30. Філософська антропологія про сутність людини. Дух, душа, духовність, їх співвідношення.

У філософії передусім підкреслюється єдність духу, душі, духовності. За форму цієї єдності філософи визнають своєрідне "кільце", яке складається з духу, душі, духовності. Це "кільце" не має ні початку, ні кінця. У філософії сформувалося переконання, що єдність духу, душі, духовності виявляє унікальні можливості людини у світі, котрий існує незалежно від неї і частиною якого є сама людина. У кінцевому підсумку поняття "дух" вказує нам на існування об'єктивного начала, яке може визначально впливати на життєдіяльність окремої людини. Поняття "душа" вказує на неповторність кожної людини, її феноменальність у відношенні до соціального і природного начала. Поняття "духовність" показує, що в об'єктивному плині світових подій людина та людство мають унікальну можливість керуватись як об'єктивно існуючими чинниками, так і своїми власними почуттями та думками, поєднувати чуттєве і раціональне в організації свого власного життя. Тому коли йдеться про необхідність злету духовності, треба мати на увазі невблаганний потяг людини до прогресу і щастя. Цей потяг буде спонукальним у життєдіяльності доти, доки існуватиме єдність духу (об'єктивно існуюче джерело людського життя), душі (суб'єктивний прояв духу, індивідуалізований дух) і духовності (реально існуюча, душею пережита сила духу, що безпосередньо спрямовує діяльність людини). Отже, Дух - це об'єктивно існуюче, надіндивідуальне начало, здатне спрямовувати діяльність людини і суспільства. Душа - індивідуалізований дух, суб'єктивно існуюче начало. Духовність - це почуття й усвідомлення реальності, яка безпосередньо чи опосередковано спрямовує життєдіяльність людини. Духовність - це все те у світі, що є реальним керманичем життя людини і суспільства. Оскільки духовність визначають як здатність людської душі керуватися не тільки тілесним, а й духовним, духовність треба розуміти як таку властивість душі, що дає змогу людині ставити матеріальне в залежність від ідеального.

31. Біологічне і соціальне в людині. Чому м.Шелер і й.Масуда вважають людину парадоксальною, антиприродною істотою?

Людина – частина природи, що має біолог влас-ті і підвладна біолог. закономірностям. У той же час вона – істота соц., є носієм сусп. характер і поза сусп. як людина не існує. Генетично зумовлені характеристики передаються по спадковості,а здатність оволодіти мовою, мисленням, стати особистістю, реалізуватися лише в соц. оточенні. Отже, біолог утв. із соц. діалект. єдність. Людина зазнає впливу як природи, так і сусп.,але вона не пасивний продукт цих чинників, вона може сама визначити лінію своєї поведінки. Та й на біологію вона сама може впливати - приборкати інстинкти,коригувати природний темперамент. Шелер – фундатор філос. антропології 20ст. Шукає сутнісне визнач людини і знаходь єдину категорію,що здатна відбити специ людс буття- «дух». Духовн утв центр людини,яким визн особист. Пошуки Шелера заверш наступн аналізом- людина має зверн до Бога,як до вищої дух інстанц. Людина є антиприродною істотою бо: 1. Тільки людина штучно обмежує продовження свого роду. 2. Є садисти та мазохісти. 3. Свідомо знищує природу. 4. Не може впоратись із наслідками «помсти» природи. Мауда ж розробляє гіпотезі про нову людину- intelligens. Ця людина поход від Божого провидіння,спрямованого проти людини.До того ж найголов завдан бачить глобальн спільність громадян.