34. Види дієздатності громадян України

Цивільна дієздатність (Д.) - це здатність фіз. особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Виходячи з цього, розглядають такі види цивільної Д.: повну; неповну; часткову; обмежену; визнання особи недієздатною. За ЦК повна Д. настає з досягненням повноліття – 18р. У випадках, коли законом дозволяється одружуватись до досягнення повноліття, особа, яка скористалася таким правом, набуває повної Д. з моменту реєстрації шлюбу. При народженні дитини неповнолітньою жінкою також настає її повна цивільна Д. У разі розірвання шлюбу до настання повноліття повна Д. особи зберігається. ЦК передбачається можливість надання повної цивільної Д. також особі, якій виповнилося 16 і яка працює за трудовим договором або бажає займатися підприємницькою діяльністю (особа набуває повної цивільної Д. у момент її держ. реєстрації як підприємця), а також особі, яка записана матір'ю/батьком дитини до досягнення нею/ним повноліття. При припиненні фіз. особою труд. договору чи підприємницької діяльності надана їй повна цивільна Д. зберігається. Неповну Д. мають фіз. особи у віці від 14 до 18. Вони мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, самостійно здійснюють права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, укладають правочини за згодою своїх батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Часткова Д. характерна для осіб віком до 14 (малолітні), які виступають як самостійні суб'єкти цивільних відносин і мають право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (який задовольняє побутові потреби особи та стосується предмета невисої вартісті); здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Обмежена Д. може бути визначена судом особі, яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цив. Д. особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркот./токсич. засобами, тощо, і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також ін. осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матер. становище. Фіз. особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічн. розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Над нею встановлюється опіка, що призводить до втрати можливості укладення правочинів.

35. Право приватної власності громадян України (об’єкт, суб'єкт та підстави виникнення і припинення)

Згідно стаття 325 ЦКУ, суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Наприклад, як зазначається у ст. 329 ЦК, юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею з інших підстав, не заборонених законом (див. коментар до ст. 329 ЦК). Звідси слідує, що така юридична особа (так само, як і у певних випадках юридичні особи приватного права) може мати майно не лише на праві власності, але й володіти ним на інших підставах. У останньому випадку може йтися про те, що майно знаходиться у них на праві господарського відання або на праві оперативного управління тощо (ст. 133 ГК). Так само майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності, а за підприємством закріплюється на праві господарського відання чи оперативного управління (ст. 73 ГК).

Слід зазначити, що у разі, коли фізична або юридична особа передає належне їй майно як вклад у товариство, таке товариство стає власником переданого майна. Зокрема, господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу (див. коментар до ст. 115 ЦК). Отже, навіть якщо 100% акцій акціонерного товариства належать державі чи територіальній громаді, майно цього товариства є об'єктом його права приватної власності. Державі чи територіальній громаді належать корпоративні права участі в управлінні, на отримання дивідендів тощо. Це правило не поширюється на юридичні особи, які створені розпорядчим актом органу державної влади або місцевого самоврядування і за якими майно закріплюється на праві повного господарського відання чи оперативного управління. Це, зокрема, особи публічного права, які створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (див. коментар до ч. 2 ст. 81 ЦК).

Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна. Виняток складають лише окремі види майна, які відповідно до закону можуть перебувати лише у публічній власності.

Такі правила відповідають встановленим у ст. 178 ЦК положенням про недопущення перебування у цивільному обороті окремих об'єктів цивільного права, перелік яких має бути встановлений у законі — об'єкти, вилучені з цивільного обороту (ст. 178 ЦК). Обмеження щодо переліку видів майна, яке може належати на праві приватної власності фізичній або юридичній особі, містяться у Постанові Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 р. Крім того, законодавством про приватизацію встановлюється перелік об'єктів, що не підлягають приватизації.

За винятками, про які згадується у частині 2 коментованої статті та інших законах, склад, кількість та вартість майна, котре може бути у власності фізичних та юридичних осіб, принципово не обмежуються. Частина 3 коментованої статті згадує лише про можливість встановлення обмежень розміру земельної ділянки, яка може бути у приватній власності. Однак зазначене положення має тлумачитися у сукупності з правилами, встановленими іншими нормами ЦК. Так, має бути враховане, що при реалізації цивільних прав, в тому числі і їх набутті, суб'єкти цивільних прав повинні дотримуватися вимог щодо меж їхнього здійснення, не зловживати своїми правами тощо. Зокрема, склад майна, а відповідно і його вартість та кількість, можуть бути обмеженими з метою недопущення неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, недобросовісної конкуренції, забезпечення дотримання моральних засад суспільства тощо (див. коментар до ст. 13 ЦК).

Право приватної власності - це юридично визначене і забезпечене право фізичної особи

Об'єктами права приватної власності може бути майно виробничого призначення, в т. ч. засоби виробництва, виготовлена продукція, транспортні засоби, цінні папери, гроші, за винятком майна, вилученого з обороту, а також цілісних майнових комплексів, на базі яких здійснюється діяльність, що належить до монополії держави.

Суб'єкт права колективної власності зазвичай сам використовує належне йому майно своєю владою і у власних інтересах, однак може застосовувати такі правові форми реалізації права приватної власності, як:

• право господарського відання при створенні унітарного підприємства - невласника з найманим працівником, яке має діяти з метою отримання прибутку на засадах самоокупності;

• право оперативного управління щодо створеної суб'єктом права приватної власності юридичної особи, якщо діяльність останньої фінансується засновником;

• оренда, на підставі якої об'єкти права приватної власності передаються в користування іншим

• особам.