52 Собор Святої Софії в Києві

Собор Святої Софії (Софійський собор) - храм, побудований в XI столітті в центрі Києва за наказом Ярослава Мудрого. На рубежі XVII-XVIII століть був зовні перебудований в стилі українського бароко. Всередині собору збереглися деякі оригінальні фрески і мозаїки, в тому числі знаменита мозаїка Богоматір Оранта.

Софійський собор став першим, внесеним до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, пам'ятником архітектури на території Україні.

Оскільки будівля собору - частина Державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей» і внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, його заборонено передавати будь-якої релігійної організації і здійснювати в ньому богослужіння. Виняток становить день 24 серпня - День незалежності України, коли представники релігійних організацій здійснюють молитву про Україну (була введена з 2005 року); 22 листопада 2006 Священний Синод Української православної церкви (Московський патріархат) заявив про неможливість для себе брати участь в такого роду заходах. [1]

До ансамблю Софійського собору відноситься Будинок митрополита.

Спочатку Софійський собор являв собою п'ятинефні хрестово-купольний храм з 13 главами. З трьох сторін він був оточений двоярусною галереєю, а зовні - ще більш широкої одноярусною. Центральний неф і трансепт значно ширше бічних нефів, утворюючи в інтер'єрі собору чіткий хрест. Хрестоподібна композиція була видна і зовні храму. Нефи собору закінчувалися на сході п'ятьма вівтарними апсидами. Собор мав пірамідальну композицію. Циліндричні склепіння, перекриває його центральний і поперечний нефи, ступінчасто піднімалися до центру будівлі. Центральний купол був оточений чотирма меншими, а інші вісім куполів ще більш маленького розміру розташовувалися по кутах собору. Барабани куполів і апсиди мають грановану форму. Крім вікон, вільні ділянки стін прикрашені уступчастими нішами і лопатками, розчленовують поверхню стін відповідно до розташування внутрішніх несучих стовпів.

Інтер'єр собору зберіг деякі фрески і мозаїки XI століття, виконані візантійськими майстрами. Палітра мозаїк налічує 177 відтінків. Стиль мозаїк відповідає візантійському мистецтву першої половини XI століття - так званого аскетичного стилю.

Мозаїкою був прикрашений центральний купол, його барабан, вітрила і підпружних арки, а також центральна апсида і два стоять з боків від неї східних стовпи. В зеніті бані розташовується мозаїка із зображенням Христа Вседержителя (Пантократора), навколо Нього представлені чотири архангела. З них зберігся лише один древній мозаїчний, інші дописані в XIX столітті М. А. Врубелем олійними фарбами. У барабані між вікнами зображені фігури апостолів (від XI століття збереглася тільки одна фігура апостола Павла), нижче, на вітрилах купола, зображені друкарські євангелісти. Серед них з давніх часів збереглася лише фігура євангеліста Марка. На підпружних арках розташовуються медальйони з поясними фігурами 40 севастійських мучеників.

53 Український іконостас

Іконоста́с — стіна з ікон у храмі східного (візантийського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за "царськими" воротами має завісу.

Іконостас (іконостав) [грец. — образ і місце] — 1) перегородка з іконами, яка відокремлює вівтарну частину православної церкви від молитовного залу, своєрідний портик віми (порівн. ретабло, леттнер). Символізує межу між небом і землею, оскільки вівтарна частина вважається пам'яткою Христу, конха — небосхилом, амвон — каменем перед гробницею Ісуса.

1) Стуктура і формування найдавніших українських іконостасів

На підставі збережених ікон з XІV-XV століть, більша частина яких — твори великого розміру, які найбільш ймовірно належали до намісного ряду іконостасу, ікони з чину Моління, а також ікон менших розмірів із зображеннями великих свят, можемо стверджувати, що вже на той час в Україні утвердилась традиція вівтарної перегородки, що складалася з трьох рядів. Таким чином, протоіконостас у XІV столітті складався з намісного ряду, празникового ряду (який, можливо, ще не складався із усіх дванадцяти головних свят літургійного року) і ряду Моління. Такий склад українського первісного іконостасу, як доводять збережені твори, утвердився в наступному XV століття. У середині – другій половині XVІ століття, як свідчать, нажаль, лише документальні пам'ятки, появився, четвертий, пророчий ряд. Отож, наприкінці XVІ століття на Україні було сформовано чотирирядовий іконостас, якій ліг в основу українського високого іконостаса, що у XVІІ столітті міг складатись подекуди і з восьми рядів.

Намісний ряд

Серед збережених ікон XІV початку XV столітть, які знаходились в намісному ряді, — здебільшого храмові ікони (із зображенням святого патрона церкви, чи свята, якому посвячений храм), ікони Богородиці в іконографічному варіанті «Богородиця Одигітрія з похвалою», святого Миколая з житієм, та рідше ікона Христа Вседержителя в повний ріст. Над входом до святилища, який розташовувався у центрі вівтарної перегородки, розміщувалась ікона Нерукотворного Образу Ісуса Христа. Сам прохід завішувався завісою —катапетасмою (Царські врата з'явилися дещо пізніше, найдавніші, із зображеннями чотирьох євангелистів та Благовіщення Богородиці, датовані кінцем XV столітя і походять з с. Балутянка на Лемківщині).

Празниковий ряд

Другим за порядком рядом в іконостасі був ряд празниковий. Як вже побіжно згадувалось вище, у ранніх іконостасах ікони празників могли розміщуватись на епістилоні, де центральною іконою все ж було Моління. Також на деяких збережених епістилонах зауважуємо ікони празників, що розміщуються поміж іншими іконами, сереж яких ікони святих і зображення «Спаса Нерукотворного» (серед українських пам'яток цього типу зберігся епістилон, щоправда початку XVІІ століття, у церкві св. Параскеви у Крехові).

Ряд Моління

Найдавніші іконографічні відображення ідеї Моління (заступництва святих, в першу чергу Богородиці і Івана Предтечі, за вірних перед Христом) датуються VI – VIІ ст

Пророчий ряд

У кінці XVІ століття до згаданих рядів додається ще один – пророчий. перші Узагалі, пам'ятки із зображеннями пророків з пророчого ряду походять лише з початку XVІІ століття (П'ятницький іконостас зі Львова, іконостас церкви Преображення з Любліна). Проте перші відомості про існування цього ряду походять з середини – другої половини попередного століття.

Завершення іконостасу

З початку XVI століття походять перші відомі зображення Розп'яття з предстоящими, що завершували іконостас.