11) Вчинене на замовлення.

Як вже згадувалося, ППВСУ рекомендує кваліфікувати вбивство на замовлення, при якому виконавець отримує за це винагороду, ще і по п. 6 (з корисливих мотивів). Виникає питання, що це таке „замовлення” без користі з боку виконавця, тобто без оплати матеріальними цінностями чи послугами матеріального характеру? На це питання намагається надати відповідь ППВСУ у п. 15. Йдеться про умисне вбивство вчинене за дорученням іншої особи (замовника), що „може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник – вчинити в інтересах виконавця певні дії ... нематеріального характеру” (не можна не помітити, що використання слів „розпорядження”, „угода” щодо злочинних дій не є коректним”. Зрозуміло, коли угодою передбачається вчинити дії матеріального характеру – це вже прояв користі. Саме так роз’яснює Постанова далі: „У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів), дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК”. Але різновид „некорисливого” вбивства на замовлення є сенс розглянути більш ретельно.

Не викликає сумнівів, що „замовлення” вбивства є окремим випадком підбурювання до нього. Саме так тлумачить це й ППВСУ у п. 15: Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин повинен визнаватися або підбурювачем або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцім). Звернемо увагу, що Постанова нагадує, що дії замовника належить кваліфікувати за відповідним пунктом ст. 27 та п. 11 ч. 2 ст.115. Цілком логічною є вказівка Постанови на те, що дії замовника умисного вбивства, якій одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за п. 11 (вбивство на замовлення) і 12 (вбивство за попередньою змовою групою осіб). Забігаючи наперед, скажемо, що такий підхід є одним з свідчень того, що ППВСУ у якості групи осіб за попередньою змовою розглядає групу, яка складається саме з співвиконавців (про це детальніше буде йтися нижче).

Повернемось до того, що „замовлення” вбивства є окремим випадком підбурювання до нього. Таким чином, не будь-яке підбурювання є замовленням, проте кожне замовлення є підбурюванням. В зв’язку з цім виникає необхідність чіткого розмежування „замовлення” від інших видів підбурювання, при якому виконавець не отримує ніякої матеріальної вигоди. Змішування замовлення з іншими різновидами підбурювання неприпустимо, оскілки від того, як буде вирішеним це питання залежить за якою частиною, першою чи другою, ст. 115 буде кваліфіковано вбивство.

Якщо особа, яку схилили до вбивства, не переслідує корисливої мети, виникає природне питання: де ж межа між вбивством на замовлення, що позбавлено матеріальних міркувань з боку виконавця і простим виконанням прохання скоїти вбивство? Чи можна вважати, що вбивця, що діє „на замовлення” робити це „як подяку”?

Існує досить переконлива точка зору, відповідно до якої відрізнити некорисливе вбивство на замовлення від вбивства, що пов’язано з іншими видами підбурювання можливо за ознакою „для себе” чи „для іншого” воно вчинюється. Якщо виконавець має будь-які особисті міркування, в зв’язку з якими він вчинює вбивство, тобто це потрібно йому самому, таке вбивство, незважаючи на підбурювання (наприклад, розпалювання ненависті, наклеп на майбутню жертву) неможна вважати вчиненим на замовлення. Якщо ж виконавець реалізує інтерес підбурювача, то незалежно від наявності чи відсутності будь-якої „вдяки” з боку останнього, це можна розглядати як вбивство, вчинене на замовлення. Якщо сприйняти таку позицію, то можна трактувати як „на замовлення” і таке вбивство, при якому підбурювач нічого не обіцяє майбутньому виконавцю, а лише прохає його позбавити життя іншу людину, в смерті якої сам по собі виконавець аж ніяк не зацікавлений.

Теоретично можлива і така ситуація, коли інтереси підбурювача і виконавця співпадають. Останній особисто зацікавлений у смерті майбутньої жертви, чім й користується підбурювач, не приховуючи, що це потрібно і йому самому. За таких обставин здається логічним розглядати підбурювання у якості замовлення лише за умовою, що виконавцю було обіцяно або матеріальна винагорода або інші (нематеріальні) блага.

Помітимо, що практиці застосування вбивства на замовлення практично невідомі випадки, коли виконавець не керувався б при цьому корисливими мотивами.