1) Речово-правові способи захисту;

2) Зобов’язально-правові способи захисту;

3) Способи захисту, передбачені іншими інститутами цивільного права.

Речово-правовими називають такі способи захисту, що застосовуються уразі безпосереднього порушення права власності та інших речових прав особами, які не перебувають у договірних чи інших зобов’язальних (відносних) правовідносинах між собою. Порушник права власності та його суб’єкт є учасниками абсолютних правовідносин.

До них належать:

1. витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація);

2. усунення перешкод у користуванні та розпоряджанні майном (негаторний позов);

3. визнання речового права (зокрема, права власності);

4. виключення майна з опису (звільнення з-під арешту).

Зобов’язально-правовими вважаються способи захисту права власності та інших речових прав, які застосовуються у разі їх непрямого (опосередкованого) порушення, через порушення зобов’язань за договором чи інших відносних обов’язків, зокрема, у деліктних правовідносинах.

До цих способів слід віднести:

1. виконання обов’язку в натурі, наприклад, повернення речей, переданих у користування за договором;

2. відшкодування майнових та моральних збитків (шкоди);

3. повернення безпідставно отриманого або збереженого майна тощо.

Способи захисту, передбачені іншими інститутами цивільного права, не можна віднести ні до суто речових, ні до суто зобов’язальних, оскільки порушення права власності та інших речових прав поєднують у собі елементи як речового, так і зобов’язального характеру.

Серед них називають:

1. визнання незаконним правового акта, що порушує право власності;

2. визнання правочину недійсним або застосування правових наслідків нікчемного правочину; захист права власності оголошених померлими або визнаних безвісно відсутніми у разі їх появи;

3. захист права власності оголошених померлими або визнаних безвісно відсутніми у разі їх появи тощо.

Поряд із захистом порушених речових прав, Цивільний кодекс України встановлює можливість вжиття запобіжних заходів, спрямованих на попередження їх порушення.

Відповідно до ч.2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою:

1) Про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право;

2) Про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

2. Основні інститути права інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність представлена трьома самостійними інститутами, які утворюють відповідно авторське право і суміжні права, право на об'єкти промислової власності і право на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.

Авторським правом і суміжними правами регулюються відносини, які виникають у зв'язку зі створенням і використанням літературних, музичних і художніх творів, витворів кінематографії, а також наукових праць. Англійською мовою авторське право позначається терміном «копірайт» (copyright) . Значення цього терміна полягає в тому, що тільки автор твору або його правонаступник має право дати дозвіл на виготовлення копій твору, наприклад, книжки чи кінофільму.

Авторське право і суміжні права повинні сприяти створенню умов для заняття творчою працею, забезпечувати правове визнання та охорону досягнутих творчих результатів, закріплення за авторами прав на використання створених ними творів та отримання доходів тощо. Основними завданнями авторського права і суміжних прав називають стимулювання творчої активності авторів творів літератури, мистецтва, науки і створення умов для широкого використання цих творів в інтересах суспільства, оскільки підвищення рівня охорони прав авторів ні в якому разі не повинно перешкоджати ви­користанню їх творів з метою освіти і просвіти або бути перешкодою у прагненні якнайширшої аудиторії читачів, глядачів, слухачів ознайомитися з ними.

До основних принципів авторського права і суміжних прав належать:

1. Свобода творчості.

2. Невідчужуваність особистих немайнових прав автора.

3. Принцип свободи авторського договору.

4. Поєднання особистих інтересів автора з інтересами суспільства.

Суміжними правами (правами, суміжними з копірайтом) називають права на такі об'єкти як: виконавська діяльність артистів, фонограми, постановки, передачі організацій ефірного і кабельногс мовлення тощо. Об'єднання в єдиному інституті двох зазначених груп правових норм пояснюється тісною взаємозалежністю виникнення і здійснення суміжних прав і прав авторів створених творів, а також урегульованістю відповідних відносин єдиним законом.

Промислова власність є частиною інтелектуальної власності і безпосередньо стосується творів людини у будь-якій сфері її діяльності. Об'єктами промислової власності є винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, географічні вказівки походження товарів тощо.

Право на об'єкти промислової власності регулює майнові, а також пов'язані з ними немайнові відносини, які виникають у зв'язку зі створенням і використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків, що також, як і твори науки, літератури і мистецтва, являють собою результати інтелектуальної, творчої діяльності. Однак, якщо у творах науки, літератури і мистецтва основна цінність і предмет правової охорони — їх художня форма і мова, які відображають їхню оригінальність, то в об'єктах патентного права цінність становить сам зміст тих рішень, які відшукані авторами. На відміну від форми авторського твору, яка фактично неповторна і може бути лише запозичена, рішення як продукт, спосіб або зовнішній вигляд виробу може бути розроблено незалежно від його першого творця й іншими особами.

До основних принципів патентного права належать:

1. Надання охорони лише тим розробкам, які в офіційному порядку визнані патенто спроможними винаходами, корисними моделями і промисловими зразками.

2. Визнання за власником патенту виняткового права на використання запатентованого об'єкта.

3. Надання охорони передусім справжнім авторам винаходів, корисних моделей і промислових зразків.

4. Дотримання розумного балансу інтересів власника патенту та інтересів суспільства.

Названі складові — авторське право і суміжні права, а також промислова власність не вичерпують собою всього змісту поняття «інтелектуальна власність». Крім традиційних об'єктів, що охороняються авторським правом і суміжними правами, а також правом промислової власності, правовій охороні підлягають чимало результатів інтелектуальної діяльності, як, наприклад, сорти рослин, топографії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця (секрети виробництва, зокрема ноу-хау) тощо. їх відносять до нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності, оскільки вони є, як правило, результатами творчої діяльності людини.