Проблема кримінально-правового реагування на вчинення вбивства за наявністю декількох кваліфікуючих ознак

Не поодинокими є випадки, коли одна подія вбивства відповідає низки ознак частини 2 ст. 115. Наприклад за попередньою змовою групою осіб з мотивів расової нетерпимості з особливою жорстокістю вбито двох людей. В такому разі вбивство одночасно підпадає під ознаки пунктів 1,4, 12 і 14. Зрозуміло, що все це кваліфікується за ч. 2 ст. 115, Не викликає сумніву, що в такому разі покарання за кожним пунктом окремо не призначається, як на це справедливо вказує ППВСУ (п. 18). При цьому цілком логічним є, і роз’яснення що „при призначенні покарання необхідно враховувати наявність в діях винного декількох кваліфікуючих ознак умисного вбивства як обставин, що впливають на ступень тяжкості вчиненого злочину”.

Тут є сенс нагадати, що саме має враховувати суд при призначенні покарання. Стаття 65 КК „Загальні засади призначення покарання” у п. 3 ч. 1 проголошує, що суд призначає покарання „враховуючи ступень тяжкості вчиненого злочину (виділено автором – Н.Я.), особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання”. На жаль, судді не завжди правильно розуміють вказівку закону на необхідність враховувати ступень тяжкості вчиненого злочину (підкреслимо – вчиненого). У ст. 65 мається на увазі зовсім не „типова” тяжкість злочину, що вказана у ст. 12 КК. Цю тяжкість ніяк не можливо врахувати при призначенні покарання, оскільки вона визначається саме санкцією статті, в межах якої і призначається покарання. Типову тяжкість злочину необхідно враховувати для того, щоб вирішити питання про можливість звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання (см. наприклад, статті 45-48, ч. 4 ст. 74). Призначаючи покарання суд повинен (і реально може) врахувати саме індивідуальну тяжкість вчиненого злочину. Усі злочини, що підпадають під ознаки однієї й теж самої статті – різні. Під ч. 2 ст. 115 підпадає як вбивство за наявності лише однієї кваліфікуючої ознаки, так і вбивство, в якому збігається низка ознак. Зрозуміло, що чім більше цих ознак, тим більш тяжким є конкретний злочин. Цей принцип, напевно, стосується будь яких злочинів. Наприклад, розбій, при якому злочинцю вдалося заволодіти майном потерпілого, є більш небезпечним, більш тяжким злочином, ніж той, при якому відбувся лише напад, що супроводжувався погрозою насильства. Обидва розбої є закінченими злочинами (склад розбою – усічений), проте, навіть якщо вони підпадають під ознаки той самої частини ст. 187 – вони відрізняються ступенем тяжкості. Саме тому злочинцю, хто встиг спричинити потерпілому шкоду (за іншими рівними умовами) суд повинен призначити більш суворе покарання (тобто ближче до максимуму), оскільки його злочин є більш тяжким. Таким чином, практичний працівник має розуміти, що під „ступенем тяжкості вчиненого злочину” у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК законодавець має на увазі індивідуальну тяжкість вчиненого злочину порівняльне зі ступенем тяжкості інших злочинів, що підпадають під ту ж саму статтю (її частину).

Такий відступ автор цього навчального посібника дозволив собі користаючись нагодою, оскільки йому відомо, що не усі працівники правоохоронних органів та судді правильно розуміють положення статті КК за назвою „Загальні засади призначення покарання” і відповідно неточно формулюють аргументи щодо обраного в межах санкції виду та розміру покарання.