12. Способи захисту права інтелектуальної власності

13. Поняття власності і права власності

Власність - це сукупність виробничих відносин між людьми. з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та результатами їх функціонування.

Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжує право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб'єкти).

А конкретно вона визначає:

- умови поєднання робітника з засобами виробництва;

- відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва;

- умови розпорядження й використання факторів виробництва.

У всіх цих випадках люди опиняються в певних відносинах один до одного. Отже, зводити відносини власності лише до відносин, які виникають у процесі користування об'єктами власності, означає невиправдане звуження їхнього змісту так само, як і обмеження їх лише відносинами між людьми з приводу привласнення об'єктів власності.

Виходячи з розглянутого, можна зробити висновок, що власність, особливо на засоби виробництва, є основоположною економічною категорією. Саме вона визначає соціально-економічну структуру суспільства, економічне й політичне становище класів, соціальних груп людей і взаємовідносини між ними, бо складає основу всіх виробничих відносин суспільства та визначає їхню суть.

Право власності – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов’язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Ст.316 ЦКУ визнає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності охоплює правові норми, які закріплюють і охороняють стан приналежності матеріальних благ конкретним особам. Оскільки влада над річчю неможлива без того, щоб інші особи, невласники речі, ставилися до неї як до чужої, власність означає відношення між людьми з приводу речей. Всі інші особи, невласники, зобов’язані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ і на волю власника мати цю річ. Таким чином, власність це суспільні відносини, які характеризуються двома основними ознаками: вони виникають з приводу речей, мають вольовий зміст.

14.Загальна характеристика речемо-правових засобів захисту права власності

Захист права власності — це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), а по-друге — застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, заподіяних власнику.

Під терміном ″засоби″ йдеться про те, що може вимагати особа у разі порушення її цивільних прав; ″способи″ - це те, як (у якому порядку) особа може реалізувати свою вимогу про захист порушеного права.

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Найпоширенішим є поділ цивільно-правових способів захисту права власності на речово-правові і зобов’язально-правові.

До речово-правових позовів відносяться:

- вимоги не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов);

- вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов´язані з володінням (негаторний позов);

- вимоги власника про визнання права власності.

Зобов´язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов´язаннях.

До зобов´язально-правових позовів відносяться позови про:

- відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору;

- повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення);

- про визнання правочинів недійсними;

- про захист права власності в деліктних зобов´язаннях;

- про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна таін.

Віндикаційний позов це вимога неволодіючого власника чи особи, яка володіла майном на законних підставах (титульний володілець - ТВ), до фактичного володільця про повернення утримуваного ним майна. Право на віндикацію належить власникові або ТВ, який втратив фактичне володіння річчю. Відповідач - особа, яка фактично без належних підстав утримує майно. Предметом позову є вимога про повернення майна.

Підставою - обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна. Негаторний позов - це вимога власника чи ТВ, до третіх осіб, про усунення перешкод у здійсненні повноважень з користування та розпорядження. Позов можливий лише у разі, якщо власник чи ТВ і третя особа не перебувають у зобов'язальних відносинах щодо спірної речі, а також якщо здійснене правопорушення не призвело до припинення суб'єктивного ПВ чи іншого речового права. Позивач - власник чи ТВ. Відповідач - особа, яка своїми протиправними діями створює перешкоди, що заважають здійсненню ПВ чи іншого речового права. Предметом позову є вимога позивача про усунення порушень, що не пов'язані із залишенням володіння, а спрямовані на перешкоджання у здійсненні користування чи розпорядження. Підставою позову є обставини, якими зумовлено право позивача на користування та розпорядження майном, а також підтверджується, що поведінка третьої особи створює перешкоди для здійснення цих повноважень.

Позов про визнання – це ПВ чи іншого речового права вимога власника майна чи ТВ про визнання перед третіми особами факту належності позивачу ПВ чи іншого речового права на оспорюване майно, що не поєднано з конкретною вимогою про повернення майна. Позивачем є власник чи ТВ індивідуально-визначеного майна, права на яке оспорює (не визнає) інша особа, і у разі втрати нею документа, який засвідчує її ПВ. Відповідачем буде особа, яка заявляє свої права, або та, що не заявляє свої права, проте не визнає за власником чи ТВ цих прав. Предмет позову - констатація факту належності позивачеві певного речевого права на майно. Підстава - обставини, які підтверджують наявність у позивача відповідного речового права.

Дзера О.В. позов про визнання та позов про виключення майна з опису відносить до допоміжних речемо-правових засобів.

16. Цивільне право як галузь права — це система правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові й майнові відносини, які ґрунтуються на юридичній рівності; вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, з метою задоволення останніми власних матеріальних і духовних потреб та інтересів.

Предмет - особисті немайнові та майнові відносини.

Майнові правовідносини мають такі ознаки:

1) вони є економічними, тобто носять грошово-товарний характер;

2) вони виникають та існують між учасниками, які наділені майновою самостійністю та юридичною рівністю;

3) вони забезпечують задоволення переважно матеріальних потреб та інтересів.

Особисті немайнові правовідносини мають такі ознаки:

1) вони є особистісними, тобто мають тісний зв'язок з їх учасниками;

2) вони є немайновими, тобто їх зміст не можна визначити в грошовому чи іншому майновому еквіваленті;

3) вони виникають та існують між юридично рівними учасниками;

4) вони забезпечують задоволення переважно внутрішніх (духовних) потреб та інтересів.

Цивільно-правовий метод регулювання має такі ознаки:

1) юридична рівність учасників, їх самостійність та незалежність;

2) диспозитивність у виборі поведінки учасників цивільно-правових відносин — сторони можуть діяти ініціативно, вільно, на свій розсуд, керуючись при цьому власними інтересами та метою;

3) судове вирішення спорів ;

4) майново-компенсаційний характер засобів примусового впливу на правопорушника.

Майнові відносини можуть регулюватися не лише цивільним правом, саме метод відрізняє їх від, зокрема, регулювання фінансовим, адміністративним правом.

Цивільне право як галузь права виконує цілу низку функцій. Під поняттям "функція цивільного права" слід розуміти певний напрям впливу цивільно-правових норм, що визначається специфікою предмета, методу та завдань, що стоять перед ним. Цивільному праву притаманні такі основні функції:

• регулятивна, яка полягає в тому, що цивільне право здійснює регулювання правовими нормами відносин, що належать до його предмета;

• охоронна, суть якої в захисті порушених суб'єктивних цивільних прав, шляхом їх відновлення чи еквівалентного відшкодування завданої шкоди;

• попереджувально-виховна, яка полягає в застосуванні до правопорушника засобів цивільно-правового захисту, чим здійснює виховний вплив на його подальшу поведінку та запобігає подальшим правопорушенням з його боку;

• попереджувально-стимулююча, тобто стимулювання до правомірної поведінки інших осіб, а також запобігання здійсненню ними неправомірних діянь, внаслідок невідворотного застосування до правопорушників цивільно-правових санкцій.

Ст.3 ЦК встановлює принципи ЦП:

1.неприпустимість свавільного втручання в особисте життя людини;

2.неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків передбачених КУ та законами;