Ст. 196. Необережне знищення або пошкодження майна. Співвідношення з необережним вбивством.

Питання про співвідношення необережного знищення або пошкодження майна з необережним вбивством обумовлено незвичайною конструкцією цього складу злочину. Стаття складається з однієї частини, диспозиція якої містить вказівку не тільки на необережне знищення чи пошкодження майна, а й на похідний наслідок – «що спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей». Як бачимо, в диспозицію статті про необережне пошкодження чи знищення майна «вмонтовано» необережне вбивство. Зрозуміло, що за відсутності наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей кримінальна відповідальність особи, яка з необережності пошкодила чи знищила чуже майно виключається. Можливо, це й справедливо. Проте дуже дивує санкція цієї статті. Само по собі вбивство через необережність (ст. 119 КК) навіть однієї людини передбачає покарання у виді обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на той же строк. А стаття, що передбачає загибель людей (не однієї людини, а саме людей!) у якості наслідку необережного пошкодження чи знищення майна (тобто очевидно значно більш небезпечної події) – містить суттєво більш м’яку санкцію: виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк також до трьох років. Як що ж говорити про ч. 2 ст. 119, де йдеться про необережне вбивство двох або більше осіб, то санкція за такий злочин – тільки позбавлення волі, причому на строк від п’яти до восьмі років. Співставлення цих санкцій дозволяє дійти парадоксального, якщо не казати жахливого, висновку: особа, що не тільки спричинила іншої людині смерть з необережності, а й при цьому знищила чуже майно (наприклад, з необережності спалила чужій дім разом зі усіма його мешканцями) опиняється у кращому правовому стані, ніж та, що з необережності позбавила життя одну людину (наприклад, вронила на неї тяжій предмет), якщо майно при цьому не постраждало Останній суб’єкт може бути наказаній більш суворе. Розумного пояснення такого стану речей знайти не вдається. Це можна розцінювати лише як грубу, неприпустиму помилку законодавця, що має бути якомога скоріше ним виправлена.

Ст. 195 Погроза знищення майна

Особливість цієї статті полягає у тому, що незважаючи на те, що вона міститься у розділі „Злочини проти власності”, насправді передбачає злочин, при вчиненні якого відносини власності зовсім не страждають. Як і погроза вбивством, стаття „Погроза знищенням майна” застосовується у випадках, коли той, хто погрожує, не виконує дій, безпосередньо спрямованих на знищення майна. Інакше, якщо знищити майно не вдалося з причин, що не залежалі від волі особи, вона відповідає по статтям 15 і 194 КК, тобто за замах на знищення майна. Якщо людина створювала умови для знищення майна у майбутньому – до неї застосовуються ст. 14 та 194 КК – готування до знищення майна. Стаття 195 „Погроза знищення майна” ставиться у провину за умовою лише висловлення відповідної погрози (воно може бути усним, письмовим, по телефону, комп’ютеру та іншим засобам зв’язку). Відповідно до диспозиції, стаття застосовується якщо потерпілий мав „реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози”. Зрозуміло, що не має значення, чи збирався злочинець цю погрозу реалізовувати, чи просто „лякав” потерпілого.

Слід звернути увагу, що у статті йдеться не про будь-яку погрозу знищенням майна, а лише здійсненням цього шляхом підпалу, вибуху або іншим загально- небезпечним способом.