Конкурентоспроможність продукції

21.1. Конкурентоспроможність продукції та її показники

Конкурентоспроможність продукції є складною (інтеграль­ною) властивістю, що характеризує привабливість продукції для споживача та прибутковість для виробника. Конкуренто­спроможність продукції як економічну категорію слід розгля­дати в двох аспектах: 1) ефект у розробника, виробника, спо­живача від створення, виробництва та споживання (експлуа­тації) продукції; 2) витрати на досягнення цього ефекту.

Для виробників важливими є параметри, які впливають на рівень витрат, а для споживача — параметри, які впливають на споживчі якості продукції. Для споживача метою здійснен­ня покупки продукції є придбання її якості — здатності задо­вольняти конкретні потреби. При виборі продукції споживач намагається досягти оптимального співвідношення між рівнем споживчих властивостей і витратами на її придбання і викори­стання, тобто отримати максимум споживчого ефекту на оди­ницю витрат. З погляду виробника корисність продукції ви­значається витратно-ціновими факторами. А тому в довгостро­ковій перспективі метою дій будь-якого виробника є досягнен­ня максимальної різниці між ціною реалізації продукції та влас­ними витратами на її виробництво. Якісний рівень процесу розробки та виробництва, втілений у якості продукції, забезпе­чує задоволення потреб виробника і виступає засобом досяг­нення мети — одержання прибутку.

Головними складовими ефекту називаються якість про­дукції, що розробляється, бездефектність її виготовлення та ефект у споживача продукції.

Якість продукції — сукупність властивостей та характери­стик продукції, які забезпечують їй здатність задовольняти пев­ні потреби споживачів, відповідно до її призначення. До скла­ду властивостей продукції входять "вимірювальні" — кількісні характеристики якості, які вимірюються в фізичних одиницях, і "невимірювальні" — якісні характеристики, що не підляга­ють вимірюванню фізичними методами. Ті й інші об'єднують­ся загальним поняттям показників якості, які повинні мати кількісні характеристики. "Вимірювальні" характеристики, зазвичай, є показниками якості за своїм значенням та вимір­ністю. "Невимірювальні" трансформуються в показники або вимірюванням значення якими-небудь фізичними методами (наприклад, колір можна "виміряти" довжиною хвилі), або оцін­кою їх відповідності еталону (бальною або іншою шкалою).

Процес оцінювання рівня якості охоплює такі етапи:

1. Визначення номенклатури показників, необхідних для оцінювання.

2. Формування групи аналогів та встановлення значень їх показників.

3. Виділення базових зразків з групи аналогів.

4. Порівняння оцінюваних зразків з базовими.

5. Висновки про результати оцінювання.

Номенклатура показників містить п'ять груп:

1-ша група — показники призначення — характеризують основні функції, для виконання яких призначена продукція, обумовлюють сферу її застосування. Типовим представником цієї групи є продуктивність виробу.

2-га група — показники надійності — характеризують без­відмовність, довговічність виробу, наприклад, його термін служби.

3-тя група — показники економного використання ресурсів — характеризують оптимальність затрат часу, матеріальних, фінансових ресурсів при створенні, виготовленні та експлуа­тації (споживанні) продукції, наприклад, трудомісткість, ма­теріаломісткість, енергомісткість одиниці продукції.

4-та група — показники обмеження шкідливих впливів — безпека, екологічність, ергономіка, естетика.

5-та група — показники стандартизації: відповідність, взає­мозамінність.

За іншим підходом до класифікації виділяються показники технічні (призначення, надійності, стандартизації) та еко­номічні (собівартість, ціна, експлуатаційні витрати).

Вибір номенклатури показників — відповідальний процес, оскільки кожний вид продукції має багато характеристик. Для оцінювання кожної обирається мінімальна, але достатня кіль­кість показників, що характеризують найбільш значущі влас­тивості продукції згідно з її призначенням. При аналізі номен­клатури показників вони поділяються на класифікаційні, оцінні та обмеження.

Класифікаційні показники мають забезпечити порівняння різноманітних зразків продукції одного виду з метою форму­вання групи аналогів. Вони мають бути однаковими для оці­нюваного та базового зразків (відрізнятися за значенням не більш ніж на +10 %). Це, зазвичай, показники призначення.

Показники обмеження аналогічні класифікаційним показни­кам, але їх значення зазначаються у діапазоні, "не більше...", "не менше...". Це, зазвичай, показники обмеження шкідли­вих впливів. Оцінні показники характеризують функціональ­ні, ресурсозберігаючі, ергономічні, естетичні та інші власти­вості продукції.

Для визначення значень показників використовуються різні методи. Реєстраційний метод — метод визначення показників якості продукції, який здійснюється на основі спостереження та підрахунку числа певних подій, предметів або витрат. Вимі­рювальний метод — метод визначення значень показників якості продукції, який здійснюється на основі технічних за­собів вимірювання. Органолептичний метод — метод визна­чення значень показників якості продукції, що здійснюється на основі аналізу сприймання органами чуття. Експертний метод — метод визначення значень показників якості про­дукції, який здійснюється на основі рішень, що приймаються експертами. Соціологічний метод — метод визначення значень показників якості продукції, який здійснюється на основі збо­ру та аналізу відгуків фактичних чи потенційних споживачів. Розрахунковий метод — метод визначення значень показників якості продукції, який здійснюється на основі використання аналітичних та/або статистичних залежностей показників яко­сті продукції.

Найбільш дискусійним вважається експертний метод. З одно­го боку, він є найбільш універсальним, що дає змогу оцінити як "невимірювальні", так і "вимірювальні" показники (останні — з погляду "здорового глузду"), з іншого боку, цьому методу інкримінується суб'єктивізм.

До групи аналогів включаються лише зразки, що за класифі­каційними показниками та обмеженнями відповідають оціню­ваним зразкам (не відрізняються більш ніж на ±10 %). З групи аналогів обирається базовий зразок — найкращий аналог про­дукції конкурентів або "ідеальна модель", прийнята за основу при оцінюванні якості певної продукції.

При порівнянні оцінюваних зразків з базовим необхідно ви­значати, якими є оцінні показники — бажаними чи небажаними. Бажаними показниками є ті, при збільшенні значень яких якість підвищується. Небажані — зі збільшенням значень яких якість погіршується. Виникає заперечення: зі збільшенням зна­чень деяких показників якість спочатку поліпшується, а потім погіршується, чи навпаки. Є поняття "спроможність показни­ка": показник повинен бути або бажаним, або небажаним у всьо­му діапазоні своїх значень. Абсолютні значення показників ще не містять у собі оцінки якості продукції. Оцінкою є відносні показники — результати порівняння значень показників оці­нюваного зразка продукції з показниками базового зразка.

Комплексною оцінкою є рівень якості продукції (технічний рівень) — відносна харак­теристика якості продукції, яку отримуємо при порівнянні значень показників якості оцінюваної продукції із показника­ми базового зразка.

Ефект в експлуатації — може виражатися у грошових одиницях (наприклад, річний економічний ефект, гр. од.), натуральних (наприклад, продуктивність верстату, одиниці про­дукції на рік) та умовних одиницях (балах, відсотках та ін.).

Витрати у розробника — витрати на науково-дослідні, до­слідно-конструкторські та інші роботи (НДДКР): передвиробничі витрати.

Ціна — основний показник конкурентоспроможності про­дукції — визначається з балансу попиту та пропозиції на певну продукцію (конкурентоспроможна ціна).