51.Значення технопарків.

Технопарк являє собою науково-виробничий територіальний комплекс, до якого входять дослідні інститути, лабораторії, експериментальні заводи з передовою технологією, створювані на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою.Основна мета технопарків — досягнення тісного територіального зближення між необхідною для наукових досліджень матеріальною базою, що належить промисловому виробництву, та людським компонентом наукового потенціалу країни, що формує максимально сприятливі умови для розвитку інноваційного процесу. В основу створення технопарків покладені такі принципи: • координація діяльності та співробітництво чотирьох головних ланок: науки, вищої школи, державного сектору виробництва, приватних компаній і регіональних міських органів управління; • розвиток інноваційного підприємництва; • залучення промислових та банківських фінансових ресурсів в інноваційну сферу; • концентрація та використання ризикового капіталу.. Прикладом технопарку, як одного з перших і найуспішніших, є Стенфордський (США), на базі якого згодом виник технополіс «Силікон велі» («Силіконова долина»), який став взірцем для наслідування.Серцем технополісу дотепер залишається Стенфордський університет, до складу якого входить 30 інститутів, центрів і лабораторій.

52.Сучасні проблеми територіальної організації народного господарства України.

Насамперед господарство — це сукупність природних, інтелектуально-професійних і ство­рених людиною засобів, які зайняті у виробництві товарів і наданні різного виду послуг із метою створення умов і засобів життя людей. Україна — індустріально-аграрна держава Східної Європи. Її народне господарство — це сукупність територіально взаємопов’язаних галузей виробничої і невиробничої сфери. Невідповідність між практично безмежними можливостями української економіки та її сучасним станом очевидна. Основна причина кризи в економіці України полягає в тому, що в перші роки досягнення незалежності не були здійснені реальні економічні реформи. У господарстві й досі переважають енергоємні й матеріаломісткі екологічно небезпечні виробництва. Багато підприємств випускають продукцію низької якості й високої собівартості, яка є неконкурентоспроможною на внутрішньому і зовнішньому ринках. Чимало проблем у сільському господарстві. Далека від досконалості й територіальна організація господарства, що дісталася Україні у спадок від колишнього СРСР. В одних районах зосереджені значні виробничі потужності, інші території надзвичайно слабко розвинуті. Неоптимальними є господарські зв’язки. Україна не змогла зосередити їх у межах держави і продовжує розвивати не завжди ефективні зв’язки з іншими країнами, забезпечуючи роботою не власних, а іноземних робітників.

53.Перспективи розвитку інтеграційних об’єднань.

Насамперед Інтегрáція  —це процес об'єднання будь-яких елементів в одне ціле. Процес взаємозближення і утворення взаємозв'язків;згуртування, об'єднання політичних, економічних, державних і громадських структур в рамках регіону, країни, світу.

Інтеграційні об*єднання На першому рівні, коли країни ще тільки роблять перші кроки до взаємного зближення, між ними полягають преференційні торговельні угоди. Такі угоди можуть підписуватися або, на двосторонній основі між окремими державами, або між вже існуючим інтеграційним угрупованням і окремою країною або групою країн.

На другому рівні інтеграції країни переходять до створення зони вільної торгівлі, що передбачає вже не простої скорочення, а повне скасування митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів у відносинах із третіми країнами. У більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари, крім продуктів сільського господарства.

Третій рівень інтеграції зв'язаний з утворенням митного союзу (МС) — погодженим скасуванням групою національних митних тарифів і введенням загального митного тарифу і єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі у відношенні третіх країн.

Коли інтеграційний процес досягає четвертого рівня — загального ринку (ЗР) — інтегруючі країни домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, але і факторів виробництва — капіталу і робочої сили.

Нарешті, на п'ятому, найвищому, рівні інтеграція перетворюється в економічний союз (ЭС), що передбачає поряд із загальним митним тарифом і волею руху товарів і факторів виробництва також і координацію макроекономічної політики й уніфікацію законодавств у ключових областях — валютної, бюджетної, грошової.

Принципово можливе існування і шостий рівень інтеграції — політичного союзу (ПС), що передбачав би передачу національними урядами більшої частини своїх функцій у відносинах із третіми країнами наддержавним органам. Це фактично означало б створення міжнародної конфедерації і втрату суверенності окремими державами.