36. Поняття суміжних прав

Суміжні права безпосередньо пов’язані з авторськими правами, саме тому вони називаються суміжними і охороняються одним Законом. Особливістю суміжних прав є те, що вони ґрунтуються на використанні чужих авторських прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності з реалізації, використання вже обнародуваних творів літератури і мистецтва.

Творчі працівники прагнуть до того, щоб їхні твори розповсюджувалися серед широкого кола людей. Автори не в змозі самостійно досягти такого результату. Для цього необхідні посередники-професіонали, які подають твір у формі, найбільш пристосованій для сприйняття максимально широким колом людей.

Сумі́жні права́ — тип прав на інтелектуальну власність, спрямованих забезпечити охорону інтересів фізичних та юридичних осіб, що сприяють створенню творів, які після створення стають доступними для широкого загалу.

Підґрунтям для виникнення суміжних прав є твір автора, який може бути певним шляхом розповсюджений. Наприклад, носіями суміжних прав є диригент і музикант, які виконують твір композитора, студія звукозапису, яка вперше здійснила запис компактного диска співака; телекомпанія, яка транслює свої програми. Чинне цивільне законодавство забезпечує правову охорону суміжних прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.

Об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу їх вираження є:

• будь-які способи виконання творів літератури і мистецтва, включаючи твори фольклору;

• запис будь-якого виконання або інші звуки на фонограмі;

• сповіщення програм шляхом трансляції в ефір і по проводах;

• відеограми.

До первинних суб'єктів суміжних прав цивільне законодавство відносить:

· виконавців (актори, співаки, музиканти, диригенти, танцюристи та інші особи, які виконують роль, співають, декламують, особи, які виконують естрадні, лялькові номери);

· виробників фонограм (фізичні або юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання чи інших звуків на фонограмі — плівці, кіноплівці, магнітофонній стрічці тощо);

· організації мовлення (юридичні особи, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх передачах як в ефірі, так і по проводах — телерадіоорганізації).

Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули прав відповідно до договору чи закону.

37. Право спільної часткової власності

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

У спільній частковій власності кожному її учаснику належить право на визначену частку (1/2, 2/3, 3/5 тощо).

Право спільної часткової власності передбачає:

• по-перше, що право кожного співвласника не обмежується якою-небудь конкретною часткою спільної речі;

• по-друге, що об´єктом цього права власності є річ;

• по-третє, що права інших співвласників також поширюються на все майно в цілому, а ця власність є багатосуб´єктною;

• по-четверте, що кожному співвласнику належить визначена частка у праві власності. Саме в цьому виявляється специфіка часткової власності як особливого виду спільної власності.

Суб´єктами спільної часткової власності можуть бути всі відомі цивільному праву суб´єкти майнових правовідносин: громадяни, юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада.

Підстави виникнення спільної часткової власності фізичних осіб різноманітні. Вона може утворитися внаслідок сумісної купівлі речі, отримання спадкового майна кількома спадкоємцями. Спільна власність з участю фізичних осіб може виникнути як результат їх спільної праці (наприклад, на відведеній земельній ділянці кількома особами було збудовано будинок). Виникнення спільної часткової власності фізичних осіб може відбуватися й на інших підставах.

З виникненням спільної часткової власності фізичних осіб виникає багато питань з приводу володіння, користування і розпорядження спільним майном. Деякі з цих питань врегульовані правовими нормами, вирішення інших не повинно суперечити загальним правилам. У ЦК України правовому регулюванню відносин між фізичними особами, які є учасниками спільної часткової власності, безпосередньо присвячені статті 356-367. Названі статті можуть регулювати і відносини між юридичними особами як учасниками спільної часткової власності, але за умо­ви, що вони не суперечать статутній діяльності останніх.

Кожен з учасників спільної часткової власності має право на надання в його володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка є відповідною до його частки у праві спільної власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших учасників, що володіють і користуються майном, відповідної компенсації.

Якщо договір співвласників про порядок користування житловим будинком, земельною ділянкою, іншим нерухомим майном посвідчений нотаріально, він є обов'язковим для особи, яка придбає згодом частку у праві спільної часткової власності на це майно.

Кожен співвласник відповідно до своєї частки зобов'язаний брати участь у витратах щодо управління, утримання та зберігання спільного майна, у сплаті податків, зборів, платежів, а також відповідати перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними зі спільним майном.

Кредитор співвласника майна, що перебуває у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може подати звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки зі спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

Правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів всіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності на нього, здійснюється за згодою всіх його співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Співвласники мають рівне право голосу у здійсненні правомочностей щодо належного їм спільного майна незалежно від розміру їх часток.

Право особи на частку в спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

• частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

• річ є неподільною;

• спільне володіння і користування майном неможливі;

• таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.