18. Основні компоненти продуктивних сил.

Якщо розглядати загальну для всіх суспільно-економічних формаційструктуру продуктивних сил, то до їх складу входять засоби виробництва ілюди, які володіють виробничим досвідом і приводять у рух засоби виробництва. Основною продуктивною силою є людина. Предмети праці

входять до складу продуктивних сил тією мірою, якою вони йдуть напродуктивне споживання і використовуються як джерела енергії. Доструктури продуктивних сил в усіх формаціях належать такожвикористовувані людьми сили природи: вітер, сонце тощо.

В сучасних умовах до складу продуктивних сил включають також науку (якспецифічну продуктивну силу), форми і методи організації виробництва.Окремим елементом продуктивних сил стає інформація. Отже, сучасніпродуктивні сили — це складна система, що включає матеріальні й духовні(за складом), об'єктивні й суб'єктивні (за характером відтворення іспецифікою функцій), суспільні й природні елементи. В процесі історичного розвитку їх склад у цілому, як і окремі елементи, постійнозбагачується, наповнюється якісно новим змістом. На ранніх етапахрозвитку капіталізму потреби виробництва задовольняли робітники з

низьким рівнем освіти і кваліфікації. Нині робітники, як правило, маютьвисокий рівень освіти (середню загальну або середню спеціальну),кваліфікації. Сучасний етап автоматизації виробництва вимагає не лише

більшого залучення фізичних і розумових здібностей робочої сили, а йтворчих обдарувань особис тості, її організаторських здібностей,

духовних компонентів.У результаті постійно поновлюваного процесу взаємодії усіх елементівпродуктивних сил вони перебувають між собою у діалектичній єдності,

кількісній та якісній функціональній залежності. Між ними існуютьсуперечності, які розв'язуються відносно незалежно від виробничихвідносин. Системі продуктивних сил властиві свої внутрішні закони розвитку. Такими, зокрема, є закони переміщення функцій від особистих до матеріальних факторів виробництва, або закони випереджаючого зростанняобсягу уречевленої праці в структурі сукупної праці, відповідності живоїй уречевленої праці, переміни праці, зростання продуктивності праці та ін. Дія цих законів, пронизана внутрішніми суперечностями, зумовлюєзміни розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їх змісті.

Продуктивні сили виражають відношення людини до природи, процес праці,спільний для всіх суспільних способів виробництва.Отже, продуктивні сили — це фактори, які забезпечують перетворенняречовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й

духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці.

19. Інструментарій регіональної політики.(є у лекціях)

Регіональна політика - це цілісне і самодостатня ланка політичної основи суспільства, без якого останнє, а також кожна людина зокрема і природне середовище можуть лише випадково і без гарантованого успіху існувати на кожній конкретній території, залишаючись "наодинці" з державою, її економічної, зовнішньої, внутрішньої та іншої політикою. Різні типи інструментів регіональної політики, які за ступенем універсальності і широті впливу можна розбити на дві групи:

1. макроінструменти, які впливають на поведінку багатьох економічних суб'єктів на певних територіях.

2. мікроінструменти, які впливають адресно, тобто конкретно на будь - якій суб'єкт.

Макроінструменти регіональної економічної політики - це диференційовані по регіонах параметри (нормативи, ставки і так далі) і умови загальнодержавної податкової, кредитної, інвестиційної та соціальної політики.

Так, для стимулювання економічного зростання або для підтримки проблемних регіонів встановлюються знижені ставки податків на підприємництво, пільгові кредитні ставки, пільгові транспортні тарифи.

Мета застосування таких стимулів - підняти конкурентоспроможність певних регіонів на внутрішніх т зовнішніх ринках.

Мікроінструменти - це кошти безпосереднього впливу на діяльність суб'єктів регіональної економіки.

До мікроінструменту відноситься і такий підвид інструментів регіональної політики, як пряме державне участь.

Пряме державне участь у розвитку об'єктів економіки і соціальної сфери в регіонах - це один з інструментів адресного впливу регулювання.

Пряме державне участь грає головну роль у здійсненні інвестиційних проектів, що мають федеративну значимість (будівництво, реконструкція залізниць, автомагістралей, науково-освітніх, медичних центрів за рахунок федерального бюджету.)

Держава надає селективну підтримку діючим підприємствам у формі дотування виробленої ними продукції.

Прогноз - це один з видів інструментів регіональної політики, який є системою науково обгрунтованих уявлень про найбільш імовірні варіанти майбутнього економічної системи та економічних об'єктів і показників, заснованих на законах ринкового господарювання та аналізі сформованих тенденцій, факторів і умов функціонування економіки і суспільства.

Прогнози соціально-економічного розвитку розробляються виходячи з комплексного аналізу демографічної ситуації, науково-технічного потенціалу, накопичених національних багатств, соціальної структури, зовнішнього становища країни, стану природних ресурсів і перспектив зміни вказаних факторів, чинного законодавства та програм його вдосконалення.

20. Форми територіально-виробничих комплексів.(є у лекціях)

Господарство кожної незалежної держави являє собою структуровану систему, в якій усі галузі матеріального виробництва і сфери господарської діяльності організаційно, економічно і технологічно взаємозв'язані, а її функціонально-компонентна і територіальна структури підпорядковані максимальному забезпеченню населення продовольчими і промисловими товарами, постійному підвищенню його життєвого рівня, розширеному відтворенню в природі й суспільному виробництві, раціональному використанню природних багатств. Структурна перебудова господарського комплексу постає першочерговим і головним завданням нашої держави. З огляду на це, істотно зростають роль і значення конструктивної та регіональної економік. Перша з них має бути націлена на конструювання і моделювання нових територіально-виробничих комплексів, а друга — на розробку конкретних практичних заходів, спрямованих на підвищення економічної ефективності їх функціонування. Формування територіально-виробничих комплексів (ТВК) — це складний і тривалий процес, який ґрунтується на закономірностях територіального поділу праці. Кожний ТВК повинен являти собою збалансовану та інтегровану систему, відзначатися комп­лексністю, єдністю, виробничою цілісністю і відносною самостійністю функціонування. Як цілісна система ТВК виступає складовою господарського комплексу держави, основною ланкою територіального поділу праці.

Одним з головних завдань теорії та практики комплексоутворення е розробка принципово нових методичних положень територіального планування, проектування і моделювання територіально-виробничих утворень різних ієрархічних рівнів. У цьому і полягає весь науково-практичний зміст територіальної організації суспільного виробництва. Створення її високоефективних форм в умовах самостійності української держави і розвитку ринкової економіки пов'язане з необхідністю переходу до конструювання і моделювання як усієї господарської системи, так і ТВК, і навіть окремих інтеграційних утворень. Щоб забезпечити високу економічну ефективність її функціонування, слід розпочати конструювання і моделювання «системи систем», а для цього потрібне досить чітке її трактування. Вона повинна являти собою комплекс економічно, організаційно і технологічно взаємозв'язаних головних, допоміжних і обслуговуючих галузей, які збалансовані між собою і утворюють єдину інтеграційну систему. Для того, щоб забезпечити її ефективне функціонування, необхідним є їх комплексно - пропорціональний розвиток.