Методичні рекомендації

При підготовці до виконання самостійної роботи студентам необхідно звернути увагу на те, що термін граматика (від грец. grammatike – письмовий, gramma – буква) у лінгвістичній літері вживається а) в значенні граматичної будови мови, тобто об`єктивно діючих закономірностей, що визначають способи зміни слів, творення їх та сполучення у реченні; б) у значенні вчення про граматичну будову мови.

Граматика як наука про граматичну будову мови складається з двох розділів: морфології – учення про граматичну природу та будову слова – і синтаксису –вчення про сполучення слів у словосполученні та реченні. Деякі вчені відносять до граматики також розділ словотвору, зокрема питання про способи морфологічного словотворення – афіксацію і основоскладання, – що тісно пов`язуються з ученням про частини мови.

Центральним у граматиці є вчення про граматичні значення, граматичні форми і граматичні категорії.

Смислова структура повнозначного слова являє собою єдність лексичного значення (індивідуального) і тих абстрактних значень, які характеризують видозміни його у зв'яз­ках з іншими словами. Ці абстрактні значення, що супроводять лексичне значення повнозначного слова в конкретному випадку його вживання, називаються граматичними зна­ченнями.

Граматичне значення не є приналежністю одного слова, воно об'єднує граматично цілі групи або й класи слів. На­приклад, різні за лексичним значенням іменники стіл, дуб, килим, солдат, герой мають однакові граматичні значен­ня: називного відмінка, числа однини, виражають належність до чоловічого роду. Ці й усі інші іменники об`єднуються також в одному класі слів із загальним значенням предметності. Отже, граматичне значення відноситься до лексичного як загальне до окремого.

Граматика оперує тільки загальними, граматичними значеннями, що формуються в кожному класі слів на основі можливих видозмін слова в конкретних умовах уживання його у зв`язному мовленні.

Слова, що не виконують номінативної функції, або так звані неповнозначні слова, є носіями граматичних значень. Наприклад, частка би (б) виражає значення умовного способу, зв`язка бути виступає для вираження особи і числа в дієсловах недоконаного виду майбутнього часу (буду робити, будеш робити, буде робити, будемо робити, будете робити, будуть робити).

Граматичні значення слова формально виражаються через афікси, службові слова, зміну наголосу та інші засоби.

Граматична форма слова – це сукупність граматичних значень і відповідних засобів вираження їх у конкретному випадку вживання слова. Слово в різних формах здатне виражати одно або кілька граматичних значень. Кілька граматичних значень можуть виражатися за допомогою якогось одного формального показника. Наприклад, у слові легкий формальний показник -ий водночас виражає значення роду, числа й відмінка. І навпаки, для кожного граматичного значення в слові може бути окремий формальний показник. Наприклад, у дієслівній формі принесли значення минулого часу виражається суфіксом -л-; значення множини – закінченям -и; видове значення завершеності дії – префіксом при-.

Граматичні форми є морфологічні і синтаксичні. Морфологічні форми – це видозміни повнозначного слова для ви­раження властивих певному класу слів відношень до інших повнозначних слів або для вираження різних абстракцій (завершеності/незавершеності дії, інтенсивності виявлення ознаки і т. ін.). У синтаксичних формах знаходять своє ви­раження різні типи поєднуваності слів.

Часткові граматичні значення слів, що знаходять своє ви­раження у відповідних формальних показниках, об'єднують­ся у граматичні категорії.

Граматична категорія (від грец. kategoria – судження, визначення) – це найзагальніше поняття, що об'єднує ряд співвідносних граматичних значень і виражене в певній системі співвідносних граматичних форм.

У сучасній українській літературній мові наявна чітка система граматичних категорій, що визначаються її граматичною структурою. Це категорії роду, числа, відмінка, ступенів порівняння (компаратив), перехідності/неперехідності, стану, виду, способу, часу, особи.

Якщо категорія знаходить вияв у морфології, то вона належить до морфологічних категорій. Морфологічні категорії властиві змінюваним частинам мови.

Деякі граматичні категорії тісно пов'язані з лексико-семантичними значеннями слів. Семантико-граматичні категорії узагальнюють семантичні ряди слів з граматичними характеристиками їх, наприклад, категорії істот/неістот власних і загальних назв, збірності /одиничності, конкретності/абстрактності тощо.

В українській мові є три способи вираження граматичних значень, а отже, і творення граматичної форми слова: синте­тичний, аналітичний та аналітично-синтетичний.

За синтетичним способом граматичні значення виражаються в єдності з лексичним значенням у межах одного й того самого слова афіксальними засобами, наприклад, в іменнику хат-ою значення роду, числа і відмінка виражається закінченням (флексією). Крім афіксів, граматичні значення можуть виражатися також у межах того самого слова чергуванням звуків і перенесенням наголосу, порівняйте, наприклад: забрати - забирати, весни - весни.

Граматична форма, утворена синтетичним способом, називається синтетичною.

Аналітичний спосіб вираження граматичних значень виступає тоді, коли формальним показником є службове слово, наприклад: співав би, співала б, співало б, співали б, вдалий - більш вдалий, найбільш вдалий.

Граматична форма, в якій граматичне значення знаходить своє вираження поза основним словом у формалізованому службовому слові, називається аналітичною.

Аналітичні форми майбутнього часу (буду читати, будеш читати і т. д.), так само наказового способу (хай пише, хай пишуть), виступають поряд із синтетичними в єдиній, послідовно витриманій системі дієслівних форм. Хоч формальні показники винесені поза основне слово, граматичне значення в аналітичній формі сприймається невідчленовано від лексичного, як і в синтетичній формі слова (порівняйте: завзятіший і більш завзятий; найуважніший і найбільш уважний).

Службове слово в аналітичній формі настільки формалізується, що дорівнюється своїм призначенням стандартизованому (формалізованому) афіксу (порівняйте: частки хай, нехай та інші службові слова в аналітичних формах з формотворчими суфіксами -ш-, -іш- у формах ступенів порівняння прикметників і прислівників та ін.).

Граматичні значення можуть також виражатися аналітично-синтетичним способом. Наприклад, у сучасній українській літературній мові значення місцевого відмінка виражається водночас і закінченням (флексією) і прийменником. Без прийменника форма місцевого відмінка не вживається, а формальний показник його збігається з показником давального відмінка.

Слово як своєрідна одиниця мовної структури є об'єктом вивчення кількох розділів науки про мову (лексикології, се­масіології, граматики), різноаспектний аналіз знаходить воно і в окремих розділах граматики. У морфології вивчаються слова як частини мови: їх граматичні категорії, граматичні значення, форми словозміни; у синтаксисі слово аналізує­ться як член речення (словосполучення).

Морфологія (від грец. morphe – форма, logos – вчення) є розділом граматики, в якому вивчаються явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Це вчення про будову та розряди слів (частини мови), граматичні категорії і систему словозміни їх.

Об'єктом вивчення в морфології є слово як носій ряду граматичних значень, що виражає відповідні граматичні категорії, властиві лексико-граматичним розрядам слів. Відповідно до вияву граматичних значень слово може видозмінюватись, утворюючи усталену мовною практикою систему форм. Окремо взята форма конкретного слова є його слоформою.

Видозміни слова, що служать для вираження його синтаксичних властивостей (відношень між словами), називаються словозміною. А система форм, співвідносних з певною системою синтаксичних граматичних значень, називається його парадигмою. Своєрідність видозміни слів, що належать до іменних частин мови, на відміну від дієслова, відбита в термінах відмінювання (для іменних час­тин мови) і дієвідмінювання (для дієслів).

У словах, що не виражають граматичних видозмін як син­таксичних властивостей слова (у них це нульовий показ­ник), виступає одна словоформа. Це так звані незмінювані слова.

Словозмінні значення в сучасній українській мові в ос­новному виражаються словозмінною морфемою – флексією. Однак система відмінювання та дієвідмінювання, крім флексій, включає також і систему відповідно оформлених основ з урахуванням морфонологічних явищ (чергувань звуків, перенесення наголосу в слові та ін.), наприклад: дуг-а, дуг-и, дуг-ою, дуз-і, дуг-и, дуг, дуг-ам, дуг-ами; водж-у, вод-иш, вод-ить, вод-имо, вод-ите, вод-ять.

Об`єктом морфології є також словоформи, в яких виражаються граматичні характеристики слова незалежно від його синтаксичних властивостей, наприклад, форми ступенів порівняння прикметників і прислівників, інфінітив, дієприслівник.

Граматична характеристика слів знайшла своє з'ясування в теорії частин мови.

Частини мови розглядаються як класи слів, що характеризуються спільністю: а) загальнокатегоріального (частиномовного) значення; б) морфологічних категорій і парадигматики морфемного складу і словотворчих засобів; г) синтаксичних функцій.

Кожний клас слів має своє загальнокатегоріальне лексичне значення: предметності, статичної ознаки предмета або кількості, узагальненої вказівки на предметність, ознаки або кількості, динамічної ознаки (або дії, процесуальності), статичної ознаки дії (або іншої ознаки) чи стану як сутності. Такі класи слів називають повнозначними. Класи слів, що виражають певні відношення між повнозначними словами, надають додаткових семантичних, модальних відтінків словам, словосполученням, реченням або служать засобом зв'язку слів, тобто свого загальнокатегоріального значення самостійно не виражають, називаються неповнозначними.

У сучасній українській мові до класів повнозначних слів належать такі частини мови: іменник, прикметник, числів­ник, займенник, дієслово, прислівник.

До неповнозначних частин мови належать прийменник, сполучник, частки. Вигук посідає проміжне місце як клас слів, що служить для вираження (не називання) почуттів і волі.

Кожна частина мови має властиві їй граматичні категорії, що дістає свій вияв у системі словозміни, в її парадигматиці.

У сучасній українській мові до змінюваних слів належать: іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово. Усі інші частини мови об'єднують незмінювані слова.

Вираження граматичних категорій через відповідні гра­матичні значення в кожній повнозначній частині мови дістає своєрідне вираження за допомогою граматичних засобів – флексій, афіксів, морфонологічних чергувань, що в основному закріплюються за моделями будови слів певної частини мови або мають місце лише в межах (чергування, наголос).

Усе це позначається на морфологічній будові слова і дістає вияв у словотворчих типах кожної частини мови, наприклад: два, двійко, двійка, двійня, двічі; синій, синька, синяк, синіти. Кожне з названих слів має різне граматичне оформлення, за формальними показниками і слотворчими суфіксами можна чітко визначити належність до певної частини мови.

Слова кожного класу мають свою систему парадигми (або її не мають). Кожна словоформа є морфологічним засобом вираження певної основної функції в реченні та додаткових синтаксичних функцій. За синтаксичними функціями частини мови поділяються на самостійні і службові. Самостійні слова виступають у реченні в типовій для мови синтаксичній ролі, виявляють властиві їм ознаки сполучуваності і синтаксичних зв'язків.

Службові слова виступають у синтаксичних зв'язках не самостійно, а в єдності з повнозначними словами або є граматичними засобами вираження певних синтаксичних відношень.

Усі повнозначні слова є синтаксично самостійними. До службових належать прийменники, сполучники і частки.