Література

1. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис. – К., 1989.

2. Словник української мови: В 11-ти т. – К., 1970-1980.

3. Сучасна українська літературна мова / за ред. А.П. Грищенка. – к., 1997.

4. Сучасна українська літературна мова / за ред. М.Я. Плющ. – к., 1994.

5. Ющук і.П. Українська мова. – к., 2004.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ МІНІМУМ

Займенник, розряди займенників за значенням і граматичними ознаками (особові, особово-вказівні, зворотний, присвійні, означальні, вказівні, питально-відносні, заперечні, неозначені), прономіналізація.

ДИДАКТИЧНА МЕТА

Формування уявлення про граматичні та синтаксичні ознаки займенника.

Студенти повинні знати: поняття займенника, розряди за значенням займенників, особливості відмінювання займенників.

Студенти повинні вміти: визначати розряди за значенням займенників (особові, особово-вказівні, зворотний, присвійні, означальні, вказівні, питально-відносні, заперечні, неозначені), відмінювати займенники.

Методичні рекомендації

При підготовці до практичного заняття студенти повинні звернути увагу на те, що займенником називається частина мови, яка узагальнено вказує на предмети, ознаки або кількісність, не називаючи їх.

За значенням і граматичними ознаками займенникові слова неоднотипні, вони поділяються на три групи: 1) узагальнено-предметні; 2) узагальнено-якісні та 3) узагальнено-кількісні.

Узагальнено-предметні займеннки співвідносяться з іменниками. Вони дають вказівку на предмети і характеризуються спільними з іменниками граматичними ознаками: віднесеністю до одного з трьох граматичних родів (він, вона, воно) або відсутністю формального показника роду (я, ти) чи вираженням його через синтаксичні зв`язки (що упало? хто прийшов? що таке? хто такий? хто така?); синтаксично незалежним значенням числа (я – ми, ти – ви), що виражається суплетивними формами або контекстуально (хто такі?) і зрідка флексіями (він, вона, воно, вони); зміною за відмінками.

Узагальнено-якісні займенники дають вказівку на ознаки і за граматичними значеннями співвідносяться з прикметниками: вони змінюються за родами, числами і відмінками.

Узагальнено-кількісні займенники вказують на кількість (стільки, скільки) або порядок предметів при лічбі (котрий) і за морфологічними ознаками співідносяться з числівниками. Слова стільки і скільки змінюються за відмінками, а котрий – за відмінками, родами і числами.

Займенники співвідносяться з такими частинами мови: 1) іменниками – я, ти, ви, ми він, вона, воно, вони, себе, хто, що, хтось, щось, абихто, абищо, дехто, дещо, хто-небудь, що-небудь, будь-хто, будь-що, казна-хто, казна-що, , ніхто, ніщо; 2) прикметниками – мій, твій, свій, наш, ваш, їхній, той, цей, такий, весь, кожний, сам, самий, інший, який, чий, якийсь, чийсь, абиякий, абичий, деякий, дечий, який-небудь, чий-небудь, будь-який, будь-чий, казна-який, казна-чий, ніякий, нічий; 3) числівниками – стільки, скільки, котрий, котрийсь, котрий-небудь, нікотрий.

За своїми значеннями займенники поділяються на дев'ять груп: особові, особово-вказівні, зворотні, присвійні, вказівні, питально-відносні, означальні, заперечні та неозначені.

1. До особових займенників належать: я (ми), ти (ви). Займенник я дає вказівку на особу мовця. Займенник ти вказує на особу співбесідника, того, до кого звернена мова. Займенники ми і ви відповідно виражають також вказівку на кількох мовців – хто говорить і тих, до кого звернена мова. Займенники я і ти значення граматичного роду не виражають.

2. До особово-вказівних належать займенники він, вона, воно, вони. Займенник він (вона, воно) вказує на третю особу – ту, про яку говорять, або на предмет, про який йде мова. Займенник він як вказівне слово співвідноситься з іменниками чоловічого роду, вона – з іменниками жіночого роду, а воно – з іменниками середнього роду. Займенник вони є спільною формою множини для всіх трьох родів.

3. Зворотний займенник себе вказує на виконавця (суб`єкта) зворотноії дії, наприклад: примусив себе, запитала себе, заспокоїли себе. Зворотний займенник не має форми називного відмінка, постійно вживається у формах непрямих відмінків і виступає у ролі додатка: поглянь на себе збоку, купив собі книгу, хизується собою. Граматичного значення роду і числа зворотний займенник не має.

4. Присвійні займенники вказують на належність предме­та особі: мій (наш) – першій особі, твій (ваш) – другій особі, свій (свої) – будь-якій особі, що є суб'єктом дії: я записую свій план, ти записуєш свій план, він (вона, воно) записує свій план, вони записують свій план. Вказівка на приналежність третій особі виражається за допомо­гою форм родового відмінка особово-вказівних займенників його, її, їх: його книжка, її вдача, їх пісня.

Присвійні займенники за значенням і граматичними озна­ками співвідносні з прикметниками. Як і прикметники, вони змінюються за відмінками, родами і числами.

5. Вказівні займенники цей (заст. сей), той, такий дають вказівку на один предмет з ряду однорідних: цей день, той випадок, такий олівець. Займенники цей і той семантично позначають ступінь віддаленості предмета: той – це більш віддалений у просторі (в часі) предмет, уже згадува­ний раніше, а цей вказує на ближчий предмет, наприклад: Тільки весною цього року я побував у Солоницях (См.).

Займенник такий вказує на узагальнену ознаку або вживається для підсилення вираженої прикметником ознаки, наприклад: Весною Чижик молоденький, такий співучий, проворненький, в садочку все собі скакав... (Гл.). Лан довгий такий та широкий дуже, що оком зіздріти не можна (Стеф.).

Вказівні займенники цей, той, такий за значенням і граматичними ознаками співвідносні з прикметниками, вони змінюються, за відмінками, родами і числами.

Займенник стільки вказує на невизначений або невизначено-великий кількісний вияв предмета, наприклад: Ніколи ще земля не почувала на собі стільки дбайливих рук (Бойч.).

За морфологічними ознаками займенник стільки подібний до кількісних числівників: у називному й знахідному відмінках він керує формою іменника родового відмінка однини або множини, а в непрямих відмінках узгоджується з іменником у формі множини: стільки весен, стількох весен, стількома веснами.

6. Означальні займенники сам (самий), весь (увесь), усякий, кожний (кожен), жоден, інший узагальнено вказують на ознаки предмета.

Займенник сам виражає значення «самостійно, без сторонньої допомоги»: Добрий товар хвалити не треба, він хвалить себе сам (Нар. тв.).

Займенник самий вживається із вказівними займенника­ми: той самий, такий самий, ця сама.

Займенник весь (увесь), пов'язуючись з іменником, вказує на охоплення предмета ознакою або дією сукупно, наприклад: Увесь Дніпро був ніби помальований ще ясніше й блискучіше, ніж небо (Н.-Лев.); Там подвигами брата пишається маля, там чуємо: Про тата говорить вся земля (Рил.).

Займенники кожний і кожен, усякий (рідше – усяк) дуже близькі за значенням: вони виражають виділення предмета з сукупності однорідних предметів, більшою мірою це виявляється в значенні займенника кожний (кожен) і меншою мірою – в займеннику всякий (всяк): І в кожнім колосі тяжкім весняне сонце й майський грім, і літній дощ і ночі сині (Рил.).

Займенник інший вказує на предмет чи особу, виражаючи відокремлення, відмежування його від подібних йому або раніше названих, наприклад: І трактори, в ріллі загрузши до колін, встеляють світло фар до іншої планети (А. Малишко).

За своїм значенням і граматичними ознаками означальні займенники співвідносні з прикметниками, вони змінюються, як і прикметники, за відмінками, родами і числами.

6. Питально-відносні займенники вживаються для оформ­лення питання про осіб (хто) чи предмети (що), про ознаки, якості чи приналежність предмета (який, чий), про кількість або порядок предметів при лічбі (скільки, котрий), а в структурі складнопідрядного речення пов'язують підрядне речен­ня з головним (як сполучні слова) і відносно якогось його члена є уточнюючими словами (той – хто, те – що, такий – який, стільки – скільки).

Питально-відносні займенники за граматичними ознаками неоднакові: хто, що співвідносні з іменниками, який, чий – з прикметниками, займенник стільки – з кількісними числівниками, а котрий – з порядковими.

Займенники хто, що змінюються за відмінками, не мають роду і числа, хоча контекстуально така вказівка може бути: хто такий? хто така? хто такі? що таке? Із займенником що пов'язуються слова у формі середнього роду: що упало? що наше?

Займенники який, чий, котрий змінюються за відмінками, родами і числами. Займенник скільки у називному й знахідному відмінках пов'язується з іменником у родовому відмінку (скільки літ?), а в усіх інших відмінках узгоджується з іменником (у скількох дівчат? скількома мовами говорить?).

8. Заперечні займенники ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки утворені від питальних займенників за допомогою частки ні (ані).

Вони виражають ті самі значення стосовно осіб, предметів, ознак, кількостей і порядку предметів, що й питальні займенники, але в заперечній формі мають одні й такі самі граматичні ознаки.

Відмінність у формі вираження відношень до осіб, предметів, ознак їх і кількостей у питальних, відносних і запереч­них займенниках виявляється у тому, що перші вживаються в питальних реченнях, другі – в розповідних, а треті – в заперечних реченнях.

9. Неозначені займенники також творяться від питальних займенників за допомогою часток аби-, де-, будь-, -небудь, казна-, хтозна-, -сь, що вносять відтінок невизначеності особи, предмета або його якості чи кількісного вияву: аби­хто, абищо, дехто, дещо, хто-небудь, що-небудь, казна-хто, казна-що, хтозна-хто, хтозна-що, хтось, щось; аби-який, дечий, який-небудь, чий-небудь, казна-який, хтозна-який, якийсь, чийсь, казна-скільки, хтозна-скільки, скількись, котрийсь.

Неозначені займенники мають такі ж граматичні ознаки, як і відповідні їм питальні займенники.

Займенники можуть втрачати значення узагальненої вказівки на ознаки або кількість і переходити в іменники. В основному спостерігається неповна субстантивація займенників, наприклад: Кожен намагався показати свою силу, вправність, сміливість (Бойч.); Про себе дбай, й інших не забувай (Нар. тв.).

Окремі займенникові форми перейшли в частки, як от: тобі (куди тобі нарядилася), собі (Жив собі вовчик), все (Та все швидше і швидше біжить), це (Де це ходиш?).

У розряд займенників можуть переходити слова і з інших частин мови. Явище прономіналізації (від лат. pronominal – займенник) полягає в тому, що окремі слова можуть втрачати своє конкретне значення предметності, ознаки або кількості і набувати узагальненої вказівки на предмети чи ознаки і тим самим лексично зближуватися з займенниками.

Найчастіше прономіналізуються числівники один (одна, одно, одні), другий (друга, другі), що виступають у значенні займенників той, інший, сам, якийсь. Наприклад: Одні одно говорили, а другі друге – і з тих розмов спліталась сітка, в якій ні кінця ні початку (Коц.); Якби один другому не допомагав, то світ би пропав (Нар. тв.).