38 Творчість Тьєполо( сфера монументального живопису)

Тьєполо (Tiepolo) Джованні Баттіста (1696-1770), італійський живописець, рисувальник, гравер. Представник венеціанської школи. Динамічні, вільні по живопису, наповнені світлом і повітрям святкові декоративні розписи (в палаццо Лабіа у Венеції, ок​​. 1750), релігійні та жанрові картини, портрети, віртуозні малюнки і офорти.

Тьєполо (Tiepolo) Джованні Баттіста (5 березня 1696, Венеція - 27 березня 1770, Мадрид), італійський живописець, малювальник і гравер.

У сформованій обстановці розцвітає мистецтво багатьох майстрів того часу, але, мабуть, найбільшим з них слід вважати творчість Джованні Батіста Тьєполо (1696-1770), що закінчує історію великої венеціанської і, строго кажучи, всієї італійської живопису.

Живопис Тьєполо спалахнула і згасла як блискуче, але швидкоплинне явище. Вона знайде продовження лише в роботах двох його синів, Джан Доменіко і Лоренцо. Сам Тьєполо після багатьох тріумфів з гіркотою дізнається, що при мадридському дворі йому віддали перевагу такого слабкого художника, як Менгс, виразника нових ідей, які належали здебільшого іншим. І можна сказати, що творчість цього геніального художника було лише яскравою барвистою спалахом в широкому і глибоку кризу, дуже скоро зробив старим і нецікавим мистецтво, яке, як і мистецтво Тьєполо, здавалося колись не тільки сучасним, але і передвістям майбутнього.

Було б неправильно вважати Тьєполо останнім барочним живописцем, який марно намагався створити нове мистецтво, користуючись старими ідеями. Швидше за все, він проклав дорогу новому мистецтву, увібравши в себе історичну сутність великої італійської традиції. Мистецтво, яке прийшло за ним, виходило вже з інших, не італійських передумов.

Уже в період формування Тьеполо як художника у нього виникає гострокритичний ставлення до венеціанської художньої ситуації. У його житті настав довгий період, в якому його мистецтво розвивається як би само по собі, ізолюючи тим більше, чим вище воно цінується. Його перші роботи (картини з церкви Оспедалетті) будуються на основі принципів Пьяццетти і Федеріко Бенковча (ідеї Креспі), привезених ними з Болоньї: композиція стиснута по діагоналі, різкі контрасти світлотіні, обмежене число дійових осіб. У перших фрескових декоративних циклах (Палаццо Санді, церква дельї Скальці) він переосмислює творчість Себастьяно Річчі і його манеру "великого стилю", знову розширює простір, збагачує композицію фігурами, висвітлити палітру. У фресках в Удіне (1726-1730), Мілані і Бергамо (1731 - 1732 і 1732-1733) він звертається до певного історичного джерела - творчості Паоло Веронезе. У більш пізній період на нього будуть впливати шедеври Тінторетто і Тиціана.

Таким чином, вже на перших порах яскраво проявилася блискуча здатність молодого Тьєполо бачити те, що його оточує, витягувати і вбирати імпульси і знання з творів інших художників, пропускаючи побачене через себе. В цьому відношенні Тьєполо слідував практиці, яка була характерна і для Ладзаріні. "Хоча і йшла ця старанна манера живопису від нього (Грегоріо Ладзаріні), він, як людина живий і палкий, віддав перевагу їй швидкість і рішучість", - писав про Тьеполо в 1732 році Вінченцо да Каналь, біограф Ладзаріні. І дійсно, уже ранні твори Джамбаттисти підтверджують вельми помітне стилістична різниця між учнем і вчителем. Воно виявилося в тому, що молодий живописець використовував в роботі швидку і впевнену манеру письма, безумовно, відповідала його характеру, ту саму манеру, яка з часом дозволила Тьєполо з неймовірною швидкістю покривати фресковий розпис величезні простори в церквах, палацах і віллах.

Незважаючи на те, що мистецтво Тьєполо здається таким впевненим, в ньому багато проблем і протиріч. Різні етапи його формування (Пьяццетти, Річчі, Веронезе) свідчать про здатність художника критично сприймати різні традиції.