59.Рівні регіонального управління (народногосподарський, міжгалузевий, міжрегіональний, галузевий та регіональний).

У законодавстві під регіоном розуміють частину території України, яка володіє сукупністю природних, соціально-економічних, національних, культурних та інших умов. Кордони регіону можуть співпадати, а можуть і не співпадати з межами адміністративно-територіального поділу, або регіон може об'єднувати територію кількох одиниць. Це слід враховувати під час аналізу засад регіонального державного управління, оскільки галузеве управління не ізольовано від міжгалузевого й регіонального, вони доповнюють одне одного, тісно взаємодіють під час реалізації загальнодержавних і регіональних програм, здійсненні органами виконавчої влади своїх функцій у відповідних сферах. Характерним для регіонального управління є те, що його здійснюють місцеві органи виконавчої влади, які діють у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Обласні, районні, міські державні адміністрації виконують функції регіонального управління на підпорядкованих їм територіях, забезпечують реалізацію в області, районі, місті завдань соціально-економічного розвитку, виконання на місцях законів і актів, прийнятих Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України, а також зв'язок з органами місцевого самоврядування. Діяльність місцевих державних адміністрацій ґрунтується на таких регіональних засадах: забезпечення однакового застосування законів на підпорядкованій території, особиста відповідальність керівників за стан соціально-економічного розвитку регіонів, поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів, надання необхідної інформації громадянам, їх організаціям. З метою правового, організаційного, матеріально-технічного забезпечення діяльності місцевих державних адміністрацій утворюють секретаріат, управління, відділи та інші структурні підрозділи, які входять до їх складу за принципом урахування особливостей місцевої інфраструктури. Регіональне управління виявляється в компетенції органів самоврядування відносно місцевих державних адміністрацій, які їм підзвітні та підконтрольні, в частині прийнятих останніми до виконання делегованих їм повноважень. На регіональному рівні виконують свої функції підприємства й установи. їх адміністрація безпосередньо, з урахуванням особливостей адміністративно-територіальних одиниць, здійснює управління трудовими колективами, спрямовує їх діяльність на виконання завдань виробничого, соціального та іншого характеру.

60.Транскордонне співробітництво регіонів України.

Стан та перспективи транскордонного співробітництва в Україні стає одним з важливих напрямів європейської інтеграції, що здійснюється на регіональному рівні, і починає посідати провідне місце у процесі формування її регіональної політики. Поглиблення транскордонного співробітництва (ТКС) відкриває нові можливості для активізації господарської діяльності на периферійних територіях й підвищення їх конкурентоспроможності шляхом мобілізації природно-ресурсного потенціалу

сусідніх територій. Так, об`єднання зусиль для вирішення спільних та ідентичних проблем найбільш ефективно здійснюється через реалізацію транскордонних проектів у різних сферах суспільного життя. Тому

регіональна політика держави у сфері розвитку транскордонного співробітництва повинна бути спрямована на організацію ефективної системи підготовки та забезпечення реалізації транскордонних проектів. Ця система має бути адаптована до європейської, забезпечувати узгодження загальноєвропейських, національних та регіональних інтересів та передбачати здійснення таких кроків:

1. Формування законодавчого середовища для співробітництва.

2. Заохочення співробітництва між територіальними органами влади і

суб`єктами господарювання прикордонних територій з обох сторін кордону

та створення спільних структур.

3. Виявлення спільних та ідентичних проблем прикордоння і вибір

пріоритетів розвитку співробітництва.

4. Організація процесів розробки транскордонних проектів.

5. Організація системи державної підтримки ТКС.

11.Державна регіональна економічна політика України формується і реалізується таким чином, щоб забезпечити територіальну цілісність держави, створити рівновигідні умови функціонування регіональних господарських комплексів з метою активізації ролі територій у проведенні економічних реформ та вирішенні нагальних соціальних проблем. Сучасна державна регіональна економічна політика України, як це визначено нормативними документами, грунтується на таких основних принципах:визнання і дотримання загальнодержавних пріоритетів та забезпечення органічної єдності завдань щодо соціально-економічного розвитку країни та розвитку продуктивних сил регіону;правове забезпечення економічної самостійності регіонів на основі розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування й підвищення їх відповідальності щодо вирішення завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку територій;

дотримання вимог екологічної безпеки при реформуванні структури господарських комплексів і розміщенні нових підприємств;досягнення економічного і соціального ефекту за рахунок використання переваг територіального поділу праці, раціонального природокористування, розвитку міжрегіональних зв’язків. Підвищення дієвості регіональної економічної політики, зростання загальної керованості економічними процесами можливе лише на основі визначення і розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. В процесі здійснення конкретних заходів державної регіональної економічної політики, спрямованих на підвищення ролі регіонів у проведенні економічної реформи в країні, передбачається: сформувати нову територіальну структуру державного сектора економіки; реформувати систему управління державним сектором економіки; зміцнити економічні основи місцевого самоврядування та розширити його важливі соціально-економічні функції щодо життєзабезпечення територіальних утворень; здійснити поетапний перехід на обгрунтовану систему бюджетного регулювання та розширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці України.

1) Принцип цілеспрямованості. Це:

1) Забезпечення відповідності розвитку регіону завданням розвитку держави

2) Максимальне сприяння саморозвитку регіону та його соціально-економічних зв’язків.

2) Принцип цілісності. Передбачає виконання двох функцій:

1)Забезпечення можливості функціонування регіонального народногосподарського комплексу.

2)Забезпечення єдиної системи управління регіонально-господарського комплексу.

3)Принцип самоорганізації.

Передбачає досягнення певних меж ефективності господарювання в рамках регіону. Досягнення відповідних цілей за як-умога коротший проміжок часу.

4) Принцип специфічності.

Регіон повинен мати з одного боку риси що кореспондуються з народногосподарським комплексом країни, а з іншого боку ті, що кореспондуються з аналогічними регіональними системами.

Для регіональної економіки характерні такі засади функціонування: — комплексність екологічного, економічного та соціального розвитку; — єдність процесів природокористування та охорони навколишнього середовища; — територіальна спільність виробництва; — відповідність системи розселення демографічній ситуації та розміщенню виробництва; — цілісність системи соціальної інфраструктури; — поєднання територіального та галузевого управління об'єктами.

12. Хорологічна концепція

обґрунтовує єдність географічних наук, виходячи з властивого лише географії просторового аспекту у вивченні явищ і об'єктів на поверхні Землі. X. к. одержала значне поширення в перші десятиліття XX Ст. головним чином завдяки працям німецького географа А. Гетнера. По Гетеру , конкретні райони, ландшафти і т. д. як об'єктивні цілісні одиниці в природі не існують; вони виділяються дослідниками суб'єктивно для виконання тих чи інших наукових або прикладних  завдань. Положення і висновки X. к. сприяли теоретичній розробці просторово-часових уявлень в сучасній географії.