1. Визначте центральну проблему філософського знання. Наведіть приклади аналізу цієї проблеми в історії філософії.

Головною проб. філос. знання є людина. На різних етапах розв. філософії філософи прагнули розгадати природу людини. Невідємн. ознаками людини є:розум, цілеспрямована дія-сть,соціальн, мова, духовн. У філософ Двн Індії людина мислилась як частина світової душі,що здатна перевтілюватись після смерті. У давньогрецькій філософії мислилась як частина Космосу,як мікрокосм. Демокріт: «Якою мірою Всесвіт є макрокосм, у такії же мірі і людина – мікрокосм». Антрополог. проблематика знаходить свій вияв у софістів. Сократ: «Пізнати себе - значить пізнати світ». Платон стояв на позиціях антропол. дуалізму душі й тіла, і душу вважав субстанцією,яка робить людину людиною. Аристотель вважав людину істотою соц., держ і політ.: «Людина пізнаючи себе, пізнає навк. серед.». У середн. філософії людина розгляд як єдність божествен. і людс. природи,що знаходить свій вияв в образі Христа (Ф.Аквінський,А. Блаженний). Філософія Нового часу розгляд людину як своєрідну манишу (Декарт,Дідро). У нім класич філос. до загальн. харак-к людини додають такі нові риси як «духовн» та дух. дія-сть»(Кант,Гегель). В суч філософ формує невідєм. атрибут – духовн.,а внаслідок творч. акту долаєт. тваринна природа людини.

2. Назвіть основні специфічні риси філософського знання.

ФЗ – знання найбільш загальних проблем буття, а саме світу, його єдності, людини, її походження, мислення, пізнання, розвитку суспільства. Ці знання у порівнянні з природничими мають свої особливості.ФЗ дає можливість з допомогою свого понятійного апарату відобразити рух і розвиток – біжучість всього існуючого.ФЗ складає теоретичну основу світогляду, за допомогою якого людина здатна відобразити цілісну картину світу в його багатоманітності.ФЗ фіксується у поняттях, у яких відображається те, що є загальним в речах. Ф поняття є результатом дуже високого рівня абстрагування. В них не просто виділяється загальне, а найзагальніше.Особливістю ФЗ є цілісне світосприймання. Традиційні форми знання є у засвоєнні та закріпленні досвіду предметно-практичної діяльності. Для ФЗ характерна гранична ступінь узагальнення, в результаті якого виділяються спільні риси, ознаки, зв’язки, відношення речей і процесів, що мають місце в об’єктивному світі. ФЗ має категоріальний характер. Характерною особливістю ФЗ є й те, що категорії відрізняються від поняття граничним обсягом. У філософії можлива поліваріантність (множинність) істини, що неможливе в точних науках.

3. Що таке світогляд? Назвіть основні типи світогляду і дайте їх порівняльну характеристику.

Світоглядом прийнято називати систему загальних поглядів на світ і місце людини у ньому, на відносини людини до тієї дійсності, що оточує її, та до самої себе; це найбільш узагальнені погляди на сенс життя, на цілі людської життєдіяльності. Частіш за все йдеться про 3 історичні типи світогляду –міф, релігія й філософія. Раніш за все з’являється міфологічний світогляд. Багато західноєвр. мислителів дотримувалися підходів давньогр. мислителів до міфів і тлумачили їх обожненням історичних діячів, уособленням природних явищ, або персоніфікацією загальних понять. Дехто вбачав у міфах історію, перетворену на казку, а хтось навпаки, казку, перетворену в історію. Ф. Бекон дістався думки, що в міфах міститься стародавня філософія, наукові знання та моральні вказівки, але все це приховано через символи й алегорії. У міфі можна вбачати характерну й панівну для первісної свідомості форму осягнення світу, через яку пройшли усі народи. Це універсальна форма свідомості, в якій поєднані й зачатки вірних знань, і релігійні вигадки, і мистецтво, і мораль. У міфол. свідомості ще не відокремлювався індивідуальний суб’єкт, то було колективне мислення і переживання. Другим істор. типом світогляду є релігія. Для релігії характерним є поділ світу на земний, природний та надприродний, потойбічний. Основу складає віра в існування надприродних сил, які мають вплив на земні справи, завдання людей в тому, аби віднайти зв’язок із тими силами з користю для себе. Реліг. світогляд також є складним комплексом, в нього входять уявлення, емоційні переживання, та культові дії. Кожна релігія містить космогонічні, антропо- та етногенічні уявлення, моральні та естетичні канони, політичні та юридичні норми. 3 тип - філософський. Усі світогляди споріднені схожим призначенням – дати загальне бачення світу, сформувати уявлення про відносини людини з навкол. світом, про цілі й смисл людського життя. Проте вони дають відповідь на ці питання принципово в різний спосіб. У міфології людина злита зі світом, абстрактне мислення ще тільки формується і тому в неї переважає художньо-образне мислення. Знання також не диференційоване, у ньому поєднане реальне і фантастичне. Що стосується релігії, то вона навпаки роздвоює світ, бачить його розірваним. Головне - релігія спирається на віру, некритичне сприйняття догматів. Філ. є заснованим на критичній силі індивідуального розуму системним роздумом про навколишній світ та людину. Можна сказати, що філ. є вираженим у поняттях знанням про світ і люд. Звичайно не можна стверджувати, що міфолог. та релігійний світогляди формуються цілком без участі розуму. У міфі та релігії безумовно теж є розумове начало, але вони витвори колективного розуму, результати якого не завжди усвідомлюються окремою особою, вони не передбачають критичної оцінки збоку окремого споживача міфологічних і релігійних уявлень, останні приймаються на віру. Крім того, те розумне подається не у прямій формі (понять з їх прямими смислами), а приховується за фантастичними образами. Філософ з самого початку відмовляється бути простим медіумом, механічним знаряддям для переказу міфологічного або релігійного сюжету. Філ. завжди пов’язана з особистою критичною думкою кожного окремого мислителя, тобто виникнення філ. передбачає формув. окремого суб’єкта пізнання.