Курт воннегут (1922–2007)

Автору гостросюжетних і дотепних книг Курту Воннегуту доля дала широкі й різноманітні можливості для вивчення життя і людської природи. Прослухавши курс антропології в чикагському університеті, він пішов на війну, був поранений і потрапив у німецький полон, після війни якийсь час працював поліцейським репортером, а потім – співробітником рекламного відділу великої корпорації. Подібний досвід розкрив йому очі на темні сторони буття, проте не позбавив юнацької гостроти сприйняття і надії на можливе братерство людей.

Воннегут створив уявний, але дуже близький до реальності світ. Дія його романів відбувається у невеликих американських містах або на фантастичній планеті Тральфамадор, у них присутні одні й ті ж герої і повторюються одні й ті ж теми: нелюдськість воєн, бруд і підлота політики, згубні наслідки науково-технічного прогресу. Більшість творів Воннегута можна віднести до популярного у XX столітті жанру антиутопії.

Воннегут прагне звільнити читача від нав’язаних суспільством помилкових ідей і забобонів, повернути його до природного, дитячого погляду на світ. Носієм такого погляду у нього стає оповідач, що коментує всі події. Дитячість і безпосередність цього саркастичного скептика дозволяє йому з несподіваного боку показати вади сучасної цивілізації. При цьому жартівливий, іронічний тон не тільки не суперечить серйозності проблем, а, навпаки, розкриває їх сутність. Але виявляється, що дитячість, як і все на світі, може мати й позитивні, й негативні наслідки. Адже люди, що винаходять страшну зброю, нищать промисловими відходами природу і не думають про можливу загибель людства і планети, схожі на нетямущих дітей, що захопилися грою з сірниками. Один з головних героїв роману «Колиска для кішки» (1963 р.), учений Фелікс Хоніккер, що створив атомну бомбу, не свідомий лиходій, а просто «велика дитина», що не навчилася розрізняти добро і зло.

Дія роману відбувається у вигаданій республіці Сан-Лоренцо, засновники якої – Маккейб і Джонсон – вирішили побудувати державу-утопію, де всі громадяни були б рівні між собою. Але розподіл багатства країни між її мешканцями скінчився повним провалом: на кожного припало всього по шість з чимось доларів і народ залишився в злиднях. Для того, щоб утримати владу, правителі розподіляють людей за національним і партійним принципом, втягують у штучні чвари. Маккейб бере на себе роль жорстокого диктатора, а Джонсон, під ім’ям Боконона, стає уявним бунтівником і засновником релігії, сповідування якої карається смертю.

Учення Боконона, записане в багатотомному зібранні його висловів, глибоко песимістичне, особливо по відношенню до людської природи і майбутнього людства. Його положення підтверджуються ходом фантастичного сюжету – задля власної вигоди діти Хоніккера нищать планету, розкривши таємницю винайденої їх батьком «криги-дев’ять», здатної заморозити всю рідину на Землі. Боконон, чиї погляди можна визнати близькими поглядам самого Воннегута, пропонує людям прагнути не до зміни законів природи, а до єдності з нею і до вдосконалення власної душі, яку потрібно зробити чистою, як у дитини.

Автор розглядає «вічні» філософські проблеми життя і смерті, добра і зла крізь призму комічного, і вони постають перед читачем часом у найнесподіванішому світлі. Письменник легко змішує різні літературні жанри, переплітає комічне з трагічним. Його сміх часто породжений відчаєм: адже люди сміються і плачуть тоді, коли їм більше нічого не залишається, вважає він.

У романі «Бійня номер п’ять, або Хрестовий похід дітей» (1969 р.) трагічне звучання набуває особливої сили – в ньому автор згадує про пережите ним під час Другої світової війни бомбардування Дрездена. Будь-яка війна, з погляду Воннегута, жахлива і нелюдська ще й тому, що на ній вбивають і вмирають зовсім ще юні солдати, майже діти. Світ, повний непередбачуваності, важко осмислити з позиції здорового глузду. Тому автор обирає форму викладу, яку сам у передмові визначає як «телеграфічно-шизофренічний стиль».

У головного героя Біллі Пілігрима розплющуються очі на абсурдність сучасної цивілізації тільки після того, як він ушкодив голову в авіакатастрофі.

Воннегут зображає фантастичну планету Тральфамадор, на якій нібито побував Біллі і у жителів якої уявлення про світ правильніше, ніж у людей. Для тральфамадорців час не тече, а моменти минулого, сучасного і майбутнього існують одночасно, ніколи не зникаючи. Ці інопланетяни «можуть бачити, де кожна зірка була і куди вона йде, так що для них небо сповнене окремими макаронинами, що світяться. І люди для тральфамадорців зовсім не двоногі істоти. Їм люди уявляються великими тисячоніжками, і дитячі ніжки у них на одному кінці, а ноги старих – на іншому».

У мозаїчному світі роману однаково реальні Німеччина часів Другої світової війни, благополучна Америка 60-х рр. і породжена фантазією художника далека планета. Історія по-тральфамадорськи стає оборотною, як прокручена у зворотний бік плівка баченого Біллі військового кінофільму, де Гітлер перетворюється на безневинне немовля, американські льотчики, що розбомбили Дрезден, – на підлітків, а бомби й кулі – на корисні копалини. Немає ніяких причин і наслідків, ніяких «чому», все відбувається «просто тому, що цей світ такий». І у героїв Воннегута з’являється відчуття повного безсилля перед долею.

На стіні у Біллі написана молитва: «Господи, дай мені душевний спокій, щоб приймати те, чого я не можу змінити, мужність – змінювати те, що можу, і мудрість – завжди відрізняти одне від іншого». До того, що Біллі змінити не може, відноситься і минуле, і сучасне, і майбутнє.

Але автора не влаштовує точка зору на людину як на безвольне створіння, цілком залежне від законів природи. Порятунок людства він бачить у свідомому керуванні етичними нормами, кінець-кінцем похідними від християнської моралі. У «Бійні номер п’ять» виникає образ письменника-фантаста Кілгора Траута (він присутній і в інших творах Воннегута і – з деякими обмовками – є другим «я» автора). У написаному ним «Космічному Євангелії» Траут робить спробу тлумачити Святе Письмо з позиції цінності кожної людської особистості. У Траута розпинають простого жебрака, і лише після цього Бог нарікає його сином. «І Господь прорік: відтепер Він покарає страшною карою кожного, хто мучитиме будь-якого волоцюгу без роду й племені!».

Курт Воннегут застерігає людство від сліпого поклоніння «розумним машинам» і закликає людей до любові, милосердя і відповідальності за свої вчинки. «Інші думають, – пише він, – що ми повинні пройти еволюцію, щоб стати досконалішими мавпами з ще більш великим мозком. Нам не потрібно більше інформації. Нам не потрібні великі мозки. Усе, що потрібно, – стати менш егоїстичними, ніж ми є тепер».