21. Теорія регіонального росту

Серед теорій регіонального росту можна виділити п’ять напрямків:

1) неокласичні теорії, які засновані на виробничій функції;

2) теорії кумулятивного росту, які є синтезом неокейнсіанських, інституціональних і

економіко-географічних моделей;

3) нові теорії регіонального росту, що базуються на зростаючій віддачі від масштабу й

недосконалої конкуренції;

4) нові форми територіальної організації виробництва, що спираються на промислові

й регіональні кластери, ланцюжок додавання вартості, економіку навчання, національну й

регіональну системи інновацій;

5) інші теорії, що пояснюють окремі питання регіонального росту.

Представники неокласичної теорії розглядають регіони як одиниці виробництва, між якими за

допомогою ринкових факторів може встановлюватися взаємозв’язок і рівновага. Найбільш відомі представники неокласичного напрямку регіонального росту –Дж. Бортс, Х. Зіберт. Р. Солоу, Т. Сван, Г. Менк’ю, Д. Ромер, А. Уейл, Р. Барро,Х. Сала, Мартін, Р. Холлу і Ч. Джонс.

Теорії кумулятивного росту базуються на концепції «взаємної й кумулятивної

обумовленості» Г. Мюрдаля.Теорія кумулятивного розвитку висуває на перший план такі процеси, які

розпочавшись, створюють умови для наступного розвитку й забезпечують кінцевий результат, що суттєво перевищує первісний імпульс.Найбільш яскравими представниками теорій є Г. Мюрдаль,

А. Хрішман, Ф. Перру, Х. Ричардсон, Дж. Фрідман, Т. Хегерстранд, Ж-Р. Будвіль,П. Потьє, Х. Р. Ласуен, Х. Гірш.

22.Галузева структура народного господарства України

Господарство-це результат усіх видів діяльності людини в результаті якої створюються споживчі вартості,тобто матеріальні та духовні блага і цінності.

Галузева (компонентна) структура відображає співвідношення, зв’язки і пропорції між групами галузей. Головними її компонентами є дві сфери – виробнича і невиробнича.

Виробнича сфера складається з окремих ланок (їх ще називають народногосподарськими галузями). Зокрема, це промисловість (добувна й обробна), сільське господарство, будівництво та ін.

Сектори (ланки) виробничої сфери поділяють на галузі – крупні і вузькі. Наприклад, промисловість складається з металургійної, хімічної, машинобудівної, сільське господарство – з рослинництва і тваринництва. У невиробничій сфері виділяють п’ять ланок:

– апарат органів державного та громадського управління;

– житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування;

– охорона здоров’я, спорт, соціальне забезпечення;

– освіта, культура, наука, мистецтво.

– сфера фінансів, кредитування, страхування.

Найголовніші з них – освіта, наука, охорона здоров’я та ін.

Кожна з цих сфер виконує певні функції. Виробнича – забезпечує саму себе, невиробничу сферу та населення різноманітними засобами виробництва, товарами та послугами, а невиробнича – в основному послугами матеріального та нематеріального характеру. Співвідношення між цими сферами, як правило, характеризується показниками (кількісними, абсолютними та відносними) зайнятості. У розвинених країнах світу це співвідношення має тенденцію до збільшення питомої ваги невиробничої (до 55-65%) і зменшення виробничої сфери в усьому народному господарстві. У невиробничій сфері України і нині зайнято працівників набагато менше, ніж у розвинених країнах – близько 26%. Це свідчить про недосконалість структури господарства України. Адже саме рівень розвитку невиробничої сфери є важливим показником соціально-екномічного прогресу.

23.Теорія розміщення виробництва Й. Тюнена.

Йоганн Генріх Тюнен створив математичну просторову модель змінюють один одного систем сільського господарства. Графічно дану модель автор зобразив у вигляді концентричних кіл (або кілець), розташованих навколо великого міста і забезпечують мінімум переміщень. При цьому для кожного кільця Тюнен вибрав таку агроспеціалізацію, яка забезпечувала б найбільшу вигоду власникові маєтку. Згідно з цим біля центру розташувалися ті виробництва, які дають швидкопсувні продукти, а також такі види сільськогосподарських культур, які мають значний обсяг та вагу по відношенню до своєї вартості. У міру віддалення від міста проводяться ті продукти, провезення яких дешевше щодо їх вартості.

Подивимося тепер, точний порядок розташування по Тюнен цих концентричних кіл або пояса, що утворюються навколо ринку.

Отже, у найближчій до міста зоні найбільш вигідно садівництво та городництво в поєднанні з молочним тваринництвом при стійловому змісті худоби круглий рік (полуниця, цвітна капуста, салат, капуста, картопля, ріпа, клеверосеяніе, свіже молоко). Інакше цей пояс називають "вільне господарство", тобто господарство без застосування сівозмін.

Другий пояс у Тюнена зайнятий лісовим господарством. Близькість його біля центру від пояснює великою потребою ринку в паливі та малої транспортабельністю дров та ділового лісу при гужовому транспорті.

Слідом за зоною лісового господарства йдуть три зони, в яких жито є найбільш важливим ринковим продуктом. При цьому істотні відмінності між цими концентричними кільцями визначаються інтенсивністю землеробства.

За межами цих трьох зон екстенсивного господарства рентабельно по Тюнен тільки пасовищне тваринництво (вівчарство і скотарство). На ринок у даному випадку діє лише продукція тваринництва, тоді як жито використовується для власних потреб.