39.Творчість ф. Гойї та її вплив на подальший розвиток західноевропейського мистецтва

Франси́ско Хосе́ де Го́йя-и-Лусье́нтес (исп. Francisco José de Goya y Lucientes; 30 марта 1746, Фуэндетодос, близ Сарагосы — 16 апреля 1828, Бордо) — испанский художник и гравёр, один из первых и наиболее ярких мастеров изобразительного искусства эпохи романтизма.

Франсиско Гойя як художник випередив свій час настільки, що його роботи майже завжди здаються нам створеними нашим сучасником. За винятком небагатьох робіт, всі його творчість - сміливий пошук, справжнє новаторство, соціальне і революційне.

Картини «Зонтик», 1777;

«Продавец посуды» и «Мадридский рынок», 1778;

«Игра в пелоту», 1779;

«Молодой бык», 1780;е

«Раненый каменщик», 1786;

«Игра в жмурки», 1791.

С начала 1780-х годов Гойя получает известность и как портретист:

Портрет графа Флоридабланка,1782-83 (банк Уркихо, Мадрид)

«Семья герцога Осуна», 1787, (Прадо);

Портрет маркизы А. Понтехос, около 1787 (Национальная галерея искусства, Вашингтон);

Продовжуючи традиції знаменитого венеціанського майстра-декоратора XVIII століття Д. Б. Тьєполо, Гойя зумів бути оригінальним і сміливим у вирішенні великий масової сцени під фресці куполи церкви, внісши в неї драматизм і справжнє подих життя. Для розпису він використовував епізод легенди про чудо св. Антонія Падуанського, змусив заговорити убитого, щоб підтвердити невинність батька святого.

Незважаючи на композиційне і сюжетне схожість з народним лубком і графікою французької революції, прийоми Гойї в підході до образу в своєму масштабі і значущості ближче до знаменитих малюнків - карикатур Леонардо да Вінчі. Листи побудовані за принципом висунення декількох фігур на передній план, загальною компактною і часто статичної композиції, місце дії ледь позначено і детально не конкретизовано. Фігури дуже пластичні, тонкі обривисті штрихи дають не тільки лінію контуру, але й обсяг. Основний мальовничий ефект п?? стрункий на контрастному зіставленні чорних і білих плям.

«Портрет сім'ї короля Карла IV »завершує творчість Гойї XVIII століття. На початку нового століття написані «Маха одягнена» і «Маха оголена», яких ніхто з серйозних дослідників тепер не пов'язує з ім'ям герцогині Альба. Образ махи, дівчини з народу, в улюбленому іспанкам національному костюмі, з'являється ще в картону Гойї; тепер маха виступає вже в ролі Венери XIX століття. При порівнянні з Венери Тиціана і навіть з Венерою Веласкеса очевидно, як змінилося розуміння краси та поезії в зображенні оголеного жіночого тіла. «Маха» -- портрет, хоча до цих пір ще невідомої жінки. Її краса і виразність - Краса неправильного, випадкового і характерного. У всьому позначилося бажання підкреслити індивідуальність образу - в напруженій позі, в спрямованому прямо на глядача погляді, в одночасному поєднанні інтимності і холодність. Саме ця портретна індивідуальність образу повідомляє йому життєву безпосередність, яка відрізняє його від прийнятих академічних норм з їх абстрагованістю і умовністю.

У портретах цих років художника все більше цікавлять душевні переживання і настрої людини. Вся увага зосереджена тільки на обличчі і очах, здатних виразити внутрішній стан людини. Меншу роль грають поза і жест. Після портрета королівської сім'ї здається несподіваним у парадному портреті образ племінниці короля герцогині де Чінчон. Гойя підкреслює внутрішню схвильованість, поривчастість і невпевненість, стривожено-сум'ятний стан молодої жінки, яка нагадує перелякану птичку. Відкрито захоплюється художник яскравою зовнішністю, темпераментом і повнотою відчуття життя у портреті Ізабель Кобос де Порсель.

Вільна енергійна поза, сміливий погляд, велика внутрішня сила і впевненість мимоволі змушують згадати іспанок-героїнь, які боролися під час герилья (народної війни). Ізабель могла стати однією з них. Ефектна зовнішність молодої жінки вигідно підкреслена красою колориту: з-під чорних мережив мантильї, зібраної на світлому волоссі і спадає на плечі, просвічує рожеве плаття.