38.Закон економії робочого часу.

Закон економії робочого часу — загальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв’язки між зменшенням суспільно необхідного робочого часу на виробництво одиниці товару чи послуги у процесі розвитку продуктивних сил і збільшенням вільного часу працівників. Дія цього закону безпосередньо пов’язана з використанням сукупного фонду часу, тобто робочого і неробочого (в тому числі вільного часу), а отже, з дією закону економії часу загалом. Конкретними формами вияву закону економії часу є економія живої та уречевленої праці на виробництво одиниці продукції, а отже, зростання продуктивності праці. Оскільки закон економії робочого часу є загальним економічним законом (тобто діє в усіх суспільних способах виробництва), він безпосередньо розкриває сутність розвитку технологічного способу виробництва. Залежно від його ступеня розвитку, насамперед від системи продуктивних сил, економію робочого часу зумовлюють прогресивні зміни в кожному з елементів цієї системи, а також зміни в речовій формі системи продуктивних сил — спеціалізації, кооперації, комбінуванні виробництва, його концентрації тощо. У різних соціально-економічних умовах закон економії робочого часу діє по-різному, залежно від характеру, стану й мети суспільного виробництва. За наявного суспільного фонду робочого часу його економія позитивно впливає на збільшення загальної кількості продуктів праці і відповідних послуг. Аналіз закономірностей розвитку суспільного способу виробництва підтверджує, що суспільство, спроможне на стабільну економію робочого часу, забезпечує широкі можливості для зростання суспільного фонду вільного часу працівників. Важливими умовами реалізації закону економії робочого часу є науково-технічний Прогресс, запровадження нових технологій, розвиток творчої ініціативи працівників, постійні пошуки досконаліших методів управління господарством, насамперед економічних. Найвищу економічну ефективність (і найбільшу економію робочого часу) досягнуто в сучасній капіталістичній системі.

39.Міграційна політика України.

Державна міграційна політика — це сукупність заходів, що здійснюються державою з метою регулювання міграційних процесів, створення умов для реалізації інтелектуального і трудового потенціалу мігрантів, побудови демографічного правового суспільства, забезпечення належного соціально-економічного та демографічного розвитку. Зовнішня міграційна політика має сприяти безпеці країни, нарощуванню її економічного потенціалу та зростанню добробуту населення. Її основними позиціями у сфері праці є: захист національного ринку праці, залучення до країни, за необхідністю, іноземних фахів­ців і працівників певного професійно-кваліфікаційного спрямування, здійснення соціально-правового захисту трудящих мігрантів.Основними напрямами внутрішньої міграційної політики є забезпечення свободи територіального пересування населення, в галузі праці — оптимізації міжрегіонального перерозподілу гро­мадян, виходячи з політики, яка склалася у сфері зайнятості, і стану регіональних ринків праці.Об’єктом міграційної політики в Україні є територіальний рух населення.Суб’єктом внутрішньої міграційної політики є громадяни України, які здійснюють територіальне переміщення. На сучасному етапі надзвичайно актуальною для України є проблема вдосконалення міграційної політики. Міграційна політика має враховувати світовий досвід, який свідчить про отримання користі навіть з еміграції висококваліфікованих спеціалістів. Міграційна проблема є глобальною. Її глобальність визначається тим, що переміщення населення між державами стосується всіх континентів земної кулі, її розв’язання можливе за умови поєднання зусиль усієї міжнародної спільноти. Згідно з Концепцією демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. Головними пріоритетами державної демографічної політики у сфері регулювання міграції є:зменшення масштабів зовнішньої трудової міграції українських громадян;економічне регулювання внутрішніх міграційних потоків.Від чіткості та продуманості міграційної політики залежить подальший розвиток і ефективність трудової міграції в Україні, визнання та престиж держави у світі.