38.Підстави та правові наслідки зупинення перебігу строку позовної давності

Відповідно до ст. 263, перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних Сил України та інших створених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

У разі виникнення обставин, вказаних вище, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

За позовами про відшкодування шкоди, пов´язаної з ушкодженням здоров´я або заподіянням смерті, перебіг строку позовної давності зупиняється зверненням потерпілого або непрацездатних осіб, які перебували на його утриманні чи мали на день смерті право на одержання від нього утримання, а також дитини, яка народилась після його смерті, до відповідного органу із заявою про призначення пенсії або допомоги - строк зупиняється до призначення або відмови в призначенні.

Ще одна підстава зупинення перебігу строку позовної давності передбачена ст. 392 КТМ України. При загальній аварії право на позов виникає у вантажоодержувача від дня видачі вантажу. В тих випадках, коли потрібно провести розрахунки по загальній аварії, тобто розподілити збитки між судном, фрахтом та вантажем відповідно до їх вартості, перебіг строку позовної давності зупиняється з моменту винесення постанови про наявність загальної аварії і до одержання диспаші (тобто, розрахунків по розподілу загальної аварії) зацікавленою особою.

Усі інші обставини не є підставою для зупинення перебігу строків позовної давності.

Зупинення строку позовної давності може мати місце лише тоді, коли обставини, що є підставою для зупинення перебігу строків, виникли в останні шість місяців строку давності. Якщо строк позовної давності менший за шість місяців, то він зупиняється незалежно від того, коли ці обставини виникли чи тривають.

Після того, як обставина, що була підставою для зупинення перебігу строку позовної давності, зникла, перебіг строку позовної давності продовжується. Якщо для пред´явлення позову залишилось менше шести місяців, то строк продовжується до строку позовної давності за вимогою.

КТМ України (ст. 393) називає виняток з цього загального правила. У випадку, коли судно протягом позовної давності не могли застати у водах України, строк позовної давності продовжується до трьох років.

40. Умови, порядок та правові наслідки визнання громадянина недієздатним

Визнання громадянина недієздатним. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок ; хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідо-i млювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК і України). Вказане правило свідчить про те, що громадянин ; може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням і його психічного стану. Інші обставини, зокрема сліпо-глу-хонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого наслідку.

В справах про визнання громадянина недієздатним заявником може бути його дружина (чоловік) чи інша особа, пов'язана з ним родинними або прирівняними до них відносинами, хоч і така, що проживає окремо від хворого.

Правові наслідки визнання громадянина недієздатним:

• від імені недієздатного укладає угоди опікун (ч. 2 ст. 41 ЦК України). Укладені раніше односторонні угоди (видача довіреності, заповіт), договори, пов'язані з особою громадянина, визнаного недієздатним (договір доручення), припиняють свою дію;

• за шкоду, заподіяну цим громадянином, відповідають його опікун або заклад, які зобов'язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини (ст. 1184 ЦК України). Будь-які дії особи, визнаної недієздатною, не мають юридичного значення і не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків.

Разом з тим після визнання громадянина в судовому порядку недієздатним він не виключається із числа суб'єктів^} права, тому що є правоздатним. За певних умов таких, як одужання, значне поліпшення здоров'я, громадянин може бути поновлений у дієздатності рішенням суду. Питання про поновлення у дієздатності розглядає суд в окремій справі за місцем проживання громадянина, який був визнаний недієздатним, за заявою установ, організацій та осіб, вказаних у ЦПК України, опікуна, а також з власної ініціативи суду.

Визнання фізичної особи недієздатною є по суті правовим оформленням змін психіки людини як явища, що виражає прояв сил природи незалежно від дій та усвідомлення особи. Для такого визнання подається заява до суду. Головним завдання суду при визнанні особи недієздатною є констатувати це явище та оцінити його з правової точки зору, тобто задовольнити заяву про визнання особи недієздатною чи відхилити таку заяву.

Підстава визнання особи недієздатною передбачена ст.39 Цивільного Кодексу України – хронічний, стійкий психічний розлад, який призводить до нездатності особи усвідомлювати значення своїх дій та ( або) керути ними.

Заяви про визнання фізичної особи недієздатною подаються за місцезнаходженням особи, яку визнають недієздатною, а якщо такі особи перебувають на лікуванні у психіатричному закладі – за місцезнаходженням цього закладу. Підсудність справ про визнання недієздатним громадянина України, який проживає за її межами, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України. Змінити підсудність неможливо. Згідно діючого законодавства, суду не надано право за власною ініціативою порушувати справу про визнання особи недієздатною,

заявниками у справі можуть бути члени сім’ї цієї особи та її близькі родичі, незалежно від їх спільного проживання; орган опіки та піклування; психіатричний заклад.

Наявність імперативного методу регулювання цивільно-процесуальних відносин вказує на те, що у справах про визнання фізичної особи недієздатною для встановлення психічного стану особи необхідно призначити судово-психіатричну експертизу. Така експертиза призначається в порядку підготовки справи до розгляду.

Стаття 239 ЦПК України вказує на те, що призначення судово-психіатричної експертизи у справах про визнання фізичної особи недієздатною можливе не в будь-якому випадку, а лише при наявності достатніх даних про психічний розлад здоров’я особи. Під достатніми даними слід розуміти будь-яку інформацію, яка дозволяє припустити наявність у фізичної особи певних психічних розладів.

№40

Стаття 41. Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною

1. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

2. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

3. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

4. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе Ті опікун (стаття 1184 цього Кодексу).

1. Одним із наслідків визнання фізичної особи недієздатною є встановлення над нею опіки. Опікун повинен відповідати вимогам, що встановлені законом до таких осіб (див. главу 6 ЦК та коментар до неї).

Рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною є підставою для вста­новлення над нею опіки. Відповідно до ст. 60 ЦК встановлення опіки над такою особою здійснюється судом, який безпосередньо й призначає конкретну особу опікуна. Оскільки здійснюється це за поданням органу опіки та піклування, при розгляді справи участь представника органу опіки та піклування є обов'язковою. До суду ним повинен бути поданий висновок, в якому визначається доцільність призначення тієї чи іншої особи опікуном фізичної особи, яка визнана недієздат­ною. Слід визнати неприпустимими випадки ухвалення рішення про визнання фізичної особи недієздатною без призначення опікуна. Після набрання рішенням законної сили його копія надсилається до відповідного органу опіки та піклуван­ня для здійснення контролю за виконанням опікуном своїх обов'язків.

У судовому порядку також вирішується питання про звільнення опікуна від виконання його повноважень та призначення за поданням органу опіки та піклування іншої особи, про що постановляється ухвала (ст. 241 ЦПК).

2. У зв'язку із визнанням фізичної особи недієздатною, вона не вправі вчиняти правочинів, тобто дій, які спрямовані на набуття, зміну або припинення ци­вільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК). При цьому на відміну від малолітньої осо­би, над якою також встановлюється опіка (ст. 31 ЦК), недієздатна фізична особа не має права вчиняти жодних правочинів. Ряд правовідносин у зв'язку із визнан­ням фізичної особи недієздатною взагалі припиняються. Так, згідно із ст. 15 СК сімейний обов'язок особистого немайнового характеру особи, яка визнана судом недієздатною, припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.

У разі вчинення недієздатною фізичною особою правочину без згоди на це опікуна, цей правочин вважається нікчемним. Водночас на вимогу опікуна право­чин, вчинений недієздатною особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде доведено, що він вчинений на користь недієздатної особи (ст. 226 ЦК).

3. Для того, щоб забезпечити охорону особистих майнових прав фізичної особи,яка визнана судом недієздатною, опікун наділяється повноваженнями щодо вчинення правочинів від імені та в інтересах підопічного, причому як самостійно, так і за попередньою згодою органу опіки та піклування (ст. 71 ЦК). До призначення опікуна над фізичною особою опіку здійснює відповідний орган опіки та піклування (ст. 65 ЦК). Відповідно до статей 14, 15 СК опікун здійснює сімейні права недієздатної особи та виконує майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок.

4. Одним із елементів дієздатності учасника цивільних відносин є деліктоздатність. Для фізичних осіб вона не виникає одночасно із дієздатністю. Особи, які визнані судом недієздатними, вважаються неделіктоздатними, тобто такими, що не можуть нести цивільно-правову відповідальність за завдану шкоду. У цьому випадку безпосередньо опікун зобов'язаний відповідати за шкоду, завда­ну недієздатною фізичною особою, у порядку, встановленому загальними поло­женнями про деліктну відповідальність із врахуванням особливостей, визначе­них ст. 1184 ЦК.

№41

Об’єктами цивільних прав є будь-які матеріальні та нематеріальні блага, щодо яких виникають або можуть виникати цивільні права та обов’язки.

Ст.177 обєктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші, та цінні папери інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої д-ті, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

• Ознаки об’єктів цивільних прав:

1. їх визначеність та наявність в цивільному обороті;

2. можливість їх належності учасникам цивільних відносин;

3. можливість їх відчуження або переходу від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування.

Стаття 194. Поняття цінного паперу

1. Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

{ Частина перша статті 194 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3480-IV ( 3480-15 ) від 23.02.2006 }

2. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються.

Стаття 195. Групи та види цінних паперів

1. В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання; { Пункт 2 частини першої статті 195 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3461-VI ( 3461-17 ) від 02.06.2011 }

3) похідні цінні папери, механізм розміщення та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів; { Пункт 3 частини першої статті 195 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3480-IV ( 3480-15 ) від 23.02.2006 }

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів.

2. Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом.

3. Цінні папери можуть існувати в документарній та бездокументарній формі відповідно до закону.

{ Частина третя статті 195 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3480-IV ( 3480-15 ) від 23.02.2006 }

Стаття 196. Вимоги до цінного паперу

1. Обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги щодо форми цінного паперу та інші необхідні вимоги встановлюються законом.

2. Документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером.

Стаття 197. Передання прав за цінним папером

1. Права, посвідчені цінним папером, можуть належати:

1) пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);

2) особі, названій у цінному папері (іменний цінний папір);

3) особі, названій у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).

2. Законом може бути виключена можливість розміщення цінних паперів визначеного виду як іменних, або як ордерних, або як паперів на пред'явника.

{ Частина друга статті 197 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3480-IV ( 3480-15 ) від 23.02.2006 }

3. Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі.

4. Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). Особа, яка передає право за цінним папером (індосант), відповідає лише за недійсність відповідної вимоги і не відповідає за її невиконання.

5. Права за ордерним цінним папером передаються шляхом вчинення на цьому папері передавального напису (індосаменту). Індосант відповідає за існування та здійснення цього права.

За передавальним написом (індосаментом), вчиненим на цінному папері, до особи, якій або у розпорядження якої передаються права за цінним папером (індосата), переходять усі права, посвідчені цінним папером. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якій має бути здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій або за наказом якої має бути здійснене виконання). Індосамент може бути обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінним папером, без передання цих прав індосату. У цьому разі індосат виступає як представник.

Стаття 198. Виконання за цінним папером

1. Особа, що розмістила (видала) цінний папір, та особи, що індосували його, відповідають перед її законним володільцем солідарно. У разі задоволення вимоги законного володільця ордерного цінного паперу про виконання посвідченого цим папером зобов'язання однією або кількома особами з числа тих, хто зобов'язався за цінним папером, вони набувають право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які зобов'язалися за цінним папером.

{ Частина перша статті 198 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3480-IV ( 3480-15 ) від 23.02.2006 }

2. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається.

Володілець незаконно виготовленого або підробленого цінного паперу має право пред'явити особі, яка передала йому папір, вимоги про належне виконання зобов'язання, посвідченого цим папером, та про відшкодування збитків.

№43

http://ua.textreferat.com/referat-6068.html

укладаючи угоду особа намагається досягти правового результату. Правовий результат полягає у виникненні,зміні чи припиненні цивільних прав і обов`язків, тобто у виникненні, зміні чи припиненні цивільних правовідносин . Але досягнути таких результатів може лише угода ,що має належну юридичну силу. Для того ,щоб угода мала належну юридичну силу, законодавець встановлює певні умови ,яким повинна відповідати така угода.

Умови дійсності угод поділяються на чотири групи :

1)умови про сторони;

2)умови про форму;

3)умови про відповідність (єдність)внутрішньої волі і волевиявлення сторін ;

4)умови про зміст угоди .

УМОВИ ПРО СТОРОНИ

Так як, угода - це вольова, правомірна дія , спрямована на досягнення правового результату. Тому , їх мають укладати особи , що мають правоздатність і в тому чи іншому обсязі дієздатнсть.

За загальним правилом угоди можуть укладатися лише повністю дієздатними особами . Повна дієздатність громадян виникає з досягненням 18-річного віку або з момента одруження. Але є ряд виключень для окремих категорий громадян , які поділяються на 4 групи:

- частково дієздатні 1. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право:

1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

2. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

- обмежено дієздатні (2. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.

3. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника.

- неповна дієздатність) 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

-особи, визнані недієздатними 2. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

3. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

4. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (стаття 1184 цього Кодексу).

УМОВИ ПРО ФОРМУ УГОДИ

Угоди мають укладатись у певній формі . Форма угоди - це форма волевиявлення особи чи осіб , що укладають угоду.

Закон , зокрема ст.42 ЦКУ , розрізняє дві форми угод :

- усну;

- письмову.

УМОВИ ПРО ВІДПОВІДНІСТЬ (ЄДНІСТЬ) ВОЛІ ТА ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ

Воля - це бажання особи, яких вона прагне досягти. Волевиявлення - це зовнішній вираз внутрішньої волі. Воля, виявлена у певній формі, має відповідати внутрішній волі. Така невідповідність може виникнути внаслідок:

-обману;

-насильства;

-погрози;

-злонавмисної згоди представника однієї сторони з другою стороною;

-збігу тяжких обставин.

УМОВИ ПРО ЗМІСТ УГОДИ

Згідно цієї умови угода має відповідати вимогам закону своїм змістом. У випадку невідповідності, вона не може викликати тих правових результатів, на досягнення яких спрямована, бо є незаконною.