Суб’єктивна сторона

Вина – прямий умисел для усіх розкрадань.

Мета – корислива: прагнення до незаконного збагачення за рахунок інших осіб. Коли злочинець обертає майно на користь інших осіб, його власна користь виявляється у тому, що вона звільняє собі від витрат, яки були б неминучі, якщо б він діяв за законом.

Мотив – не обов’язково корисливий. Підлітки іноді вчиняють крадіжки з мотиву „самоствердження”.

Незворотність – це також ознака суб’єктивної сторони. Незворотність означає, що вилучаючи майно, особа не збирається його повертати. Відповідно при тимчасовому незаконному „запозиченні” не буде ніякої форми розкрадання. Приватну особу за таки дії можна притягувати до відповідальності за самоправство (ст. 356 ), а службову – за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), звісно, за наявності усіх інших ознак складів цих злочинів. Наприклад касир незаконно „позичає” гроші з каси. Це не привласнення (і взагалі не розкрадання).

Суб’єкт

Вік. Крадіжка, грабіж, розбій, вимагання – 14 р., решта – 16.

Спеціальний суб’єкт – ст. 191. Ч. 1 – особа, якій майно ввірено чи перебувало в віданні. Ч. 2 – службова особа.

4.2.2. Характеристика окремих видів корисливих злочинів проти власності, що пов’язані з вилученням чужого майна і обертанням його на свою користь або користь інших осіб. Розмежування суміжних злочинів

Ст. 185 Крадіжка. Таємне викрадення чужого майна. Усі ознаки крім способу вже відомі з загальної характеристики.

Спосіб – вилучення майна і заволодіння ним – таємний.

Можливі різни варіанти таємності:

1. Дій злочинця ніхто не бачить і він це усвідомлює.

2. За діями злочинця хтось стежить, проте він цього не бачить (у такому випадку крадіжку іноді плутають із грабежем).

3. Злочинець усвідомлює, що його дії бачать, але таки люди, що не розуміють їх значення з причин малолітства чи психічної хвороби.

4. Дії злочинця бачать, але не розуміють їх дійсного змісту, оскільки злочинець з наміром маскує їх під правомірні.

5. Злочинець діє на очах у осіб, будучи обґрунтовано впевненим у їх попусканні (товариші, співучасники та ін.).

Узагальнити викладене можна таким чином: особа вважає, що її дії непомітні для тих людей, з боку яких можлива протидія чи викриття в майбутньому.

Крадіжка і суміжні злочини (тобто злочини, з якими крадіжку в певних ситуаціях плутають)

1. Грабіж (186). Плутають, коли викрадення хтось бачить. Якщо злочинцю це невідомо – крадіжка. Якщо він це розуміє – грабіж.

2. Розбій (187). Якщо до потерпілого було застосовано насильство, а коли він знепритомнів, у нього вилучили майно, але насильство застосовувалось з іншою метою (наприклад, з помсти, з хуліганських мотивів), це не розбій, а сукупність крадіжки та відповідного тілесного ушкодження.

3. Шахрайство (ст. 190) Плутають, коли крадіжка поєднана з обманом. Якщо обман застосовується для полегшення доступу до майна, а потім його вилучають таємно – це крадіжка (п. 17 ППВСУ); якщо обман є способом заволодіння (потерпілий добровільно віддає майно, вважаючи, що це для нього вигідно чи він зобов’язаній його віддати), це шахрайство.

4. Екологічні злочини. Плутають, коли майно – це тварини чи рослини. Якщо дика тварина перебуває у середовищі свого існування, можлива відповідальність за незаконне полювання, а якщо, наприклад, тварина таємно вилучена із зоопарку це – крадіжка.

5. Злочини у сфері інтелектуальній власності. Плутають, коли викрадають, наприклад, дискету з певним художнім твором.

6. Привласнення чи розтрата (ч. 1 ст. 191). Крадіжку плутають з цим злочином, коли особа має доступ до майна у зв’язку з роботою (правоохоронці іноді помилково вважають, що це майно – ввірено, насправді це не так).

7. Незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст.193). Знайти можна лише загублене майно. Якщо воно забуто, це не 193, а крадіжка. Слід пам’ятати, що ст. 193 ст. у якості предмету злочину передбачає не будь-яке майно, а лише таке, що має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність. Привласнення іншого знайденого (не забутого!) майна не є злочином.

8. Самоправство (ст.356). Плутають з крадіжкою, коли особа самовільно вилучає майно, але „не назавжди”, а з майбутнім поверненням. Якщо теж саме робить службова особа, вона відповідає не за ч. 2 ст. 191, а за ст. 364 (за наявності істотної шкоди).

9. Умисне знищення майна (ст. 194). Особа може таємно вилучити чуже майно, але не з метою незаконного збагачення, а з метою назавжди позбавити власника цього майна (з помсти, заздрости); вилучивши – знищує його.

10. Крадіжка певних предметів (зброя, наркотики, автомобіль та ін) передбачена низкою спеціальних норм. Саме ці норми (а не ст. 185) застосовуються у випадках такої конкуренції.

Проблеми, пов’язані з кваліфікуючими ознаками

1. Повторність (ч. 2 ст. 185) не плутати з продовжуваним злочином (єдиний спосіб, єдина мета, що виникла що до першого епізоду). Якщо крадіжка продовжувана (наприклад, крадіжка цілого частинами) – збитки можна підсумовувати (п. 27 Пленуму), але не враховуючи епізоди по яким сплили строки давності. При кваліфікації крадіжки (та інших) розкрадань як повторних (тобто окремих злочинів), підсумовувати збитки неможна. Не забувати, що повторність розкрадань передбачена приміткою до ст. 185. Мається на увазі повторність не тільки тотожних, а й однорідних злочинів.

2. Попередня змова групи осіб (ч. 2 ст. 185) Попередня змова – можлива тільки до етапу замаху. Суб’єкти. – тільки співвиконавці. Обґрунтування цього надано при характеристики вбивства. Саме так роз’яснює цей від співучасті ППВСУ у п. 24: „Злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб'єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо (виділено автором – Н.Я.) виконує діяння, що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину. При  цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину”. Нагадаємо, що розподіл функцій між співвиконавцями прийнято називати „технічним” розподілом (тобто у межах однакової юридичної ролі у співучасті). Таким чином, між співвиконавцями можливий технічний (не юридичний!) розподіл ролей. Слід пам’ятати, що співвиконавці, це не тільки особи, які повністю виконують об’єктивну сторону, а і ті, що „поділяють” її між собою. Тому той, хто „охороняє” місце злочину – не пособник, а співвиконавець крадіжки. Він забезпечує таємність вилучення, яка є складовою об’єктивної сторони крадіжки. Нема групи, коли серед усіх людей тільки одна є суб’єктом злочину, а решта, наприклад, не досягли відповідного віку.

3. Проникнення у житло, інше приміщення чи сховище (ч. 3 ст. 185). Проникнення – це незаконне вторгнення з метою заволодіння майном.

Проникнення не обов’язково здійснюється цілком, достатньо – рукою, яким-небудь знаряддям (наприклад, вудочкою). Відомі цікаві випадки, коли знаряддям вилучення майна були дресировані тварини. Подолання перешкод, застосування насильства, обман охоронника – необов’язкові. Достатньо того, що вторгнення є незаконним.

Ні ці обставини звертає увагу ППВСУ, у п. 22 якого йдеться: „Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища”.

Мета заволодіння майном має виникнути до проникнення (інакше ця ознака відсутня). З цього приводу ППВСУ у п. 22 дає слушні роз’яснення: „Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки суди повинні з'ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном. Викрадення майна не можна розглядати за ознакою проникнення в житло або інше приміщення чи сховище, якщо умисел на викрадення майна у особи виник під час перебування в цьому приміщенні”.

Нема проникнення, якщо особа, що викрала майно, опинилася у відповідному місці, не порушуючи закону (прийшла в гости, у відкриту крамницю та ін.). Якщо розмір викраденого у результаті проникнення не досягає 0,2 неоподаткованих мінімумів, ППВСУ у п. 7 рекомендує застосовувати ст. 162 КК України „Порушення недоторканості житла”. Це не стосується грабежу та розбою, оскільки для грабежу ціна викраденого не має значення, а розбій є злочином з усіченим складом (момент закінчення перенесений законодавцем на етап замаху).

У п. 7 Постанови йдеться: „Крадіжка, грабіж або розбій, поєднані з незаконним проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища, кваліфікуються відповідно за частиною третьою статті 185, частиною третьою статті 186, частиною третьою статті 187 КК. Додатково за статтею 162 КК такі дії кваліфікувати не потрібно. Якщо незаконне проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища поєднане зі вчиненням крадіжки, кримінальну відповідальність за яку з огляду на вартість викраденого законом не передбачено, вчинене належить кваліфікувати за статтею 162 КК”.

На практиці виникають і таки питання щодо ознаки „проникнення”:

• Чи є крадіжка з проникненням, якщо особа вчинила її у себе на робочому місці, але прийшла туди поза межами робочого часу? Певні коливання щодо однозначної відповіді тут є, але, як відомо, усі сумніви мають вирішуватися на користь обвинуваченого.

• Чи можна ставити в провину „проникнення” якщо особа зайшла у крамницю у її робочий час, а потім сховалася на ніч, викрала майно й покинула крамницю після її відкриття? Аналогічно.

• Чи буде проникнення у разі викрадення самого сховища (наприклад, сейфу), яке злочинець зламує потім в „спокійних” умовах? Більш доцільною вбачається точка зору, що проникнення у такої ситуації нема, оскільки сенс цієї ознаки у тому, що проникаючи у житло, інше приміщення чи сховище злочинець більше ризикує, тобто виявляє більшу зухвалість. Коли він відкриває сховище у місці, що не є для нього небезпечним, цього немає.

• Чи наявне проникнення, коли майно вилучається з автомобілю, з туристичної палатки? Вважаємо – ні, оскільки автомобіль не житло, приміщення чи сховище, а засіб пересування, туристична палатка слугує не для проживання, а для укриття від вітру та іншої непогоди.

Поняття житла, іншого приміщення та сховища ППВСУ надає наступним чином:  „Під житлом потрібно розуміти приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються також ті його частини, в яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов'язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо). 

     Поняття "інше приміщення" включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо). 

     Під сховищем слід розуміти певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо. 

     Не може визнаватися сховищем неогороджена і така, що не охороняється, площа або територія, на яку вхід сторонніх осіб є вільним, а також та, що була відведена та використовується для вирощування продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок, поле тощо)”.

Як бачимо, найбільш складним є поняття сховища. Скорочуючи роз’яснення ППВСУ, можна сказати, що сховище – це те, що призначено для зберігання певних речей та має прилади, що перешкоджають вторгненню ззовні, або охороняється (сторожем, собакою), навіть якщо спеціальних приладів нема. Це сейфи, цистерни, контейнери що мають замки, елеватори та ін.

Тара (бочки, коробки) – не сховище.