54. Понятття та правовий захист фірм. Наймен.(Фиг его знает, наверное это оно)

Індивідуалізація товариства чи установи через комер­ційне найменування зумовлює необхідність надання право­вої охорони такому найменуванню. Без правової охорони використання комерційного найменування втрачає будь-який сенс, практичний резон. Але надання правової охоро­ни комерційному найменуванню з боку держави можливе лише за наявності певних умов.

У Цивільному кодексі України зазначено, що охорону прав на комерційне найменування може мати лише комер­ційна фізична чи юридична особа, зареєстрована в установ­леному порядку.

Ще однією правовою умовою має бути чітка відмінність найменування особи від інших подібних. Не може дістати правову охорону найменування, яке повторює уже викори­стовуване або настільки схоже з ним, що його легко сплута­ти з іншими.

Однією з необхідних умов має бути і відповідність назви характеру діяльності цієї фірми. Ця вимога в законодавстві зарубіжних країн дістала назву принципу істотності фір­ми. Не може бути визнане комерційне найменування фірми "Дарунки лісу" як такої, що продає вироби з риби.

Чинність права на комерційне найменування настає з дати державної реєстрації найменування в Україні. Без такої реєстрації право на найменування не настає. Чинне законодавство України передбачає норму про право попе­реднього користування. Відповідно до неї фірма, яка вико­ристовувала найменування до його реєстрації іншою фір­мою, зберігає право на його подальше використання. Право попереднього користування стосується всіх об'єктів промис­лової власності, а також фірмового найменування.

Право на комерційне найменування полягає в тому, що комерційна особа, яка його використовує і зареєструвала в установленому порядку, має виключне право на його ви­користання. Це означає, що володілець комерційного най­менування має право забороняти іншим особам використо­вувати фірмове найменування на товарах, упаковці, в рек­ламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіцій­них бланках, вивісках та іншій документації, пов'язаній з його діяльністю, а також при демонстрації товарів на ви­ставках і ярмарках, які проводяться на території України чи іншим чином. Комерційне найменування володілець може також використовувати в товарних знаках, які нале­жать цьому володільцю.

Використання зареєстрованого на ім'я певної юридич­ної особи комерційного найменування іншими особами без дозволу володільця не допускається. Володілець, безумов­но, має право передати своє виключне право на викори­стання комерційного найменування іншим особам за певну винагороду, шляхом видачі виключної або невиключної ліцензії. В ліцензійному договорі мають бути обумовлені заходи, які б виключили введення в оману споживачів. Виключне право на використання комерційного наймену­вання не обмежується певними строками.

58. Поняття та види цивільних правовідносин

Цивільно-правові відносини — це форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті. Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин (у цілому), і галузевих цивільно-правових (зокрема).

Галузеві особливості обумовлені особливостями предмету та методу правового регулювання.

Галузеві ознаки: а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, урегульовані нормами цивільного права; б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю; в) суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правих відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.

Отже, цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (урегульовані нормами сучасного цивільного право) між майнова відокремленими, юридична рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Елементи цивільно-правових відносин: суб'єкти, об'єкти, суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний цивільний обов'язок.

Суб’єкт. Стаття 2 ЦКУ 1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Кожен суб’єкт цивільних відносин наділяється правосуб’єктністю – правоздатність, дієздатність, деліктоздатність.

Об’єкт. Об'єктами цивільно-правових відносин є: а) речі; б) дії, в тому числі послуги; в) результати духовної та інтелектуальної творчості, осо6исті немайнові блага.

Зміст. Зміст цивільного правовідношення — це права і обов'язки його суб'єктів (учасників). Оскільки ці права і обов'язки належать суб'єктам конкретних цивільних правовідносин, то нерідко їх називають суб'єктивними цивільними правами і обов'язками.

Суб'єктивне цивільне право - це міра можливої поведінки уповноваженої особи, якій відповідає міра належної поведінки зобов'язаної особи. Розкривається через тріаду 1) можливість поводитися певним чином;2) можливість вимагати певної поведінки від інших суб'єктів цивільного права;3) можливість звернутися у необхідному випадку до суду та інших органів, що мають юрисдикцію у цивільних справах, за захистом порушеного права.

Цивільний обов'язок — це міра належної поведінки зобов'язаної особи. 2 типи активний (вимога здійснити дії) та пасивний (утриматися від дій).

Види цв. Регулятивні і охоронні відносини.

Регулятивні відносини — це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) і особистих немайнових відносин.

Охороні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового економічного або особистого становища.