93.Нормування праці професіоналів, фахівців, технічних службовців.

До нормування праці професіоналів, фахівців, технічних службовців найчастіше за­стосовують норми часу і виробітку (креслярі, копіювальники, друкар­ки), норми чисельності (економісти, технологи, конструктори), норми підлеглості (чисельність робітників, підпорядкованих одному майст­рові), норми співвідношення між різними кваліфікаційно-посадовими групами працівників (між майстрами і старшими майстрами, між інженерами і техніками).

Основними об'єктами нормування праці професіоналів, фахівців, технічних службовців є функції управління, конкретні управлінські роботи, управлінські процедури і операції, мікроелементи операцій.

Залежно від характеру і змісту виконуваних службовцями функцій, стану поділу і кооперування праці, масштабів виробництва та ряду інших чинників застосовують диференційовані та укрупнені методи нормування.

Диференційовані методи використовують стосовно тих категорій .службовців, у яких зміст виконуваних функцій є досить стабільним, а одні й ті самі роботи повторюються більш-менш регулярно. На основі диференційованих методів нормування у багатьох галузях промисло­вості створені трудові нормативи на конструкторські, креслярські, технологічні, копіювальні, друкарські роботи, а також на роботи, вико­нувані економістами, бухгалтерами, товарознавцями тощо.

Методами укрупненого нормування визначають чисельність службовців за функціями управління. Для цього спочатку відбирають найбільш значимі чинники, які впливають на трудомісткість конкрет­ної функції управління, а отже і на чисельність службовців. Такими чинниками можуть бути, наприклад, кількість робітників, кількість одиниць технологічного устаткування, вартість активної частини ос­новних фондів, обсяг капітальних вкладень тощо.

Далі математичними ме­тодами виводяться статистичні залежності між рівнем впливових чин­ників і кількісним складом службовців.

Загальна формула такої залежності має вигляд:

У = ао + а1Х1 + а2Х2 + а3Хз,

де У — чисельність працівників по конкретній функції управління;

ао, а1, а2, а3-коефіцієнти залежності;

Х1 Х2; Х3 — рівні найвпливовіших чинників.

94.Сутність і зміст централізованої організації нормування праці на підприємстві.

Практична реалізація заходів щодо розробки та впровадження прогресивках трудових норм, з вивчення передових методів та прийомів праці, аналізу використання робочого часу та виконання багатьох інших функцій нормування праці вимагає такої побудови служб нор­мування і організації їх роботи, які відповідали б сучасним вимогам становлення ринкових відносин в Україні.

На підприємствах різних галузей України можна зустріти такі три форми управління нормуванням: централізовану, децентралізо­вану та змішану.

Централізованою називають таку форму, коли управління нор­муванням, відповідальність за якість норм і кадри нормувальників сконцентровані у єдиному центрі (відділі, бюро, лабораторії, групі).

Найчастіше централізована форма управління нормуванням праці застосовується на таких підприємствах, де централізована підготовка виробництва, зокрема конструкторська, технологічна та інструментальна. Це виправдовує себе на малих і середніх за кількістю працівників підприємствах з вузькою номенклатурою продукції.

Основні переваги застосування централізованої форми організації нормування праці:

-вона сприяє ши­рокому використанню обчислювальної техніки,

-забезпечує єдність ме­тодики нормування та вирівнювання напруженості норм,

-підвищення продуктивності праці нормувальників, їхню захищеність від некваліфікованого втручання у справи нормування деяких експансивних лінійних керівників.

Основними недоліками централізованої форми управління нор­муванням є:

-певна відірваність від виробничих цехів, не завжди своєчасне реагування на їхні потреби щодо уточнення або перегляду норм та виправлення помилок нормувальників або технологів,

-обме­жені можливості мати точну інформацію про фактичні затрати робо­чого часу, ефективність його використання, наявність і обсяги понад­нормових робіт.