Методи організації виробництва

18.1. Організація виробництва непотоковими методами

Метод організації виробництва — це спосіб поєднання орга­нізації виробничого процесу в часі та просторі. Індивідуальне виробництво пов'язане з невеликими обсягами випуску різно­манітної продукції і, зазвичай, орієнтовано на процес. Воно застосовується в одиничному та дрібносерійному виробництві.

Найважливішим структурним елементом в організації ви­робництва є дільниця. Для індивідуального виробництва мо­жуть створюватися дільниці з технологічною, предметною та змішаною формами спеціалізації. Перевагою застосування тех­нологічної спеціалізації на дільницях є гнучкість у заванта­женні обладнання та робочої сили. Зупинка одиниці обладнан­ня не викликає припинення випуску виробів.

Найбільш ефективним вважається використання предмет­ної спеціалізації. За дільницею закріплюється група однотип­них виробів з однаковими чи схожими технологічними проце­сами. Якщо на такій дільниці виріб проходить повний цикл обробки, то вона має назву "предметно-замкнута дільниця" (ПЗД). Інколи процес виготовлення деталей не можливо здій­снити на одній дільниці, тоді передбачається їх доробка на інших дільницях.

Предметно-замкнуті дільниці можуть створюватися для об­робки деталей з однаковими чи однорідними технологічними процесами або маршрутами руху (обробка деталей однієї кон­струкції, але різних за розміром); схожих за конфігурацією та технологічними процесами (тіла обертання, плоскі деталі тощо); схожих за габаритами та технологічними операціями (великі, дрібні деталі тощо); вироблених з матеріалу чи загото­вок певного виду (кераміка, гума, поковка, штампування, лит­во тощо).

Предметно-замкнуті дільниці можуть створюватися і для складальних одиниць. Класифікація у цьому разі здійснюєть­ся за такими ознаками: повторюваність випуску, габарити, кон­структивна та технологічна однорідність та ін.

Організація виробництва, у першу чергу, потребує встанов­лення номенклатури та кількості продукції, що буде виготов­лятися, для того, щоб розрахувати кількість необхідного об­ладнання. Для індивідуального виробництва це зробити досить важко, тому кількість обладнання розраховують, застосовую­чи наближені методи розрахунків.

Число верстатів за S_p за j-ю групою обладнання розраховують відповідно до номенклатурного переліку деталей, закріплених за дільницею:

(18.1)

де t_і — сумарна штучна норма часу виконання сукупності опе­рацій з обробки і-ї деталі на j-й групі обладнання;

— річна програма випуску і-ї деталі;

— річний ефективний фонд часу одного верстата/-ї групи;

— коефіцієнт, що враховує витрати підготовчо-заключ­ного часу;

— середній запланований коефіцієнт виконання норм на j-му етапі робіт.

Річний ефективний фонд часу розраховується за такою фор­мулою

(18.2)

де D_p — число робочих днів за рік;

t_зм — тривалість зміни;

п_зм — кількість змін за добу;

Р_j — заплановані затрати часу на ремонт за j-ю групою об­ладнання.

Необхідне число верстатів у j-й групі обладнання визначаєть­ся шляхом округлення отриманого значення S_pj до цілого числа.