- •1.Американська школа регіоналістики (праці г. Зіпфа, в. Беррі, у. Ізарда).
- •2.Напрями управлінської діяльності.
- •3. Європейська школа регіоналістики (в. Кристаллер, а. Льоша, х. Бос, а. Вебер, т. Александерсон).
- •4. Структура регіональної політики.
- •5. Радянська школа регіоналістики (Шніппер р.І., Алаєв б.Є, Некрасов м.М., м.К. Бадман).
- •6.Пріоритети економічного розвитку регіонів України.
- •7.Українська школа регіоналістики (праці с.І. Дорогунцова, Долішнього м.І, Поповкіна в.А.).
- •8.Методи прогнозування рпс (генеральні схеми, галузеві схеми, територіальні схеми, цільові комплексні програми, схеми і проекти районного планування).
- •9. Концепція “Регіономістики” (праці п.І. Алампієва, в.В. Кістанова, м.М. Некрасова).
- •10.Теорія штандарту а. Вебера.
- •21. Теорія регіонального росту
- •22.Галузева структура народного господарства України
- •24. Наслідки глобалізації та регіоналізації.
- •25.Класифікація країн за рівнем економічного розвитку.
- •26.Поняття економічного простору.
- •27.Форми територіальної організації продуктивних сил
- •28.Показники ефективності виробництва
- •29.Проблема економічного районня території України
- •30.Показники аналізу територіальної організації господарства
- •31. Види кластерів
- •32.Характеристика структурного підходу в регіональній економіці
- •33.Тенденції розвитку світового господарства
- •35.Підходи щодо економічного районування в інших країнах( і ще в кінці є там написано але не знаю чи правильно виділено фіолетовим)
- •36.Характеристика районного планування.
- •37.Податкова та субсидійна політика України.
- •38.Закон економії робочого часу.
- •39.Міграційна політика України.
- •40.Закон вартості
- •42.Закон територіального поділу праці
- •43.Роль та значення спеціальних економічних зон.
- •44. Закон міжнародного поділу праці
- •45.Єврорегіони України
- •46.Вчення про регіон у.Ізарда
- •47.Концепція регіонального розвитку єс
- •48.Принципи розміщення продуктивних сил.
- •49.Проблеми розвитку технополюсів
- •51.Значення технопарків.
- •52.Сучасні проблеми територіальної організації народного господарства України.
- •53.Перспективи розвитку інтеграційних об’єднань.
- •54.Нормативно-правова основа державної регіональної політики.
- •55.Закономірності регіонального управління.
- •56.Принципи державної регіональної політики.
- •57.Принципи регіонального управління (загальні, спеціальні, специфічні).
- •58.Економічний розвиток регіонів.
- •59.Рівні регіонального управління (народногосподарський, міжгалузевий, міжрегіональний, галузевий та регіональний).
- •60.Транскордонне співробітництво регіонів України.
- •13.Види регіонів
- •14. Предмет і об’єкт вивчення регіональної економіки.(1 лекція у зошиті!!!!)
- •16. Предмет і об’єкт вивчення рпс.
- •18. Основні компоненти продуктивних сил.
- •19. Інструментарій регіональної політики.(є у лекціях)
4. Структура регіональної політики.
Регіональна політика - це сфера діяльності з управління економічним, соціальним, екологічним і політичним розвитком країни в регіональному аспекті відповідно до заздалегідь розробленої програми. Ця політика характеризується певною сукупністю цілей, завдань, механізмів, які в кінцевому підсумку визначають її стратегію і тактику; передбачає врахування широкого спектру національних, політичних, соціальних факторів, що й дозволяє впливати на тенденції регіонального розвитку. Охоплює всю систему відносин між державою і регіонами, з одного боку, та між регіонами з іншого. Метою регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів, поглиблення процесів ринкової трансформації, підвищення рівня життя населення, забезпечення гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина. Під регіональною політикою, як правило, розуміють сферу діяльності з управління економічним, соціальним, екологічним і політичним розвитком країни в регіональному аспекті відповідно до заздалегідь розробленої програми. Об'єктивними передумовами регіональної політики є структурна неоднорідність простору країни в природно-географічному, ресурсному, економічному, соціальному, етнічному і політичному аспектах. Подібна неоднорідність, інтереси і особливості регіонів мають враховуватися під час проведення будь-якого заходу. До основних об'єктів регіональної політики відносяться: виробничі (насамперед підприємство як первинна ланка суспільного поділу праці), соціальні (насамперед - людина як представник соціуму, родини, етносу), грошово-фінансові процеси тощо. Суб'єктами регіональної політики можуть бути: окремі посадові особи (наприклад, Президент України), Верховна Рада України як найвищий у державі законодавчий орган, органи державної виконавчої влади всіх рівнів, органи місцевого самоврядування, окремі юридичні особи (установи, організації і підприємства), громадські організації (Додаток). Наголосимо, що роль і значення громадських організацій у розробленні і реалізації регіональної політики в демократичних державах є дуже суттєвою і має тенденцію до постійного зростання.
5. Радянська школа регіоналістики (Шніппер р.І., Алаєв б.Є, Некрасов м.М., м.К. Бадман).
Шкіпер Р.І. визначає соціально-економічний потенціал «як сукупність елементів національного багатства, які задіяні в регіональному відтворювальному процесі». Відповідно соціальний потенціал поєднує: виробничі і всі суспільні відносини, форму господарства і господарювання як рушійну силу розвитку виробництва і суспільства в цілому; накопичене суспільне матеріальне багатство, яке використовується з метою збереження досягнутого рівня й подальшого зростання добробуту населення, поліпшення умов життя і системи життєдіяльності; накопичене соціально-культурне багатство, у тому числі рівень знань як інтелектуальне джерело суспільного прогресу; соціальне середовище і соціальна поведінка людей, у тому числі їх ставлення до праці.
За Алаєвим економічний район характеризується комплексністю, спеціалізацією, керованістю. Кожен район формується під впливом певних факторів (див. фактори РПС). Основою формування економічного району є територіальні соціальноекономічні системи – це таке просторове поєднання населення, соціальної, економічної, екологічної сфер, у якому на основі їх взаємозв’язку, збалансованості та взаємо доповнення створюються оптимальні умови для життєдіяльності суспільства. Стрижнем територіальної соціально-економічної системи є ТВК. ТВК – це поєднання підприємств (і установ), для якого територіальна спільність компонентів – фактор додаткового підвищення економічної ефективності за рахунок: а) значної стійкості взаємних зв’язків (особливо зв’язків інформаційних) і ритмічності виробничого процесу; б) скорочення транспортних затрат; в) раціонального використання всіх видів місцевих ресурсів і більш сприятливих умов для маневрування ними; г) створення оптимальних умов для поєднання галузевого (міжгалузевого) планування і управління з територіальним плануванням і управлінням. Територіально-виробничі комплекси (ТВК) – це поєднання підприємств і закладів, для яких територіальна цілісність компонентів є додатковим фактором підвищення економічної ефективності за рахунок: − значній стійкості взаємних зв’язків і ритмічності виробничого процесу; − скорочення транспортних витрат; − раціонального використання всіх видів ресурсів; − створення оптимальних умов для поєднання галузевого і територіального планування і управління. − Передумовами розвитку ТВК є: − природно-ресурсний потенціал території; − соціально-демографічні умови; − техніко-економічні умови. Компонентна структура ТВК. Під структурою розуміється упорядкування елементів (підприємств, виробництв), що проявляється у певних пропорціональних відношеннях і зв’язках між ними. Елементи ТВК – це поєднання підприємств що пов’язані техніко-економічними зв’язками (цукровий завод і сільськогосподарські підприємства, деревообробний завод і лісгоспи). Всі галузі ТВК за функціональною роллю поділяються: - галузі спеціалізації, які визначають місце району у територіальному поділі праці і беруть участь у міжрайонному обміні продукцією чи послугами.