Планування господарської діяльності

22.1. Сутність планування та різновиди планів підприємства

Планування — це вид управлінської діяльності (функція управління), пов'язаний зі складанням планів підприємства та його окремих підрозділів. Плани містять перелік того, що має бути зроблене, визначають послідовність, ресурси і час вико­нання робіт, необхідних для досягнення поставлених цілей.

Численні дослідження зв'язку між плануванням та резуль­тативністю діяльності підприємства показали, що планування на підприємстві, зазвичай, означає вищі доходи, більші при­бутки та загальне поліпшення фінансово-економічного стану підприємства. Основні причини необхідності планування мож­на сформулювати таким чином:

• планування забезпечує координацію зусиль і є орієнти­ром як для управлінського персоналу, так і для рядових пра­цівників. Коли весь персонал розуміє, куди рухається підприєм­ство і що вони мають зробити для досягнення цілей, можна значно ефективніше координувати і стимулювати діяльність колективів підрозділів з досягнення цілей;

• планування спонукає керівників і весь персонал передба­чати зміни, реагувати на них належним чином, враховувати наслідки змін;

• планування зменшує дублювання управлінських функцій і робіт, допомагає заздалегідь встановити необхідність в ресур­сах і окреслити джерела їх отримання за плановими періодами;

• розроблені в процесі планування цілі стають базою для здійснення функції ефективного контролю. За наявності істот­них відхилень досягнутих результатів від планових можна вда­тися до коригування діяльності окремих ланок підприємства і досягти кращих кінцевих результатів.

Протягом існування командно-адміністративної системи в СРСР діяла струнка система п'ятирічних і деталізованих річних планів підприємств. Основним методом їх розробки був баланс і мали вони суворо директивний характер. Реформою 1965 р. в країні почав здійснюватися перехід до економічних методів Управління і на перше місце в діяльності підприємств був по­бавлений прибуток, в результаті чого країна досягла значних

успіхів в економічному розвитку. Однак уже наприкінці 80-х років темпи економічного зростання почали уповільнюватися. Початок 90-х років — поступовий перехід до ринку і розвал СРСР — можна характеризувати як закінчення ери директив­ної системи планування.

У процесі ринкових перетворень і створення в Україні само­стійної моделі економіки відбулися зміни і в системі планування. На жаль, ці зміни переважно полягали в послабленні ролі плану­вання на усіх рівнях народного господарства. Розвиток ринкових відносин не заперечує планування, а тільки переміщує цю роботу у первісні виробничі ланки. Підприємства, що успішно працю­ють, здійснюють не тільки стратегічне планування, а і детально розробляють тактичні та оперативні плани щодо кожного підроз­ділу, кожного окремого робочого місця. У країні в цілому теж зберігається необхідність планування і його не можна замінити невидимою регулюючою рукою ринку. Держава повинна обов'яз­ково планувати стратегію свого економічного розвитку, розроб­ляти великі соціальні, екологічні та науково-технічні програми, формувати і розподіляти бюджет країни, планувати витрати на охорону здоров'я, освіту, оборону та інші цілі.

Сучасне планування внутрішньовиробничої діяльності мож­на уявити як розробку варіантів бажаного майбутнього стану підприємства і знаходження шляхів більш ефективного набли­ження до нього.

Таким чином, планування на підприємстві — це процес без­перервної творчої діяльності у напрямку організації виробницт­ва і реалізації тих видів продукції та послуг, які користуються попитом нині та в довгостроковій перспективі, встановлення най­важливіших економічних і соціальних цілей його розвитку, по­шуку найкращих технічних засобів і організаційних способів ви­рішення перспективних цілей і завдань. Загальним підсумком будь-якої планової діяльності на підприємствах усіх форм влас­ності є проекти планів, які мають різноманітні назви: комплекс­ний план соціально-економічного розвитку, стандарт-план, за-мовлення-наряд, бізнес-план та ін., що характеризують об'єкт планування та систему конкретних показників подальшого роз­витку цього об'єкта. Конкретними об'єктами планування на підприємстві є такі окремі сфери діяльності, як виробництво, маркетинг, розробка нової продукції, постачання, продаж, фінан­си, праця та ін.

Планування на підприємстві все тісніше пов'язується з мар­кетингом і менеджментом і є складником економічної системи, її основним регулятором. Взаємодіючи на мікрорівні з марке­тингом, організацією виробництва, управлінням підприєм­ством, внутрішньовиробниче планування дає змогу знаходити відповіді на такі фундаментальні запитання, які визначають основну сутність планування:

1. Яку продукцію, товари чи послуги слід виробляти під­приємству?

2. Скільки продукції, товарів чи послуг підприємству вигід­но виробляти і які економічні ресурси слід для цього викорис­товувати?

3. Як цю продукцію треба виробляти, яку технологію вико­ристовувати і як організовувати виробництво?

4. Хто буде споживати вироблену продукцію, за якими ціна­ми її можна продавати?

5. Як підприємство пристосовується до ринку і як воно буде адаптуватися до внутрішніх та зовнішніх змін ринку?

Усі різновиди планів підприємства можуть бути системати­зовані за багатьма класифікаційними ознаками. Наприклад, за типами цілей, змістом планів, рівнем управління, терміном дії, сферами застосування, стадіями розробки, ступенем точності тощо.

За типами цілей планування може бути стратегічним, так­тичним і оперативним. У процесі планування мають три основ­них типи цілей:

• ідеали, котрі не вважаються досяжними, але до яких пе­редбачається наближення у плановому періоді або за його ме­жами;

• цілі або віхи, до яких передбачається наблизитися в рам­ках планового періоду або котрі можуть бути досягнуті пізніше;

• завдання, які необхідно вирішити у межах планового пе­ріоду.

Стратегічне планування включає вибір і обґрунтування за­собів, завдань і цілей для досягнення раніше встановлених або традиційних для підприємства ідеалів. Такими стратегічними ідеалами можуть бути економічне зростання, розвиток людсь­кого потенціалу, періодичне оновлення продукції, розширен­ня ринків збуту. Таке планування найчастіше буває довгостро­ковим.

Тактичне планування, яке у практичній роботі ототожню­ють з поточним плануванням, полягає в обґрунтуванні завдань і засобів, необхідних для досягнення раніше встановлених або традиційних цілей.

Оперативне (оперативно-календарне) планування становить вибір засобів вирішення завдань, котрі поставлені або встанов­лені вищим керівництвом, а також є традиційними для підпри­ємства. Таке планування буває, зазвичай, короткостроковим.

Останнім часом чимало виробничих підприємств почало ви­користовувати для планування своєї діяльності річні бізнес-плани, які становлять комплексний достатньо деталізований документ, що поєднує елементи оперативно-календарного, так­тичного і стратегічного плану. Такі бізнес-плани отримали на­зву корпоративних. Корпоративні бізнес-плани розробляються за функціональним принципом і передбачають розрахунок пла­нових показників за усіма напрямами виробничо-господарсь­кої діяльності підприємства та усім його ланкам.

За змістом планів виділяють такі їх різновиди, як плани створення і освоєння нової продукції, техніко-економічні, опе­ративно-виробничі, організаційно-технологічні, постачальниць­ко-збутові, фінансово-інвестиційні, бізнес-плани та ін. Кожен із зазначених різновидів планів передбачає свою систему пла­нових показників, котрі характеризують специфічні особли­вості конкретної сфери діяльності підприємства.

Нарівні з категорією "план" широке розповсюдження мають декілька споріднених категорій, таких як — "прогноз", "захід", "програма", "концепція". Маючи загальну економічну приро­ду, кожна з них часто є складовою прогнозу чи плану, але вод­ночас зберігає самостійність.

Прогноз — це система науково обґрунтованих уявлень про можливі стани об'єкта в майбутньому, про альтернативні шля­хи його розвитку.

План — документ, який містить систему показників та ком­плекс різних заходів щодо вирішення соціально-економічних завдань.

Захід — намічена до реалізації конкретна міра впливу для вирішення поставленого завдання.

Програма — документ, пов'язаний за ресурсами, виконав­цями і строками здійснення комплексу соціально-економічних та інших завдань і заходів, направлених на вирішення визна­ченої проблеми.

Концепція — провідна ідея, загальний задум, тобто основ­ний шлях, яким треба іти для досягнення поставленої мети у прогнозі, плані чи програмі.