Методичні рекомендації

При підготовці до виконання самостійної роботи студентам необхідно звернути увагу на те, що кожна одиниця мови має свою структуру, яку утворюють взаємопов`язані і співвідносні елементи значення і вираження (крім фонеми).

Слово як морфологічна одиниця-конструкція являє собою єдність взаємопов'язаних і співвідносних морфем, які утворюють його.

Морфема (від грец. morphe – вигляд, форма) – це найменша неподільна значуща частина слова. Морфема виступає як носій певного лексичного чи граматичного значення і регулярно відтворюється у процесі мовлення відповідно до моделей, властивих певній мові. Наприклад, у слові братній виділяються три морфеми: брат-н-ій; перша з них наявна в споріднених словах брат, братів, брататися, братство; друга – властива прикметникам відіменникового творення типу муж-н-ій, друж-н-ій (від друг), а третя – функціонує в усіх прикметниках м'якої групи у називному відмінку.

Вияв морфеми у слові і його словоформах позначається терміном морф (морфа).

Морф (морфа) – конкретний вияв морфеми, найменша значуща частина, що виділяється у складі певної конкретної словоформи слова; те саме, що й варіант морфеми.

Аломорф (аломорфа) – це морф певної морфеми, що зазнав фонетичної модифікації, зумовленої звуковим складом сусідніх морфів або формальною будовою слова. Наприклад, морфема з в українській мові може виступати у звукових варіантах з-, зі-, із-, с-: збити, зійти, ізняти, спитати. Виявом однієї кореневої морфеми є аломорфи род- і рід- у словах родити, родина, рід, рідня.

За значенням і функцією морфеми в структурі слова поділяються на кореневі і службові.

Корінь – це основна, стрижнева морфема, що має загальне (поняттєве) лексичне значення слова. Наприклад, корінь весн- об`єднує спільним поняттєвим змістом слова, належні до різних частин мови: весна, провесна, весніти, весняний, навесні.

На відміну від афіксів корінь не має чітко закріпленого за ним місця у слові. З кореня може починатися слово (міст-о, рід-н-ий), він може стояти після префікса чи двох префіксів (на-род, воз-з'-єдн-а-ти) або поєднуватися з іншим коренем у складному слові (криг-о-лам).

За особливостями вияву в споріднених словах розрізняють незв'язаний і зв'язаний корені.

Незв'язаний (вільний) корінь – той, що має здатність до вільного вияву свого морфемного статусу як у непохідному, так і в похідному слові. Наприклад, корінь ліс- здатний виступати у слові ліс, що осмислюється у зв'язку з нульовим, або фонетично не вираженим, закінчення у називному відмінку однини, і в похідних словах лісок, лісовий, узлісся, пролісок, лісник, лісництво та в інших споріднених, до складу яких входять, крім кореня, словотворчі афікси й закінчення. Більшість слів мають вільні корені.

Зв`язаний корінь – той, що в сучасній мові не може виявляти себе самостійно, а лише в поєднанні зі службовими, афіксальними морфемами. Наприклад, слова відняти, підняти, розняти сприймаються як похідні, але корінь цих слів зв`язаний, він не може виявити себе самостійно, без префікса, і виступає тільки в похідних словах.

Афікси (від лат. аffіхиs – прикріплений) є носіями словотвірного і граматичного значень слова, тобто уточнюють речове значення кореня, видозмінюють основне лексичне значення і тим самим служать засобом творення похідних слів або вказують на відношення його до інших слів, виступають засобом творення форми того самого слова. Афікси послідовно розрізняються за місцем і роллю у слові. За місцем у слові виділяють префіксальні і постфіксальні морфеми.

Префікс (від лат. рrае – попереду і fixus – при­кріплений) – морфема, що стоїть перед коренем, наприклад: про-славитися, над-будова, на-земний.

Постфікс (від лат. post – після і fixus – при­кріплений) – це афікс, прикріплений після кореня. До постфіксів належать суфікс, флексія і власне постфікс.

Суфікс (від лат. suffixus – підставлений) – це мор­фема, що займає місце відразу після кореня, поряд із ним, наприклад: спів-ак, літ-н-ій, віт-а-ти.

Флексія, або закінчення – це афікс, який займає кінцеву позицію в змінюваному слові, служачи по­казником синтаксичних відношень між пов'язаними слова­ми в словосполученні і реченні. Наприклад, у словосполученнях глибок-е озер-о, перш-а груп-а закінчення вказують на зв`язок залежних від іменників прикметника і числівника.

Власне постфікс – це афікс, що знаходиться в абсолютному кінці слова, після закінчення, і виконує словотворчу і граматичну роль. Наприклад, постфікс -ся – це змертвіла давня форма знахідного відмінка зворотного займенника себе, що зазнав десемантизації. Він приєднується до дієслів як словотворчий афікс і водночас надає їм зворотного або пасивного значення: учити – учитися; писати – писатися.

За функцією в слові афікси поділяються на словотворчі (деривативні) і граматичні. Словотворчі афікси служать для уточнення речового значення. Цю роль здатні виконувати суфікси, префікси і постфікси.

Особливим типом словотворчих афіксів є інтерфікси (від лат. inter – між і fixus – прикріплений), що виступає для зв`язку двох (або більше) коренів у складному слові. В українській мові роль інтерфіксів виконують голосні о, е, (є). Їх називають сполучними, або словотвірними, голосними. Наприклад: лісотундра, першодрук, саморух, сонцепоклонник, працездатний, життєрадісний.

До деривативних афіксів близько стоять так звані афіксоїди, що є початковими або кінцевими елементами складних слів. Початкові елементи складних слів називають префіксоїдами: багато, велико, гідро, енерго, метео, ново, повно, само, свіжо (багаторазовий, великоваговий, гідропоніка, енергоносій, метеостанція, нововведення, повнометражний), а кінцеві елементи – суфіксоїдами: бальний, бокий, дайний, грійка, думець, лов (п'ятибальний, червонобокий, життєдайний, тілогрійка, однодумець, птахолов).

Основа – це частина змінюваного слова, що виражає його лексичне значення. При морфемному поділі слова залишається основа після відкидання афіксів з граматичним значєнням. Наприклад, у словах місто, визвольний, чотири виділяються основи міст-, визвольн-, чотир- шляхом відкидання закінчень -о, -ий, -и; у дієслівних словоформах типу пишемо, пишуть, пиши, пишіть після відкидання флексій залишається основа пиш- (теперішнього часу), а в слоформах писав, писала, писали (основа виділяється шляхом відкидання формотворчих суфіксів (-в-, -л-) і закін­чень – нульового, -а, -и (основа минулого часу – писа-).

За морфологічним складом основа може бути кореневою (простою) і афіксальною (складною). Коренева основа дорівнює кореню. На відміну від кореневої основи в афіксальній, крім кореня, наявний один або кілька словотворчих афіксів.

З погляду сучасних семантико-словотвірних зв'язків основа може бути непохідною (немотивованою) і похідною (мотивованою).

Непохідна – це основа, в складі якої не виділяються словотворчі афікси і яка не мотивується через зв`язки з словами того самого кореня: наприклад, у словах мир, сонце, білий, знати – мир-, сонц-, біл-, зна-. Значення непохідної основи замкнено в ній самій і може бути виявлено лише внаслідок етимологічного аналізу.

Похідна – це основа, в складі якої, крім кореневої морфеми, виділяється один чи кілька словотворчих афіксів і яка мотивується через семантико-словотвірні зв`язки з іншими словами того самого кореня. Наприклад: морозиво, правдивий, роздати мають у своєму складі словотворчий афікс (мороз-и-, правд-и-, роз-да) і мотивуються через споріднені слова (мороз, правда, дати). Похідна основа завжди мотивована. За особливостями вияву в споріднених (однокореневих) словах розрізняють вільні і зв'язані основи.

Вільна (незв'язана) – це здатність до вільного вияву свого морфемного складу: у похідних (афіксальних) споріднених словах і самостійно, в словах з непохідними основами. Наприклад, у словах покрикувати, перекричати, викрик основа крик може виступати самостійно і в споріднених словах, ускладнена словотворчими афіксами, як і неускладнена (крик).

Зв'язана – це основа, яка не має здатності вільно виявляти свій морфемний склад; її коренева і суфіксальна морфема виявляє себе тільки у складі похідних слів. Наприклад: у словах роззути, взути; звичка, навики кореневі та ускладнені суфіксом морфеми зу-, вик- (вич-) без поєднання з префіксом не вживаються.

У процесі історичного розвитку мови первинний морфемний склад слова може зазнавати змін. Внаслідок різних фонетичних процесів, змін у лексичному значенні похідного чи первинного слова, зникнення слова, на основі якого виникло похідне, із активного словника відбуваються різні за характером зміни у морфемній будові слова: спрощення, перерозклад, ускладнення та інші.

Спрощенням називається процес, наслідком якого є втрата похідним словом здатності виділяти наявну в ньому морфему. Так, наприклад, слово вікно в сучасній українській мові поділяється на дві морфеми – кореневу вікн- і флективну -о. У давньоукраїнській мові в цьому слові ще виділявся суфікс н-, який уже став непродуктивним (порівн.: ряд-н-о, сук-н-о) і поступово зрісся з коренем.

Зміни в морфемному складі слів можуть відбуватися внаслідок переміщень між значущими частинами (ускладнення), наприклад розростання кореня за рахунок префікса (порівняйте: утро­ба і внутрішній, де давній префікс прийменникового походження злився з коренем) і, навпаки, відхід морфеми, що належить основі слова, до флексії (порівняйте давньоукраїнську форму рука-ми, де суфікс -а- входив до основи, і сучасну українську форму рука-ми, в якій суфікс відійшов до закінчення).

Мовний процес, наслідком якого є зміна зовнішнього вигляду службових морфем, переміщення меж між основою і словотворчим афіксом, називається перерозкладом. Унаслідок перерозкладу може відбуватися також збільшення обсягу словотворчого афікса за рахунок іншого афікса, наявного в основі, від якої утворено похідне. У такий спосіб виникають так звані складні суфікси -анин, -чанин, -івськ(ий), -анськ(ий), -ність та ін. Порівняйте, наприклад: ліс-ник (від ліс-н-ий), мат-усеньк-а (від мат-ус-я), сух-ощав-ий (від сух-ість, сух-ощ-і), блиск-оті-ти (від блиск-іт).

Своєрідні процеси, що ведуть до змін у морфемному складі слів, виникають внаслідок переходу слів з одного розряду в інший: прикметників і дієприкметників – в іменники (субстантивація), змінюваних слів – у прислівники (адвербіалізація), самостійних слів – у службові слова, вигуки. Процеси переходу слів з однієї частими мови в іншу обов'язково викликають зміну граматичних значень, а отже, і зміну граматичних (формотворчих і словозмінних) морфем на словотворчі афікси. Такий процес називають декореляцією.