50. Як співвідносяться між собою людська діяльність і закони історії? в чому полягає специфіка законів історії? .

Людська дія-сть – процес свідомої та цілеспрямованої праці людини. Людина перетвор діял, спираючись на свої знання про предмети і явища, їх властив, причинні зв'язки, закономірності і т.д.; а самі ці знання вона здобуває, розширює, поглиблює на основі діяльності. Історія з її законами та людська діял не існ окремо одна від одного. Закони сусп. життя, людс. історії не існують і поза діял людей. Це необхідні зв'язки, що визнач внутр. логіку функціонування та розв. суспіл, це певні сталі співвідношення і залежності в структурі людської діяльності. Оскільки істор. процес створюють люди, діял. яких має цілеспрямований характер, скеровується їх свідомістю, бажаннями, волею, то дія істор. законів, на противагу природним, містить обов'язково і свідому складову, й інші, властиві тільки суб'єктові характеристики. Та незважаючи на те закони історії від цього аж ніяк не стають чимось суб'єктивним. Вони мають такий же об'єктив характер, як і закони природи, що, на думку Енгельса, зумовлено передусім тим самим незбігом мети і результату людс діял. Необхідно взяти до уваги, що істор. процеси, на відміну від природних, відбув не «самі собою», незалежно від людей. Історія твориться не богами або якимись невідомими силами – її творять люди. Звідси випл. принципова особлив. законів історії: необхідною умовою їх дії є свідома діяльність людей. Ще на ранніх етапах чуттєво-образного освоєння світу людина фіксувала наявність повторюваності, упорядкованості природних процесів. Часовий порядок ототожнювався зі світовою закономірністю, що наділена всеперемагаючою силою. Влада цієї закономірності поширюється як на людей, так і на богів. Людина відчуває, що втягнута в цей порядок, але ще не може осмислити його у формах теоретичного знання. Вона переживає цей стан залученості до світового порядку, єдності з природними циклами змін дня і ночі, життя та смерті, сезонів року і т. п. Це переживання відображається в образі долі, що є однією з центральних міфологем первісної свідомості. Саме через ці перші, напівфантастичні образи в міфологічному мисленні зароджувались ідеї логосу (закону) та хаосу, яким потім належало перетворитися в одну з центральних категорій філософського мислення.Ні антична, ні середньовічна філософія не знали категорії закону, яка була продуктом Нового часу. Основною передумовою формування філософського поняття закону слід вважати досягнення природознавства. Отже, розглядуване поняття виникло як узагальнення різних типів законів, відкритих наукою. Джерелом поняття “закон” постали пануючий у природі “порядок”, ритміка матеріальних процесів, а також моральні правила та норми суспільства.

51.Що таке суб’єктивний фактор в історії? в чому полягає протилежність фаталізму і волюнтаризму визначені ролі суб’єктивного фактору?

Суб'єктивний фактор - це більш-менш усвідомлена діяльність суб'єкта історії, яким є маси, соціальні групи, класи, партії і окремі люди.Поняття об'єктивного і суб'єктивного в історії не тотожні поняттями матеріального і ідеального. З одного боку, до об'єктивних умов відносяться не тільки матеріально-предметна середовище та матеріальні суспільні відносини, але і духовний клімат, духовна атмосфера часу та інші явища, які віднести до матеріальних не можна. З іншого боку, і сам суб'єкт, і його діяльність аж ніяк не зводяться до його свідомості, до чогось духовного, хоча їх роль, коли мова йде про суб'єктивний початку в історії, величезна. При всій значущості суб'єктивного начала в історії рішення і вільно обраних вчинки людей в принципі не можуть носити довільний характер. Це пояснюється вже тим, що кожне нове покоління застає певний стан суспільства - відомий рівень розвитку виробництва, певну соціальну структуру суспільства, систему суспільних відносин, історично конкретний державний пристрій, нарешті, той або інший стан духовної атмосфери, духовного життя суспільства і т. д.У кінцевому рахунку об'єктивні умови - це той трамплін, від якого тільки й може відштовхуватися суб'єктивний фактор. Лінію закономірного ходу історії можна представити як своєрідну рівнодіюча різноспрямованих дій членів суспільства. Історію рухають ті спонукання, які приводять у рух великі маси людей, цілі народи, а в кожному даному народі, у свою чергу, - цілі класи. В цілому сфера дії стихійності з ходом історії звужується, а сфера свідомості і організованості відповідно розширюється. Діалектико-матеріалістичне розуміння історичного процесу несумісне ні з фаталізмом, ні з суб'єктивізмом і волюнтаризмом. Так, історія розвивається за своїми законами, проте в ході історії немає, по-перше, нічого фатального, заздалегідь зумовленого. Але справа ще й у тому, по-друге, що люди зовсім не маріонетки, які приводяться в рух кимось або чимось, неспроможні на які б то не було самостійні рухи, а активні діячі, суб'єкти історії, здібні. спираючись на знання законів, прискорювати її хід або навіть обмежувати сферу дії тих чи інших законів і т. д.Не в меншій мірі чужі духу діалектико-матеріалістичного розуміння історії суб'єктивізм і волюнтаризм, що заперечують закономірність історії, оскільки її хід нібито визначають суб'єктивні бажання лідерів того чи іншого руху або їх нічим не обмежений свавілля. Саме суб'єктивізм і волюнтаризм є теоретичною основою авантюризму в політиці.