14. Діалектика буття і небуття в сучасній філософії.

Філософія порушує проблему буття свідомо, намагається з’ясувати смисл, який людська культура вкладає в це поняття. Вчення про буття називається онтологією. У різних філософських сис-мах поняття «буття» визначалось через відношення його до поняття «небуття». У суч. філософії (екзистенціалізм) буття розглядають через суще – «оформлене», «обмежене», «визначене» буття, все те, що можна помислити в предметній формі. Річ, людина, атом, вітер, почуття, поняття – суще, що може мати буття чи небуття. Якщо під сущим розуміють тільки матеріальні речі, тобто світ розглядають як сукупність матеріальних речей і буття приписують тільки самому сущому, то буття стає тотожним матеріальності. Бути – значить бути матеріальним. Звідси висновок, що нематеріальне суще (ідеї, духовні цінності) мають несправжнє, меншовартісне буття (Енгельс, Ленін). У феноменології за абсолютне буття приймається свідомість, яка мислиться як «жива діяльність», позбавлена предметної форми. Ця діяльність свідомості конституює суще, надає йому відповідний спосіб (модус) буття (Гуссерль). Буття, за Гайдеггером, це не щось поза людиною, протилежне людині. Воно як смислова єдність всього сущого існує в світі тільки через існування людини. «Бути» означає «мати» певне значення в контексті культури. Так, речі сприймання мають значення «реального буття», речі уяви – уявне буття, інтернетні «штучки» - віртуальне буття.

15. На які світи розподіляв буття відомий укр. Просвітник г.С.Сковорода?

Філософська концепція Сковороди – пантеїзм. Бог і природа складають єдине ціле; кожна людина має в собі Бога, він не існує десь поза людиною.Основними положеннями філос. системи Сковороди є вчення про дві натури та три світи.Вихідним для нього є погляд на світ, що складається з двох натур. «Весь мір, – пише він, – состоит з двох натур: одна – видимая, другая – невидимая. Видима – називається тварь, а невидима – Бог». Все існуюче, на думку Сковороди, розділяється на три специфічні види буття (світи): великий (макрокосм), малий (мікрокосм) і символічний (Біблія).Великий світ – світ речей. Всесвіт. Великий світ нескінченний і безмежний, він складається з безконечної кількості світів. Слідом за античними мислителями Сковорода вказує, що субстрат тілесного світу утворюють 4 елементи – вогонь, повітря, вода і земля.Концепція двох натур поширюється й на розуміння мікрокосму. Не лише у великому світі, а й у малому в людині є 2 єства: тіло земне і тіло духовне, таємне, приховане, вічне. Не заперечуючи реальності тілесного в людині, С. наголошує, що справжньою людиною не зможе стати доти, поки не збагне, що кров і плоть є ніщо, а істинну людину утвор. духовне начало. Суть цього невидимого духов. начала утворює серце, найглибинніша глибина людини. Саме людина, мікрокосм є стрижнем всієї філос. системи Сковороди.Біблія виступає у С. як самостійна реальність, що забезпечує людині можливість осягнення Бога. Через цей світ Бог являється людині.

16. Рух як атрибут буття. Рух, спокій, розвиток, їх співвідношення.

Рух – найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Узагальнене визнач. категорії "матерія" має базуватися на тому, що це об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаванне людиною. Рух включає в себе всі процеси у природі і сусп. У загальному випадку рух – будь-яка взаємодія матеріальних об’єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як немає руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, у той час як спокій – відносним: спокій – лише один з моментів руху (тіло, що перебуває у стані спокою відносно Землі, рухається відносно Сонця). Розвиток– закономірна якісна зміна матеріальних та ідеальних об'єктів, яка має незворотний і спрямований х-р . Це загальна властивість матерії, її найважливіша ознака. Розвиток – це насамперед зміна, рух, але не будь-яка зміна є розвитком. Роз. є тільки тим типом руху, який х-ризує перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового, або є удосконаленням даного стану і даної якості, сходження на новий, вищий ступінь. Рух– це будь-яка зміна матерії, внутрішньо пов'язана єдність буття й небуття, тотожності й відмінності, стабільності й плинності, того, що зникає, з тим, що з'являється. Тому розвиток можна вважати вищою формою руху. В залежності від якісної специфіки і форми матерії відрізняють: розвиток неорганічної матерії, розвиток органічної матерії, розвиток суспільної форми матерії (суспільства), розвиток свідомості і її форм. Розвиток завжди зв’язаний із внутрішніми суперечностями і перетвореннями в структурі системи, речі, явища, х-ризується поступальністю і етапністю. Властивості розвитку: 1. Відтворення старого; 2. Виникнення нового. Рух виявляється у багатьох формах. В процесі розвитку матерії з’являються якісно нові і більш складні форми руху. Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю багатоманітністю як і матерія. Ф.Енгельс виділив 5 форм руху (3 нижчі і 2 вищі): Механічна (переміщення матеріальних об’єктів у просторі), особливість якої в тому, що вона включається як момент в усі інші форми руху, хоча чим складніша форма руху, тим менше вона може бути зведена до механічного переміщення; Фізична охоплює цілий комплекс різних видів руху. Це процеси, які відбуваються всередині атома, його ядра, рух електричних частинок, полів тощо; Хімічна форма – рух, який здійснюється на молекулярному рівні (нижчі); Біологічна– процеси,які здійснюються в живому організмі, рух білкових тіл; Соціальна – найвища форма руху; всі процеси, які виникають і відбуваються в суспільному житті, включаючи і духовну його сферу. Носій соціальної форми руху – людина – розумна суспільна істота, дії якої носять цілеспрямований, усвідомлений х-р .