Література

1.Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія. – К., 2006.

2.Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія. Словотвір. – К., 1989.

3.Орфоепічний словник / Укл. Погрібний М.І. – К., 1985.

4.Словник лінгвістичних термінів / Укл. Ганич Д.І., Олійник І.С. – К., 1985.

5.Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / за ред. І.К. Білодіда. – К., 1969.

6.Сучасна українська літературна мова / за ред. А.П. Грищенка. – К., 1997.

7.Сучасна українська літературна мова / за ред. М.Я. Плющ. – К., 1994.

8.Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова: фонетика, орфоепія, графіка, орфографія. – К., 1981.

9. Українська літературна вимова і наголос / Укл. М.А. Жовтобрюх. – К., 1973.

10. Шевчук С.В., Лобода Т.М. Практикум з української мови: Модульний курс: Навч. посіб. – К., 2006.

11. Ющук І.П. Українська мова. – К., 2004.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ МІНІМУМ

Орфоепія, графіка, вокалізм, консонантизм, графема, алфавіт, письмо, піктографія, ідеографія, орфограма, орфографічне правило, принципи правопису.

Студенти повинні знати: визначення основних понять орфоепії, орфографії та графіки як розділів мовознавчої науки; основні правила української вимови; звукове значення букв українського алфавіту; шляхи виникнення і розвитку українського письма, основні поняття орфографії, принципи та правила української орфографії.

Студенти повинні вміти: правильно вимовляти голосні і приголосні звуки; виявляти і виправляти орфоепічні помилки; правильно встановлювати співвідношення між звуком і буквою; виконувати графічний розбір слова, правильно писати слова у відповідності до правил української орфографії, виконувати орфографічний розбір.

Завдання

1. Перекласти українською мовою слова і пояснити, за яким принципом правопису передано сполучення приголосних у словах.

Бесхитростный, областной, поздний, устный, проездной, радостный, балластный, редкостный, счастливый, туристский, вестник.

2.Дайте письмово відповідь на такі питання:

а) поясніть причини відхилень від орфоепічних норм;

б) розкрийте поняття орфоепії.

3.Подані слова запишіть в алфавітному порядку.

Сила, скупий, скільки, спів, серпанок, світоч, скаржник, скирда, снігур, сіль, спирт, стадіон, скрутно, сьорбати, сяйво, смуга, скляр, самохід, ситець, скрипка, сардина, самостійно, сіно, струс, спроба, сварка, сумка, сито, свист, скло, стоїк, синій, сани, смуга, слушно, сяйво, сміття, сльози, слина, синяк, снігур, смужка, скрутно, совість, скупка, спрага, стебло, стьожка, сокіл, скрипаль, сотня, сплав, смішний, сокира, спіраль, сірка, скрипка.

Методичні рекомендації

При підготовці до практичного заняття студенти повинні звернути увагу на те, що орфоепія (гр. orthoepeia – правильна мова, orphos – правильний, epos – мова, мовлення) – це 1) система загальноприйнятих правил, що визначають норми літературної вимови; 2) розділ мовознавства, який вивчає і встановлює літературну вимову. Для української літературної вимови характерне чітке й виразне звучання голосних звуків у наголошеній позиції. Зокрема, чітко й виразно вимовляються голосні [а], [у], [і] в ненаголошеній позиції. Ненаголошений голосний [о], як і наголошений, теж вимовляється виразно й повнозвучно. Проте перед складом з наголошеним [у] ненаголошений [о] у вимові наближається до [у]. Ненаголошений [е] вимовляється з більшим чи меншим наближенням до [и], так само ненаголошений [и] у вимові більшою чи меншою мірою наближається до [е]. Особливо відчутне наближення [е] до [и] і [и] до [е] спостерігається у позиції перед наголошеним складом, трохи менше – після наголошеного складу.

Відповідно до законів української орфоепії дзвінкі приголосні у мовному потоці, як правило, зберігають свою дзвінкість. Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими.

Письмо – це система умовних графічних знаків для передачі тих чи інших елементів мови. Визначають такі типи письма: 1) предметне письмо; 2) піктографічне письмо; 3) ідеографічне письмо; 4) літерно-звукове письмо.

Графіка – це сукупність усіх засобів певної писемності: букви, надрядкові знаки, позначення цифр, пунктуація, різні прийоми скорочення слів, пробіли між словами, абзаци, шрифтові виділення.

Алфавіт (азбука, абетка) – сукупність усіх букв, уживаних у писемності якої-небудь мови й розміщених у певному порядку. Український алфавіт сформувався на основі старослов`янського кириличного письма. Сучасний склад букв остаточно закріпився на початку ХХ ст. У сучасному українському алфавіті 33 букви.

Орфографія (від гр. orphos – правильний і grapho – пишу) є одним із розділів правопису (поряд з графікою і пунктуацією). Орфографією називається система правил про способи передачі на письмі звукового складу слів, написання їх разом, окремо, через дефіс, уживання великої букви, правильне перенесення частини слова з рядка в рядок тощо.

В основу української орфографії покладено такі принципи:

- фонетичний принцип полягає в тому, що слова передаються на письмі так, як вони вимовляються в літературній мові (спрощення в групах приголосних; зміна приголосних при словотворенні; букви о та е після шиплячих тощо);

- морфологічний принцип полягає у позначенні однаковим способом морфем незалежно від їх звучання в різних словах або формах того самого слова (ненаголошені е, и, о у коренях слів; глухі голосні перед дзвінкими; префікси без-, роз- перед шиплячими; дієслівні форми на -шся, -ться);

- історичний (або традиційний) принцип полягає в тому, що слова передаються на письмі за традицією, як вони писалися раніше, хоч у сучасній мові таке написання не пояснюється ні вимовою, ні граматичною структурою. За історичною традицією в українській графіці двома буквами передаються африкати дз, дж; уживається буква щ, якою передається сполучення двох звуків – [шч]; уживаються букви я, ю, є, ї на позначення двох звуків; пишеться буква и на місці ненаголошеного голосного: кишеня, либонь, лиман; буква е у словах леміш, левада;

- смисловий (або диференціюючі написання) принцип регулює розрізнення значень слів: велика і мала букви на початку слів служать для розрізнення власних і загальних назв (Земля (земля)); написання слів разом, окремо, через дефіс (на(пам`ять), за(те), по(новому)).