48 Українське мистецтво другої половини XVI- першої половини XVII

В художній культурі України кінець XVI — початок XVII ст. е своєрідною межею, яка відділяв попередній пері¬од з його збиранням творчих сил та консолідацією суспільних елементів від нового періоду, в якому на тлі бурхливих історичних подій, ідейно-класових битв інтенсивніше проходив розвиток мистецтва.

У першій половині XVII ст. по¬рівняно з XVI ст. з'явився значно ви¬дозмінений тип художника. Живопис¬ці, беручи активну участь у суспіль¬ному житті і будучи емансиповані від ремісничого середовища, хоч не всюди однаковою мірою, жили всіма інтере¬сами часу. Вони стають людьми не лише грамотними, а й по-справжньо¬му освіченими, поповнюючи свої знан¬ня подорожами, під час яких знайом¬ляться з різноманітними культурними надбаннями. Це сприяє тому, що та-лановиті майстри стоять на рівні висо¬ких наукових і культурних досяг¬нень. Федір Сенькович вважався ви¬знаним авторитетом у Львові з питань мистецтва. Його порадами користу¬вався Мартин Кампіан під час будів¬ництва нової вежі ратуші. З часом сла¬ву Сеньковича перейняв Микола Петрахнович. Чимало художників були членами братств, де часто виконували відповідальні суспільні доручення. Так, Лаврентій Пилипович Пухала, член братства при церкві св. Миколи, в 1599 р. з групою братчиків-послів їздив до Варшави , вірогідно, до урядових установ. Живописців поси¬лали на засідання сеймиків для захис¬ту інтересів братств від посягань шлях¬ти та міських властей. З такою метою в 1607 р. був направлений у Судову Вишню Федір, очевидно, Сенькович. Неодноразово їздив «до двору» у Вар¬шаву маляр Іван Корунка .

Сенькович здійснював нагляд за будівництвом і оздобленням Успенcької церкви.

Українські живописці розгорнули активну творчу діяльність на протива¬гу всім обмеженням. їх покровителями та захисниками стають братства. Пер¬ша половина XVII ст. характери¬зується бурхливим розквітом саме жи¬вопису, тому що тільки в живопису, а не в архітектурі і скульптурі, з'яв¬ляється можливість інтерпретації чис¬ленних явищ дійсності. Увага тепер дедалі більше приділяється розкриттю людського життя в усьому багатстві його виявів.

У першій половині XVII ст. на Україні з'являється спроба теоретич¬ного узагальнення поглядів на пре¬красне, в основу яких покладені пе¬реконання в реальній цінності при¬роди. Уже в декреті львівської ради про затвердження живописного цеху проходила думка проте, що благород¬не живописне мистецтво, яке є швидше справою духа, ніж рук людських, служить релігійному культу через на¬слідування природи 53. Глибше й зміс¬товніше ці думки викладені в творах Кирила Транквіліона Ставровецького «Зерцало богословія» (1618 р.), Захарія Копистенського «Палінодія» (1622 р.). У центрі нових естетичних принципів перебуває людина, здібна оцінити як своє власне творіння, так і красу природи 5І. Реальний світ стає важливим фактором, стимулючим художню творчість,— і творчість дедалі щільніше пов'язувалась з дій¬сністю і керувалась не стільки догма¬тичними ідеями, скільки більш широ¬кою програмою, наповненою живо-трепетними сучасними проблемами. Виконуючи замовлення церкви, яка в той час була знаменом не лише пра¬вослав'я, а й національного престижу і національної свободи, мистецтво ви¬ражало демократичні ідеали, зрозу¬мілі народу. Але в живопису XVII ст. проходить червоною ниткою лінія більш поглибленого «відкриття світу й людини» (Й. Мішле). Це відкриття супроводить прагнення об'єктивності й гармонії, поєднані з ідеями високої моралі, зрозумілої в дусі християн¬ської моралі, та життєствердження, стимулом якому служило могутнє під¬несення гуманізму, що при цьому за¬лишався спрямовуючою й надихаю- чою силою.

Український живопис цього періо¬ду відзначається величавим пафосом і душевною теплотою, на противагу історичній дійсності, сповненій крово¬пролитною боротьбою, політичними розбратами, ідеологічними диверсія¬ми, що впроваджувались з нечуваною жорстокістю і зневажанням людської гідності. Але якраз глибокий гума¬нізм, духовна велич народу, відбиті в художніх образах, були викликані до життя історичною дійсністю.