22.2. Принципи, організація і методи планування

Принципи планування визначають зміст усієї планової діяль­ності на підприємстві. Правильне і комплексне їх дотримання створює вагомі передумови ефективної роботи підприємства і зменшує можливість отримання негативних результатів пла­нування.

Основоположним принципом планування є принцип аль­тернативності, який потребує проведення багатоваріантних планових розробок (альтернатив). Відповідно до цього прин­ципу, за основу має бути покладений найкращий варіант з двох або декількох можливих. Цей принцип виходить із сутності планування і пов'язаний з можливостями розвитку виробни­чо-господарської діяльності підприємства за різними траєк­торіями.

Принцип системності полягає в тому, що процес розробки та обґрунтування будь-якого планового рішення повинен від­штовхуватися від визначення загальної мети системи і скеро­вувати діяльність усіх підсистем підприємства на досягнення цієї мети. Цей принцип передбачає розподіл будь-якої системи на певну кількість підсистем і створення системи показників та використання методів і моделей, які б відповідали змісту кожного об'єкта.

Неперервність економічного розвитку, удосконалення тех­нології та організації виробництва на основі науково-технічно­го прогресу обумовлює дотримання принципу неперервності планування. Цей принцип означає підтримування неперервної планової перспективи, взаємопогодження планів різного часо­вого аспекту, своєчасне коригування планів відповідно до змін У зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства.

Принцип цілеспрямованості та пріоритетності вимагає, Щоб кожен план мав цільовий характер, тобто був спрямова­ний на досягнення визначених цілей, а як пріоритети виділя­лися проблеми, від вирішення яких залежить ефективний розвиток підприємства. Дотримання цього принципу дає змогу зосередити ресурси на головних напрямках підвищення ефек­тивності функціонування підприємства.

У тісному зв'язку з принципами цілеспрямованості та пріо­ритетності реалізується принцип комплексності, який перед­бачає зв'язок показників об'єкта планування з іншими пов'я­заними об'єктами, процесами та явищами.

З метою забезпечення найбільш ефективного функціонуван­ня об'єкта планування необхідно дотримуватися принципу оптимальності, що означає вибір найкращого, найбільш ефек­тивного варіанта плану з усіх можливих.

Збалансований і пропорційний розвиток підприємства та його підрозділів можливий при врахуванні у процесі розробки планів принципу збалансованості та пропорційності. Його сутність полягає у балансовій узгодженості планових показ­ників та встановленні раціональних пропорцій розвитку під­розділів, використання ресурсів, формування активів та ін.

У тісному зв'язку із зазначеними принципами має реалізо­вуватися принцип соціальної орієнтації, який потребує забез­печення пріоритетності у вирішенні соціальних проблем і, на­самперед, проблем споживачів продукції чи послуг підприєм­ства та працівників самого підприємства.

Принцип участі означає, що максимальна кількість праців­ників підприємства стають учасниками планової діяльності неза­лежно від їх посади і змісту основних функцій і робіт, які вони постійно виконують. При цьому члени колективу підприємства отримують більш глибоке розуміння цілей і завдань підприєм­ства, а також проблем, що знижують ефективність його діяль­ності. Плани підприємства та його підрозділів, розроблені за уча­стю рядових працівників, стають їх особистими планами. Втілен­ня принципу участі у плановій роботі зміцнює командний дух, дає можливість працівникам розвивати себе як особистість.

Організація планової роботи на підприємстві залежить від його розмірів, організаційного типу виробництва, особливос­тей продукції (робіт, послуг) та інших факторів. На невеликих підприємствах немає чіткого розподілу управлінських функцій, і вищі керівники самостійно визначають усі деталі планової роботи і практично самі здійснюють розробку планів.

На середніх і великих підприємствах та фірмах використо­вують три схеми організації роботи зі складання планів: зверху вниз за ієрархічними рівнями структури підприємства; зни­зу вверх; зустрічне планування.

Організаційно планування на більшості великих і середніх підприємств здійснюється централізовано за схемою "зверху вниз". За такого підходу планові стратегії у вигляді цілей, зав­дань, основних напрямків та головних господарських завдань розвитку підприємства та механізмів їх реалізації розробля­ються на вищому рівні управління. Потім цілі, завдання і по­казники за мірою просування на нижчі рівні організаційної структури підприємства включаються до планів підрозділів уже в більш деталізованій формі. Після узгодження планових зав­дань з конкретними виконавцями плани остаточно затверджу­ються керівництвом підприємства.

Під час організації планової роботи "знизу вверх" за рівня­ми управління планування здійснюється від планів робочих місць, бригад, дільниць та інших нижчих підрозділів до загаль­ного плану підприємства шляхом погоджень, поєднання та ко­ригувань. Така схема вважається децентралізованою.

Зустрічне планування поєднує обидві попередні схеми та усуває недоліки кожної з них. У процесі планування зверху вниз здійснюється попереднє планування за головними цілями і складання загального плану підприємства. При цьому на більш низьких рівнях управління здійснюється конкретизація цих планів. Потім починається зворотний процес планування зни­зу верх і у план включаються більш ефективні рішення та усу­ваються розбіжності між окремими частинами об'єкта плану-вання.У деяких ситуаціях може бути здійснений багатократ­ний процес погоджень плану.

У виробничих підрозділах підприємств функції планування найчастіше виконують служби оперативно-календарного пла­нування і контролю. їх завдання — складання планів вироб­ництва на кожну зміну, добу, тиждень, місяць, квартал, рік з Урахуванням загальних цілей і обмежень, а також організація і контроль виконання планів.

На підприємствах України використовують такі методи пла­нування: балансовий, нормативний та математико-статистич-ний. Балансовий метод передбачає погодження ресурсів, які має або буде мати підприємство, і потреб у них упродовж пла­нового періоду. Цей метод реалізується через складання систе­ми балансів — матеріально-речових, вартісних і трудових. Баланси становлять двосторонню бюджетну таблицю, у лівій ча­стині якої відображаються джерела ресурсів, а у правій — їх розподіл.

Нормативний метод полягає у тому, що за основу плано­вих завдань на конкретний період і відповідно в основу балансів закладаються норми витрат різноманітних ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання, робочого часу та ін.) на одиницю про­дукції. Нормативний метод може бути самостійним, а також допоміжним стосовно до балансового методу.

Математико-статистичні методи полягають в оптиміза-ційних розрахунках на базі різного виду моделей. Найпростіши­ми моделями є статистичні моделі, які відображають залежність двох величин. Статистичні моделі найчастіше використовують у сфері фінансового планування. При знаходженні оптимальних варіантів вибору різних видів сировини, матеріалів, технологій застосовують методи лінійного програмування.