4.3. Корисливі злочини проти власності, не пов’язані із вилученням чужого майна та його обертанням його на свою користь або користь інших осіб

4.3.1. Характеристика окремих видів.

Ст. 192 Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.

Ця стаття вже згадувалася у зв’язку з тим, що вона дуже подібна до ст. 190 „Шахрайство”. Подібність полягає у тому, що тут також йдеться про обман та зловживання довірою. Нагадаємо, що ст. 192 належить до іншої групи корисливих злочинів проти власності, ніж шахрайство, а саме таких корисливих злочинів, що не пов’язані з вилученням чужого майна.

Ця стаття застосовується або у разі, коли предметом злочину не є майно, або у разі, коли таким є майно, проте нема його вилучення, оскільки воно ще не надійшло до власника. Прикладом першого варіанту є ситуація, коли особа не оплачує певну послугу (у ресторані, таксі, парикмахерській). Зрозуміло, що така особа зловживає довірою з боку інших. Відповідні послуги надаються усім особам, виходячи з довіри до них. Ситуацію, коли предметом є майно, проте нема його вилучення, можна проілюструвати прикладом, коли провідник потягу за гроші перевозить пасажира, якій оминає касу. Проте необхідно пам’ятати: якщо особа, якій доручено отримувати майно та передавати його власнику, заволодіє ним, вона здійснює привласнення (ст. 191), оскільки воно належить власнику ще до того, як проведено по його бухгалтерії. Тому, саме по 191 статті відповідає, наприклад, бригадир потягу. Він має право перевозити людей, продуваючи ним квітки.

Ст. 192 застосовується і у випадках, коли особа (не службова) вилучає майно для тимчасового використання, збираючись його повернути. Наприклад, водій використовує автомобіль в особистих цілях. Збитки тут створює амортизація майна та упущена вигода (якщо така є). Нагадаємо, що аналогічні дії з боку службової особи слід кваліфікувати як зловживання владою або службовим становищем (напевно за наявності усіх ознак складу цього злочину, зокрема істотної шкоди)

Ст. 193 Незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї.

Співвідношення цього злочину із таємним викраденням чужого майна вже обговорювалось при характеристиці крадіжки. Нагадаємо, що знайти можна лише загублене майно. Якщо майно забуто, то заволодіння ним є крадіжкою. Слід пам’ятати, що ст. 193 ст. у якості предмету злочину передбачає не будь-яке майно, а лише таке, що має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність або є скарбом. Привласнення іншого знайденого (не забутого!) майна не є злочином.

Ст. 198 Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, отриманого злочинним шляхом. Відмінність від співучасті у злочині.

Цей злочин може бути як корисливим, так і некорисливим (коли за відповідні дії особа не отримує ніяких матеріальних благ).

Відповідно до диспозиції статті, вона застосовується лише за умовою, що вказані дії заздалегідь не обіцяні. Інакше особа, що їх вчинила відповідає за співучасть (інтелектуальне пособництво) у злочині, результатом якого було одержання майна.

Важливим для застосування цієї статті є і розуміння того, що обіцянка придбати майно (або вчинити інші дії, що вказані у диспозиції) може мати не лише словесну форму, а й форму конклюдентних дій. Якщо особа, нічого не обіцяючи на словах, систематично придбає майно, завідомо добуте злочинним шляхом, то такі дії сприймаються злочинцем як своєрідна обіцянка, оскільки створюють впевненість у тому, що й наступного разу майно також буде отримано. Це зміцнює рішучість вчинити злочини, тому також є інтелектуальним пособництвом. Відповідно, особу, яка систематично придбає майно, добуте злочинним шляхом, при тому, що вона і не висловлює обіцянку, слід притягувати в якості пособника у відповідному злочині, а не за статтею 198 КК.

Таким чином, відмінність злочину, передбаченого ст. 198 від співучасті у іншому злочині (який є джерелом майна) полягає у тому, що придбання майна не є заздалегідь обіцяним ані словесно, ані конклюдентне (шляхом систематичного одержання майна).