36.Пейзажний жанр в Італійському живописі 18 ст . Характерні риси пейзажу ведути

Веду́та (італ. veduta, «вид, виднокол») — жанр європейського живопису доби Ренесансу, що являє собою картину, малюнок або гравюру із зображенням міського пейзажу, нерідко із застосуванням стафажу.

Визначними майстрами цього жанру є італійський художник Каналетто (1697-1768) та фламандець Пауль Бріль (1554-1626).

У Італії жанр набув неабиякої популярності та поширення. Заможні мандрівники та негоціанти-торговці розповсюдили італійські ведути по країнах Західної Європи. Багатії везли олійний живопис, бо він дорого коштував. Студенти ж та міщани задовольнялися малюнком або гравюрою. В Італіі було місто, яке виробляло ведути, як водяний млин борошно. Якраз італійське походження терміну і доводить, що найбільшого поширення й розвитку ведута набрала саме в цьому місті — у Венеції. Чимало уславлених майстрів ведути походять са́ме звідси — Каналетто, Бернардо Белотто, Франческо Тіроні, Гварді (занадто захвалений за життя) тощо.

Особливе місце серед ведут посідає римська ведута, яку презентували Джованні Піттоні та Ванвітеллі.

Оскільки ведута власне є міським пейзажем, то найвідоміші школи і найбільшу кількість майстрів цього жанру представляли європейські столиці, мистецькі і культурні осередки, міста-місця паломництв тощо. Саме тому найбільше ведут, що зображеють такі міста, як Венеція, Рим, Неаполь, Петербург, Дрезден, Лондон тощо. Так, пейзажам новоствореної столиці Російської імперії, раннього Петербурга, виконаним переважно в гравюрі, ми завдячуємо творчості О.Ф. Зубова та М.І. Махаєва.

Подеколи ведута представлена у творчості сучасних (2-а пол. ХХ — ХХІ ст.ст.) митців, в т.ч. і українських.

19. Майстер архітектурного пейзажу-ведути, Каналетто писав панорамні види Венеції та інших міст, наповнюючи їх барвистими зображеннями міського життя. Документальна точність малюнка і досконалість перспективного побудови поєднуються в його творах з нарядністю і свіжістю колірної гами, світлоповітряних ефектами, ошатною видовищністю композиційного рішення ("Двір каменотеса", близько 1730, "Від'їзд венеціанського дожа на заручення з Адріатичним морем", "Портик палацу", . Тонкою спостережливістю, легкістю світлотіньових градацій відзначені пейзажні офорти Каналетто ("ведуть").

Гварді Франческо (1712-1793) італійський живописець, пейзажист венеціанської школи, працюючи над улюбленими у Венеції видами пейзажу - ведуть (документально-точний міський пейзаж) і "капріччо" (архітектурний пейзаж-фантазія), Гварді в 1780-1790-і роки прийшов до створення міського пейзажу нового типу, заснованого на безпосередності зорових вражень і ліричних переживань художника.

Відмовляючись від традиційних "кулісних" форм організації пейзажної композиції, знаходячи натхнення в простих, повсякденних мотивах, він розкриває тонку поезію повсякденному житті Венеції, її залитих світлом двориків, каналів і лагун ("Венеціанський дворик", Державний музей образотворчих мистецтв, Москва; "Підйом повітряної кулі ", Картинна галерея, Берлін-Далем," Ріо деї Мендіканті ", Академія Каррара, Бергамо," Сіра лагуна ", Музей Польді-Пеццолі, Мілан).