27. Що таке істина? Провідні риси істинного знання.

Істина – знання,яке відповідає дійсності,своєму предмету.Істина– одна з центральних категорій гносеології, правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини, її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності. Об'єктивність є вихідною фундаментальною харак. істини, з якою тісно пов'язана інша фундам. характ.– абсолютність, тобто її принципово стійкий, сталий характер. Істинне знання є істинним завжди, воно практично вічне. Проте вказані риси абсолютності істини є справедливими лише в діалектич. єдності з іншою фундам. характер. істини – її відносністю. Порушення цієї єдності, спроба відокремити абсолютність від відносності (й навпаки) так само, як і в разі відокремлення об'єктивності від суб'єктивно-практичного ґрунту істини, ведуть до зникнення істини, перетворення її на свою протилежність – заблудження. І. ніколи не постає «істиною-результатом», вона завжди є істиною-процесом.

28. В чому полягає діалектика абсолютної і відносної істини? Критерії істини

Істина є правильне відображ. суб'єктом об'єктивної дійсності, підтверджене практикою. Це не статичний стан, а процес. Для того щоб пояснити "рух" іс., у філ. вироблені поняття "абсолютної" і "відносної" істини. Світ об'єктивної дійсності не може одразу і повною мірою бути пізнавальний, тому на кожному історич. етапі людство має справу з істиною відносною – приблизно адекватним, неповним знанням, яке може містити в собі і помилки. Абсолютна іс. –повне, вичерпне знання про об'єкт. Різновидом абсолютної істини є вічна іс., а саме знання конкретних фактів, історичних подій і т. ін. Таке знання не може бути уточнене, доповнене, поглиблене і за умов подальшого розвитку науки. Ще одним різновидом є іс., яка вичерпує будь-яке окреме відношення (математична аксіома чи рівняння 2x2 = 4 тощо); і всезагальні закони й принципи науки та філософії (загальне формулювання закону збереження й перетворення енергії; закони матеріалістичної діалектики тощо). При цьому необхідно зазначити, що навіть якщо в усій тій сфері дійсності, доступній суч. науковому пізнанню, констатована дія будь-якого закону, це ще не гарантує його всезагальності й вічності, того, що він діє і поза цією сферою. "Вічні" істини в усіх вказаних знач.– необхідні компоненти знання, хоча й вони не вичерпують його змісту (і тим менше вичерпують його, чим складніший об'єкт пізнання, чим більше виражений процес його розвитку). У другому значенні абсолютною іс.є вичерпне знання про будь-який конкретний об'єкт чи про світ "у цілому". В цьому розумінні одержання абсолютної іс. досягається в принципі, але її пізнання здійснюється в нескінченному ряді людських поколінь, через скінченний ряд наближень, кожне з яких є відносною істиною. Відносність іс., яка досягається на окремому етапі історії пізнання, полягає в тому, що знання, якими користується людство на певному етапі, є в цілому (чи в ряді суттєвих моментів) правильним відображенням об'єктивної дійсності. Без цього взагалі не можна було б говорити про істину, навіть відносну. Остання доповнюється, поглиблюється, уточнюється подальшим розвитком пізнання. Відн. істина не може бути відірвана від абсолютної. Кожна відносна іс. містить певний абсолютний зміст, тобто кінцеве досягнення науки. Абсолютна іс."складається" з тих елементів істинного, що правильно відображає об'єкт знання, які є в кожній відносній істині. Т. ч., діалектика відносної й абсолютної істини виражає ту обставину, що осягання іс. є процес, який здійснюється не шляхом переходу від однієї істини до іншої, коли попередні етапи пізнання залишаються позаду, а шляхом розвитку істини, її збагачення, поглиблення, уточнення, конкретизації.

При цьому зміст попередніх етапів, наукових концепцій не відкидається, а зберігається, засвоюється, переробляється, підіймається до вищого рівня. При цьому відбувається "повернення" до наукових концепцій, які виникли раніше, щоб утримати й розвинути їх позитивний зміст.Відносно критерію істини в історії філософії і науки висловлювалися різні думки:– Ряд філософів (Р. Декарт) критерієм істинних знань вважали їх ясність і очевидність.– Інші філософи критерій істини шукали в чуттєвих даних. Істина –те, що відповідає показанням наших органів чуття.– Прагматизм вважає істинними ті думки, які корисні, ведуть до успіху, краще "працюють" на нас. Прагматизм ототожнює практику з відчуттями людини, заперечує достовірність наших знань про світ. Виходить, що людина є повним невігласом щодо законів світу. Світ – це хаос відчуттів та переживань, він позбавлений внутрішньої єдності й не підвладний розумовому пізнанню.– Як критерій істини висувалася загальнозначимість (те, що визнається багатьма людьми).– Різновид критерію істини вбачався в умовній згоді тобто конвенціоналізмі, у тому, в що люди сильно вірять, що відповідає думці авторитетів тощо.Названі позиції не можуть задовільно вирішити проблему критерію істини, тому що вони у своїх пошуках не виходять, як правило, за межі самого знання.Діалектико-матеріалістична філ. визнає недостатніми ті критерії, які не виходять за межі пізнавальної сфери. Перевірити істинність знання означає зіставити його з відображеною в ньому дійсністю. А це можна зробити лише за допомогою чогось такого, що опосередковує їх зв'язок між собою й не збігається безпосередньо ні з пізнанням, ні з дійсністю самою по собі. Критерій істини не можна знайти лише в свідомості суб'єкта. Те саме стосується й об'єкта пізнання. Іс., як адекватне відображення дійсності в свідомості людини передбачає певну пізнавальну взаємодію суб'єкта і об'єкта, основою якої виступає практична, предметно-чуттєва діяльність людей, спрямована на перетворення природного та соц. світу. Практика – вся сукупність предметно-матеріальної діяльності сусп. в її історичному розвиткові. Практикою перевіряється істинність як чуттєвих, так і раціональних компонентів знань. Лише практика є критерієм істинності наших знань. Якщо висновки, зроблені на основі наших знань, підтверджуються практикою, то ці знання істинні. Існують різноманітні форми перевірки знань. Це і лабораторний експеримент, що підтверджує чи заперечує гіпотезу вченого. Це може бути астрономічне спостереж. за допомогою телескопа та штучних супутників. Це – промислове і с/г виробництво, яке дає змогу перевірити наукові досягнення. Результати соц. пізнання перевіряються всім суспільним життям.