3.Хкдожнє ремесло Стародавнього єгипту, його технологічні та стилістичні особливості

Єгипетське мистецтво цікаво й важливо своїми прекрасними пам'ятниками неминущого, великого художнього значення й тим, що багато створено єгипетським народом історії людства вперше. Єгипет першим у світі дав монументальну кам'яну архітектуру, чудовий своєї реалістичної правдивістю скульптурний портрет, високого майстерності вироби художнього ремесла. Єгипетські зодчі і скульптори чудово володіли мистецтвом обробки різноманітних порід каменю. Про це яскраво свідчать створені ними гігантські гробниці фараонів - піраміди, великі колонні зали храмів, висічені із суцільних брил каменю величезні обеліски, колосальні монолітні статуї, весившие близько тисячі тонн. Єгиптяни шляхом тривалих пошуків та накопичення грошових навичок довели до високого досконалості та художні ремесла - різьблення з дерева та слонової кістки, різні види обробки металу, найтонші ювелірні роботи з золота, срібла і самоцвітів, виготовлення кольорового скла і фаянсу, тонких прозорих тканин. Ці праці єгипетських майстрів чудові поєднанням дивовижної смаку у виборі форми і матеріалу з незвичною ретельністю виконання, доходившей доти, що з інкрустації іншого скриньки використовувалося до 20 тисяч вставок зі шматочків слонової кості і ебенового дерева. Величезною заслугою єгипетського мистецтва було розкриття внутрішньої злагоди людини, його почуттів та переживань. Темою багатьох сцен було горі рідних і друзів, які оплакують смерть близької людини, жах котрі біжать від єгипетських колісниць ворогів, ніжна взаємне кохання членів семьи.

. Оскільки на протязі всієї історії Давнього Єгипту пам'ятники мистецтва - у своєму переважну більшість мали також религиозно-культовое призначення, творці цих пам'яток були зобов'язані дотримуватися які встановилися канонам, що заважало розвитку творчості художників, хоча, звісно, були зупинити це розвиток целиком.

4.1111Мистецтво стародавніх народів на території Месопотамії

У Вавилонії не було будівельного каменю та промислової деревини, тому в ній із давніх-давен розвивалося виключно глиняне зодчество. Глина непридатна для монументального будівництва — південно месопотамські храми й палаци мали порівняно скромні розміри. Особливістю тамтешньої культової та палацової архітектури була відсутність у ній монументальної скульптури та рельєфів, гранична простота форм. Зовнішні стіни храмів членувалися виступами та нішами. Храми Й палаци споруджували на пагорбах або штучних насипах, щоб до них не досягали паводкові води. Коли глиняна будівля старіла (у кліматичних умовах Месопотамії цього не доводилося чекати довго), безпосередньо на її руїнах зводили нову.

Наприкінці III тис. до н. е. в храмовому будівництві Месопотамії склався оригінальний архітектурний стиль — зіккурат. Мабуть, поява його була наслідком традиції зводити храм на платформі. Зіккурат поступово став неодмінною деталлю храмових комплексів у країні. Він являв собою масивну східчасту три-, п’яти- чи семиярусну споруду, у формі поставлених один на одного паралелепіпедів чи зрізаних пірамід, що звужувалася догори. Верхівка зіккурату, скоріше всього, служила алтарною частиною, куди мав доступ лише верховний жрець. Суцільні сирцеві тераси зіккурату фарбували в яскраві кольори, так шо вся споруда мала досить ошатний вигляд. Із трьох боків до вершини зіккурату вели східці чи пандуси (похилі площини). Зіккурати будували, звичайно, для основних богів, для інших же зводили прості цели та олтарі.