коммуникации. В племенном обществе доминирующим средством была речь, это было общестов «уха». Появление печати, трансформирует закрытый до этого «племенной мир». Это оказывается сопряженным с распространеием рациональности, а также с пространственным расширением социальных отношений. Неотъемлемой чертой периода является многообразие социальных иерархий, появление национальных государств. Распространение электронных средств вновь приводит к доминированию устной коммуникации, подобно тому, как это было в «племенных» деревнях прошлого. Качественно отличны при этом являэтся глобальный уровень происходящего. Электричество дало возможность установить глобальную коммуникационную сеть. Причем, по мнению Маклюэна, такая сеть является некоторым аналогом центральной нервной системы человека. Это в свою очеред позволяет индивиду соучавствовать и ощущать последствия каждого своего действия, так и действий другого. Произошла «имплозия коммуникации» т.е. взрыв вовнутрь, когда за счет стремительного сжатия пространства, времени и информации находящийся в одном месте индивид может одновременно «переживать» состаяние отдаленных объектов. Таким образом, происходит снятие координат «центр» и «переферия». При этом члены «глобальной деревни» могут существовать без осознания некоторой глобальной целостности. Для эпохи господства электронных средств – «глобальной деревни» - характерным является «детрадиционализация» т.е. ослабление традиционных связей, иерархий, ценностей.