Література

1. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. – Харків, 1987.

2. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія. – К., 2006.

3. Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія. Словотвір. – К., 1989.

4. Словник української мови: В 11-ти т. – К., 1970-1980.

5. Сучасна українська літературна мова: Лексика. Фразеологія / за ред. І.К. Білодіда. – К., 1973.

6. Сучасна українська літературна мова / за ред. А.П. Грищенка. – К., 1997.

7. Сучасна українська літературна мова / за ред. М.Я. Плющ. – К., 1994.

8. Ющук І.П. Українська мова. – К., 2004.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ МІНІМУМ

Фразеологія, фраземи, фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення, ідіоми.

ДИДАКТИЧНА МЕТА

Формування уявлення про усталені, семантично цілісні сполучення слів – фразеологізми, їх типи.

Студенти повинні знати: ознаки фразеологічних словосполучень; спільні й відмінні риси слова і фразеологізму; будову фразеологізмів; класифікацію фразеологічних зворотів; джерела української фразеології; стилістичну роль фразеологізмів.

Студенти повинні вміти: відрізняти фразеологічні словосполучення від синтаксичних; пояснювати значення фразеологізмів; визначати типи фразеологічних зворотів; добирати до фразеологізмів синоніми, антоніми, омоніми; визначати джерела походження фразеологізмів.

Методичні рекомендації

Слово фразеологія буквально означає “учення про звороти мови” (від гр. phrases – зворот, вислів і logos – поняття, вчення). Предметом вивчення фразеології є стійкі сполучення двох і більше слів, що створюють семантичну цілісніть і відтворюються у процесі мовлення як готові словесні формули.

В умовах великої термінологічної дублетності ( ідіома, ідіоматичний вислів, стійке словосполучення, фразеологічне словосполучення, фразеологічний зворот, неподільне словосполучення і т.д.) найзручнішим родовим найменуванням на позначення мовної одиниці, що є першоелементом фразеології, визнано терміни фразеологічна одиниця або фразеологізм.

Фразеологічні одиниці відзначаються рядом ознак, що дозволяють вважати їх самостійними одиницями мови, відмінними від інших лінгвістичних одиниць – від слова, звичайного словосполучення, речення, – хоч вони мають з останніми немало спільного. Спільні ознаки слів і фразеологічних одиниць: 1) будучи складним цілим, і ті й інші не конструюються щоразу в процесі мовлення, а відтворюються як готові значеннєві одиниці; 2) і ті й інші ( у своїй переважній більшості ) відзначаються стійкістю складу й структури; 3) велика група фразеологічних одиниць, маючи лексичне значення і вільно реалізуючи граматичні категорії зближується з лексемами функціонально: такі фразеологізми входять у синонімічні взаємини з словами і виконують синтаксичні функції певних частин мови. Відмінні ознаки слів і фразеологізмів: 1) цілооформленість слова і нарізнооформленість фразеологізму: складові частини слів – морфеми – не є самостійними одиницями мови, не існують поза оболонкою слова, компонентами ж фразеологічних одиниць є цілі слова з властивими їм формами словозміни, що здатні функціонувати і поза фразеологічним зворотом; 2) більшість фразеологічних одиниць функціонально співвідносних із словом, відзначається більшою конкретністю значення, що супроводжується різними образними характеристиками (пор.: дрімати і клювати носом; посваритися і розбити горщика).

Фразеологічною одиницею звичайно називають лексико-граматичну єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові за традицією, автоматично. Це визначення відтіняє найістотніші риси фразеологічних одиниць – відтворюваність у процесі спілкування і цілісність значення. Це дає змогу включати до фразеологічного складу всі сталі утворення, які утримуються в пам’яті – від ідіом, семантично еквівалентних слову, до прислів’їв і крилатих висловів.

Класифікація фразеологічних одиниць. Широкого визнання у вітчизняному й світовому мовознавстві здобула семантична класифікація, опрацьована В.В. Виноградовим, який розрізняє три типи фразеологічних одиниць – фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення – семантично неподільні фразеологічні одиниці, у яких цілісне значення невмотивоване, тобто не випливає із значень їх компонентів (пекти раків – червоніти; дати кучми – побити). Семантична неподільність виникає або підтримується у фразеологічних зрощеннях рядом фактів: а) наявністю у складі фразеологічних одиниць застарілих слів, незрозумілих для загалу (збити з пантелику, взяти на цугундер, ускочити в халепу); б) наявністю граматичних архаїзмів (темна вода во облацех; притча во язицех); в) втратою у межах фразеологічної одиниці живого синтаксичного зв’язку.

Фразеологічні єдності – теж семантично неподільні фразеологічні одиниці, але цілісне значення їх умотивоване значенням компонентів (не нюхати пороху – не бути ще в боях; прикусити язика – замовкнути; кров з молоком – здоровий та ін.). Більшість із цих зворотів є образними висловами, причому образний стрижень, на якому вони виникають, може відчуватися більш чи менш виразно (тримати камінь за пазухою; виносити сміття з хати; вивести на чисту воду). Фразеологічні єдності можуть виникати і внаслідок синтаксичної спеціалізації фрази, вживання її у певній граматичній формі (нуль уваги; діло табак), внаслідок наявності експресивних відтінків значення (плакали наші гроші). До фразеологічних єдностей відносяться фразові штампи, кліше, літературні цитати, крилаті вислови, народні прислів’я та приказки.

Фразеологічні сполучення – тип фраз, створюваних реалізацією зв’язаних значень слів. Фразеологічні сполучення не є безумовними семантичними єдностями. Вони аналітичні (зачепити почуття; зачепити гордість; зачепити інтереси). Слова з фразеологічно зв’язаним значенням можуть поєднуватися з одним словом чи з обмеженим рядом слів (страх, жаль, зло, досада бере; радість, задоволення, насолода бере). Слово із зв’язаним значенням може заступатися синонімом (нагла смерть – раптова смерть).

Зберігши три основні класи фразеологічних одиниць за схемою В.В.Виноградова, М.М. Шанський виділив четвертий клас – фразеологічні вирази, до яких належать “такі стійкі в своєму складі і вживанні фразеологічні звороти, які не тільки є семантично подільними, але й складаються цілком із слів з вільним значенням (серйозно й надовго; вовків боятися – в ліс не ходити; не все те золото, що блистить).” Специфікою їх є те, що вони не створюються мовцями, а відтворюються як готові структурні і значеннєві одиниці. Серед фразеологічних виразів М.М. Шанський розрізняє дві групи: 1) фразеологічні вирази комунікативного характеру, що являють собою предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, є цілим висловленням, виражають те чи інше судження (людина – це звучить гордо; хрін від редьки не солодший); 2)фразеологічні вирази номінативного характеру, що є сполученням слів, ідентичним лише певній частині речення, є словесною формою того чи іншого поняття і, як і слова, виконують у мові номінативну функцію (трудові успіхи, вищий учбовий заклад і т.ін.).

З усієї сукупності усталених словесних комплексів виділяються за генетичними, структурними і функціональними ознаками кілька, умовно кажучи, жанрових різновидів, які в зв’язку з суперечками про те, чи вважати їх об’єктом фразеології чи ні, потребують спеціального розгляду. Серед різних стереотипів усно-розмовного джерела спостерігаємо одиниці, досить різнорідні за структурною організацією, пізнавальною роллю і ситуацією вживання, наприклад: вчитися ніколи не пізно; тиха вода греблі рве; всього буває на віку: і по спині й по боку; пекельний Марко; ні кує, ні меле.

На позначення таких утворень здавна вживаються паралельні назви – прислів’я, приказка, приповістка, приповідка. Але ще з ХΙХ століття у вітчизняному мовознавстві усталилися на позначення основних різновидів народно-розмовної фразеології два терміни – прислів’я і приказка.

Прислів’я – це виражений структурою речення народний вислів повчального змісту, який формулює певну життєву закономірність або правило, що є широким узагальненням багатовікових спостережень народу, його суспільного досвіду. Однією з основних рис прислів’їв є їх синтаксична завершеність. Прислів’я – обов’язково граматично та інтонаційно оформлене судження і, як таке, співвідноситься не з словом, в основі якого лежить певне поняття, а з реченням. Прислів’я відзначаються семантичною неоднорідністю: в одних із них зберігається конкретна предметність, пряма номінативність значення, що випливає із суми значень слів-компонентів (друзі пізнаються в біді; за праве діло стій сміло), в інших розвивається ще й другий семантичний план – узагальнено-метафоричне, переносне значення, яке безпосередньо не формується значенням складників прислів’я: не все те золото, що блищить (не все яскраве є цінним); під лежачий камінь вода не тече ( якщо не діяти, нічого не доможешся).

На фоні усталених утворень, що мають моралізаторське спрямування чи виступають як формули – закони, вирізняються словесні комплекси без таких ознак, як-от: вовк ситий і коза ціла; сім п’ятниць на тиждень. Одні з них хоч і організовані як речення, не мають повчального змісту, не формулюють загального правила, а інші є немовби частинами речення і виконують характеризуючу функцію. Увесь цей різнорідний матеріал на відміну від прислів’їв звичайно залучають до фонду приказок.

Однією із диференційних ознак, яка дозволяє намітити аспект розрізнення прислів’я і приказки, є неоднаковий характер їх синонімізування з іншими лінгвістичними одиницями. Типові приказки легко вступають у синонімічні взаємини і між собою, із словами, із словопосполученнями вільного значення (хоч греблю гати; кури не клюють – багато, велика кількість), прислів’я ж, що являють собою в смисловому і синтаксичних відношеннях стійкі речення, синонімічним словом або словосполученням не заступаються.

Таким чином, терміном приказка позначаємо народні висловлення, організовані, як і прислів’я, за моделлю синтаксично замкненого речення, але позбавлені узагальнюючого характеру судження.

Ті народно-розмовні вислови, які в потоці мовлення не становлять самостійних речень, а, співвідносячись із словами, виступають у ролі певних членів речення, розглядаються як звичайні лексичні ідіоми поряд із фразеологізмами книжного джерела.

Сталі словесні формули, що являють собою часто повторювані в писемному й усному мовленні влучні вислови видатних осіб – письменників, філософів, учених, політичних діячів – об’єднуються під назвою крилаті вислови.

Серед утворень, які традиційно відносять до класу “крилатих” є кілька структурних груп: а) окремі слова узагальнено-метафоричного вжитку, слова – символи, як-от: назви певних чимось визначних географічних об’єктів, особові назви певних історичних міфологічних і літературних персонажів із світової та вітчизняної класики (Аркадія, Олімп, Парнас, Мекка, Канни, Холодний Яр, Колумб, Прометей, Златоуст, Плюшкін); б) словосполучення типу: мертві душі (за назвою твору М.В.Гоголя ) – люди, що втратили всяке значення; в) речення – прості чи складні, як-от: “Лиш той ненависті не знав, хто цілий вік нікого не любив”(Леся Українка); “Нове життя нового прагне слова”(Максим Рильський) та ін. Значне місце у фразеології української мови посідають крилаті вислови, що є або рядками з творів українських письменників, або назвами їх, або навіяні певними їх контекстами. У фразеологічну скарбницю української мови зробили внесок: Г.С.Сковорода (всякому городу нрав і права; ой ти птичко жовтобока, не клади гнізда високо; кожному рот дере ложка суха); І.П.Котляревський (і ставок, і млинок, й вишневий садок; мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча); Г.Ф.Квітка-Основ’яненко (пан халявський; конотопська відьма); П.Гулак-Артемовський (і як воно зробилось так, що в турки я перевернувся); Л.І.Глібов (а віз і нині там); С.В.Руданський (треба всюди, добрі люди, приятеля мати); Панас Мирний (лихо давнє і сьогочасне; пропаща сила); Т.Г.Шевченко (вигострить сокиру; в сім’ї вольній, новій); Леся Українка (досвітні вогні; зброя – слово; тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив); І.Я.Франко (вогонь в одежі слова; зів’яле листя; лиш боротись – значить жить; я син народу, що вгору йде, хоч був запертий в льох).

Джерела української фразеології. Фразеологічний склад української мови, як і лексичний, має кілька генетичних груп: питомо українські фразеологічні одиниці і фразеологічні кальки й напівкальки.

До питомо українських належать як ті фразеологічні одиниці, що виникли в українській мові, так і ті, що були свого часу успадковані з давнього мовного джерела. У їх складі прийнято виділяти: а) спільнослов’янські фразеологізми, що зайшли в українську мову із спільнослов’янської і досі відомі, як правило, усім слов’янським мовам (укр. водити за ніс; рос. водить за нос; польськ. wodzić za nos; укр. як на долоні; рос. как на ладони; польськ. jak na dłoni); б)східнослов’янські фразеологізми, що є здобутком мовної спільності предків росіян, українців та білорусів (укр. під гарячу руку; рос. под горячую руку; білор. под гарачую руку); в) власне українські фразеологічні одиниці типу передати куті меду; облизня піймати; на руку ковінька.

Запозичені фразеологізми являють собою стійкі сполуки слів, що як готові відтворювані одиниці склалися в іншій мові і були перенесені на український мовний грунт без перекладу: Ab ovo – лат. “від яйця”, переносно – з давніх-давен, з самого початку; ad hoc – лат. “відразу”. У сучасній українській літературній мові такі запозичення або супроводяться перекладом, або взагалі заступаються відповідними кальками: “Це так званий “цвіт товариства”, а якого товариства, судіть, читачі, самі... Розумному досить...” (Я.Галан). Розумному досить – переклад латинського вислову sapienti sat. Фразеологічні одиниці, що з’явилися в мові внаслідок дослівного перекладу іншомовного звороту, складають фонд фразеологічних кальок: синя панчоха (англ. blue stocking); боротьба за існування (англ. struggle for life).

Полісемія, омонімія, синонімія, антонімія у сфері фразеології. Шляхи розвитку семантики фразеологічних одиниць різні. На базі вільного словосполучення внаслідок його переносного вживання може виникати так зване первинно-образне значення фразеологічної одиниці. Наступне значення породжується вже на основі повторного переосмислення фразеологічної одиниці і має назву вторинно-образного. Послідовно-залежний розвиток значення можна проілюструвати семантичною еволюцією вислову віддати кінці. Ще донедавна цей термінологічний зворот, що має значення “відв’язувати канати, коли судно відшвартовується”, уживався переважно в середовищі моряків. Підхоплений розмовною мовою, цей вислів став уживатися переносно і щодо людей: “іти чи від’їздити звідкись, переважно швидко, тікаючи”: “ – Значить і ти віддаєш кінці? – похитав головою шофер і пішов до автобуса” (В.Кучер). Пізніше це первинно-образне значення могло зазнати дальшого переосмислення. Відокремлення від берега, а далі – взагалі від когось-чогось стало сприйматися вже як повний розрив із середовищем, тобто “іти з життя, помирати”: “Пробивалась думка, що він уже ніколи не прокинеться і тут йому прийде край... От і прийшла твоя пора. Віддавай, брате кінці” (В.Кучер). Іноді джерелом декількох значень може бути первинне переосмислення, яке виникає внаслідок різних асоціацій при метафоризації омонімічного вільного словосполучення. Так, вислів роззявляти рота, крім прямого значення, має таке розгалуження семантики: 1) говорити, сказати, що: “Люди в покоях або говорили по-польськи, або й ротів не роззявляли” (І.Нечуй-Левицький); 2) дивуватися, здивуватися: “Взяли слуги Іванка й одягли в царську одіж. Коли його повели на полуденок, то і сам цар аж рота роззявив – ледве його впізнав” (В.Королович); 3) загаятися, задивитися на щось: “Ну, гони биків, чого рота роззявив?” (Г.Тютюнник). Цілком очевидно, що друге значення тут не могло виникнути з першого, третє з другого і навпаки.

У сфері фразеологічних одиниць прагнуть розмежувати полісемію і омонімію. Омонімічними вважають фразеологічні одиниці, які у вихідній формі збігаються за структурою і не мають нічого спільного в значенні. Одним із шляхів виникнення фразеологічних омонімів є розпад тотожності полісемантичної одиниці. Розрив зв’язку значень у таких фрвзеологізмах слід шукати у їх внутрішній формі: якщо вона втрачена фразеологічними одиницями, то можна констатувати їх омонімічність, а не полісемію. Наприклад: у фразеологізмі давати чосу поступово витворилися три значення: а) бити, громити кого: “Михайло Скиба ще не вмре, він ще позмагається зі смертю, він ще задасть чосу фашистам!” (П.Загребельний); б) різко критикувати, лаяти кого: “До столу випхався Тихін Фіялко. Сход насторожився. Ну, цей щось скаже. Язик у нього підвішений добре. Вміє давати чосу...” (В.Речмедін); в) тікати: “Не чули ви із лісу Вовк дав чосу. Вовк не боїться розголосу...” (М.Годованець). Перші два з наведених значень мають певні контакти і можуть бути послідовно виведені одне з одного, а останнє вже не залежне від них.

Фразеологічними синонімами, або синонімічними фразеологізмами вважаються фразеологічні одиниці, які позначають той самий предмет дійсності, виражають те саме поняття, відтіняючи різні сторони його, і при різній внутрішній формі і неоднаковому лексичному складі мають однотипне категоріальне значення, однакову семантичну сполучуваність із словами оточення. Як і лексеми, фразеологізми можуть об’єднуватися в синонімічні ряди, що є однією з ознак системності фразеології; кожен член синонімічного ряду по-своєму розкриває певне поняття чи судження. Наприклад: ні риба ні м’ясо – ні рак ні риба – ні пава ні гава – ні два ні півтора – ні те ні се – ні богові свічка, ні чортові кочерга – ні швець ні жнець (значення: людина невизначеного характеру, невизначених здібностей). Понятійні сфери фразеологічної синонімії, як і лексичної, надзвичайно різноманітні: 1) сфера людських взаємин – соціальних і морально-етичних (довести до цілковитого зубожіння: обібрати до нитки – обдерти як липку – останнюю сорочку зняти – пустити з торбами – пустити попідтинню; викривати кого: зривати маску – розкривати карти – виводити на чисту воду; зазнати невдачі: піймати облизня – дістати гарбуза – зазнати фіаско – сісти в калошу – сісти в калюжу – пошитися у дурні; настирливо вимагати чогось: припирати до стіни – брати за горло – приставати з ножем до горла); 2)окреслюються інтимні взаємини (топтати стежку – робити зальоти – підбивати клинці – смалити халявки); 3) фразеологічні одиниці, що характеризують акт мовлення (заводити мову – мову мовити – голос подавати; мовчати, замовкнути: не проронити ні слова – і рота не розкрити – тримати язик за зубами – втрачати дар мови – ні пари з уст – ні мур-мур – прикусити язика – подавитись язиком – мовчанку справляти – як у рот води набрати – як заніміти); 4) фразеологічні одиниці, що передають акт напруженої розумової діяльності (думу думати – гадку гадати – мати думку – у голову класти – забрати в голову – голову сушити – з думки не спускати).

Окремі фразеологізми, як і цілі синонімічні ряди, перебувають між собою в антонімічних взаєминах. Фразеологічні антоніми – це мінімум дві фразеологічні одиниці, які асоціюються у свідомості як такі, що при зіставленні взаємовиключають одна одну за значенням і характеризують явища і предмети дійсності з різних, але сумісних боків. Наприклад: озиратися на задні колеса і йти на рожен; душі не чути в кому і ненавидіти всіма фібрами душі; брати бика за рога і відкладати в довгу шухляду. Контрастні взаємини характеризують фразеологізми, що в своїй лексичній оболонці мають компоненти-антоніми: акції підвищуються – акції падають; натягати віжки – попускати віжки; кидати в жар – кидати в холод.