Розділ 13 виробнича та соціальна інфраструктура

13.1. Поняття, значення й особливості функціонування підрозділів виробничої інфраструктури

На економіку суб'єкта господарювання суттєво впливають допоміж­ні та обслуговуючі виробничі процеси, які утворюють інфраструктуру підприємства.

Під інфраструктурою підприємства розуміють комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому.

Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури.

Виробнича інфраструктура підприємства — це сукупність підроз­ділів, які безпосередньо не беруть участі у створенні профільної (основ­ної) продукції, але своєю діяльністю створюють необхідні умови для успішного функціонування основних виробничих цехів.

До виробничої інфраструктури входять:

> допоміжні та обслуговуючі цехи (дільниці) і господарства; комунікаційні мережі, магістральні об'єкти;

> засоби збору та обробки інформації;

> природоохоронні споруди.

Функціонування виробничої інфраструктури суттєво відрізняється від діяльності основних підрозділів підприємства. Його особливості по­лягають у тому, що результат діяльності інфраструктури являє собою послугу виробничого характеру, її продукція не існує самостійно, поза виробничим процесом. Особливістю елементів виробничої інфраструкту­ри є також їхня територіальна незалежність. Оскільки процес спожи­вання послуг безпосередньо пов'язаний із процесом виробництва, то кон­центрація об'єктів інфраструктури в одному місці не може компенсувати їхньої нестачі в іншому місці.

При сучасній системі організації промисловості, коли відсутні спе­ціалізовані підприємства технічного обслуговування, підприємства зму­шені розвивати власний комплекс цехів, господарств та служб для тех­нічного обслуговування основних виробництв.

Тепер на підприємствах функціонують як самостійні структурні підроз­діли: інструментальні, енергетичні, ремонтно-механічні та транспортні цехи.

У розвитку виробничої інфраструктури є певні недоліки:

> роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб;

> низький рівень їхньої спеціалізації й концентрації, відсталість у технології та організації праці;

> низький рівень механізації й автоматизації;

> низький рівень продуктивності праці та високий рівень витрат на виробництво продукції, виконання робіт й надання послуг.

Прогрес у розвитку техніки і технологій основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури.

У цілому, успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої інфраструктури підприємства.

13.2. Забезпечення підприємства технологічним оснащенням

У діяльності сучасних підприємств важливу роль відіграє система забезпечення їх технологічним оснащенням (інструментом).

Під інструментом розуміють всі види технологічної оснастки: різальний, вимірювальний, допоміжний та інші види інструменту, а також штампи, пресформи й інші пристрої.

Інструментальне господарство — це сукупність внутрішньо-вироб­ничих підрозділів підприємства, що зайняті придбанням, проектуван­ням, виготовленням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, обліком, зберіганням і видачею на робочі місця.

Кожен із підрозділів, що входить до складу інструментального госпо­дарства, виконує свої конкретні функції.

Проектування технологічної оснастки для власних потреб та поста­чання інструментів і пристроїв, які виготовляються на спеціалізованих інструментальних заводах, здійснює інструментальний відділ.

Виготовлення, ремонт і відновлення інструменту здійснює інстру­ментальний цех.

Виготовлений, відремонтований та придбаний інструмент надходить до центрального інструментального складу, з якого інструмент видається цехам — споживачам. Забезпечення та обслуговування технологічною ос­насткою робочих місць здійснюють інструментально-роздавальні комори.

Розрахунки річної потреби в інструменті здійснюють на підставі за­планованих обсягів виробництва продукції, номенклатури потрібної для цього оснастки і норм витрат інструменту.

Для безперервного функціонування виробничого процесу необхідно мати певну мінімальну кількість інструменту, тобто його обіговий фонд:

ОФ = І_ціс + І_ірс + І_рм + І_рем, (13.1)

де ОФ — обіговий фонд інструменту, шт.;

І_ціс — запас інструменту в центральному інструментальному складі, шт.;

І_ірс — запас інструменту в інструментально-роздавальних скла­дах, шт.;

І_рм — кількість інструменту на робочих місцях, шт.;

І_рем - кількість інструменту, що перебуває в ремонті, шт.

Розрахунки потреби за кожним видом інструментів ведуться для діючого виробництва та виробництва нових виробів окремо.

Потреба в оснащенні для виробництва нових виробів визначається з урахуванням планових термінів і трудомісткості освоєння та випуску певних виробів; планової тривалості випуску нових виробів; організаційних форм виробництва у період їхнього освоєння та випуску.

При розрахунку потреби в оснащенні для діючого виробництва враховуються його витрати на виконання планового обсягу виробництва, а також зміна величини обігового фонду протягом планового періоду.

Норми витрат інструменту встановлюють залежно від типу виробництва. В основу розрахунків мають бути покладені питомі норми витрат технологічного оснащення на кожну операцію або усередині норми на одиницю випущеної продукції (або верстато-годину роботи устаткування). У масовому та великосерійному виробництві норму витрат інструменту розраховують виходячи з обсягу роботи на 1000 деталей (в окремих випадках на 100, 10 або 1 деталь). В одиничному та дрібносерійному виробництві норма витрат інструменту встановлюється в узагаль­неному вигляді (визначається обсяг робіт на 1000 або 100 верстато-годин роботи того чи іншого виду технологічного устаткування).

Розрахувавши норму витрат певного виду інструменту, можна визначити його витрати на всю програму деталей, що обробляються.

У масовому та великосерійному виробництві витрати інструменту в плановому періоді (ВІ ^пл ) розраховуються за формулою:

(13.2)

де КД — кількість деталей, що обробляються певним інструментом, шт.;

НВІ - норма витрат цього інструменту на 10, 100, 1000 деталей, шт;

КД_н - кількість оброблюваних деталей, на які визначена норма витрат (10, 100, 1000), шт.

У одиничному та дрібносерійному виробництві витрати інструменту визначаються так:

(13.3)

де ЧРВ — час роботи верстатів, який витрачається на обробку даної групи деталей, год;

НВІ — норма витрат інструменту на 100, 1000 годин роботи вер­статів, шт.;

ЧРВ^н — час роботи верстатів, на який розрахована норма витрат (100, 1000), год.

На основі розрахованої потреби в оснастці планово-економічним відділом підприємства розробляється програма її виготовлення в інстру­ментальних цехах підприємства і складається замовлення на її придбан­ня зі сторони.