3. Мотиви та стимули

Сукупність внутрішніх і зовнішніх відносно людини процесів спонукання до дій, формування цілей й волевого потенціалу їх досягнення можна визначити як мотивацію.

Сукупність лише зовнішніх спонукальних мотивів називають стимулами. Тобто стимул обов‘язково передбачає наявність суб‘єкта стимулювання (людина яка використовує певні важелі для впливу на поведінку іншої), об‘єкта стимулювання (людина, яка діє під впливом, спрямовуючись суб‘єктом стимулювання) і важелів стимулювання (заохочень та покарань, які власне спонукають об‘єкт стимулювання діяти так, як хочу суб‘єкт стимулювання).

Незважаючи на позитивний відтінок слова «стимул» вони можуть бути як позитивні (заохочення) так і негативні (покарання).

4. Економічна поведінка

Три підходи до розуміння закономірностей економічної поведінки:

Як процесу реалізації інтересів, притаманних соціальному статусу;

Як процесу адаптації до правил, реалізації культурно зумовлених поведінкових настанов і процедур прийняття рішень, процес еволюційного пристосування процедур діяльності до вимог оточуючого середовища;

Як максимізації цільової функції економічної поведінки (прибутку – для виробника, задоволення – для споживача);

Суб‘єкт	виробник	Споживач
Цільова функція	Максимізація прибутку	Максимізація задоволення
Інструменти вивчення	Виробничі функції (здебільшого – мультиплікативні), ізокванти, ізокости	Функції корисності, криві байдужості, бюджетні обмеження
Ознаки оптимізації цільової функції	Відповідність граничної продуктивності фактора витратам на його залучення (наприклад, дохід від граничного продукту праці дорівнює заробітній платі)	Нульова гранична корисність останньої придбаної одиниці блага
Умови оптимізації параметрів діяльності	Рівність віднесених до ціни фактора граничних продуктивностей останніх залучених його одиниць щодо всіх виробничих ресурсів MPl/Pl = MPk/Pk = … MPm/Pm	Рівність приведених до ціни блага граничних корисностей останніх придбаних одиниць кожного придбаного блага Qa*Pa + Qb*Pb = I MUa / Pa = MUb / Pb … MUn/Pn

5. Суспільне виробництво і реалізація економічних інтересів

Суспільне виробництво як здійснюваний в певній суспільній формі процес поєднання факторів виробництва – звідси – двоїста природа – суспільна і технологічна.

виробництво розкривають як здійснюваний у певній суспільній формі процес поєднання факторів виробництва для створення благ. Розкриваючи значення цього терміну можна визначити виробничу (економічну) діяльність як діяльність спрямовану на перетворення оточуючого середовища людини відповідно до потреб людини і суспільства, яка, що дуже важливо здійснюється людьми спільно, тому передбачає виникнення між ними певних стосунків, відношень.

Іноді виробництво визначають як діяльність, що полягає у використанні обмежених ресурсів для найповнішого задоволення постійно зростаючих потреб суспільства, яке може бути забезпечено лише завдяки ефективному використанню таких ресурсів.

Іноді економіку (виробництво) розуміють як єдність постійно повторюваних циклів власне виробництва, обміну, розподілу і споживання суспільного продукту.

Іноді кажуть про процес праці, що є серцевиною будь якого процесу виробництва і передбачає використання фізичних або інтелектуальних здібностей людини для створення благ чи надання послуг, або інтелектуальну чи фізичну діяльність спрямовану на створення благ і здійснювану в певній суспільній формі та з використанням певних засобів виробництва.

Виробництво

 розглядається в єдності двох аспектів: передбачає відношення (взаємодію, вплив) людини і суспільства до природи, яке проявляється через рівень розвитку продуктивних сил та відношення між людьми, які виникають з приводу спільної виробничої діяльності і формують систему економічних (за марксистською класифікацією  виробничих) відносин;

 засновано на використанні постійно вдосконалюваних засобів виробництва, форм організації виробництва і праці та здібностей людини тобто передбачає постійний розвиток факторів виробництва, проявом чого є зростання продуктивності праці;

 відбувається в умовах обмеженості ресурсів і постійно зростаючих потреб людей, тому постійно вирішує проблеми ефективності використання чинників виробництва;

 має циклічний характер (складається із періодично повторюваних етапів, фаз – виробництво, розподіл, обмін і споживання). Передбачає залучення (акумуляцію ресурсів  чинників) поєднання їх в процесі виробництва і реалізацію створеного продукту, розподіл результатів виробничої діяльності. Ці фази також можна визначити як фази власне виробництва, розподілу, обміну і споживання. При цьому дуже важливо те, що результати реалізації продукту визначають передумови повторення процесу виробництва на наступному етапі. Від результативності виробництва на кожному попередньому етапі залежать умови його відновлення (відтворення) на кожному наступному. Навести приклад з економікою України в кризовий період.

 відбувається за активної ролі людини, (особистісного чинника), має на меті задоволення його потреб, а суперечність між постійно зростаючими потребами і обмеженими ресурсами є головною рушійною силою розвитку;

Чинники виробництва

ЧВ – обов‘язкові елементи будь якого виробничого процесу, необхідні матеріальні умови виробничої діяльності та власне людина, як активна рушійна сила будь якого процесу виробництва.

Матеріальні і особистісні

Матеріальні – створені людиною і даровані природою

Створені людиною – засоби виробництва, які визначаються як всі попередньо створені людиною засоби праці і предмети праці. Засоби праці – річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці. В складі засобів праці виокремлюються знаряддя праці – ті елементи засобів праці, що безпосередньо діють на предмет праці. Предмети праці – речовина, що підлягає обробці, те, що підлягає перетворенню за допомогою засобів праці у продукт.

Даровані природою – земля

Особистісний –

1) за класичною і марксистською теорією: робоча сила (сукупність фізичних і розумових властивостей, що використовує людина в процесі праці).

2) За економікс – праця (фізична або розумова діяльність людини, яка передбачає витрати життєвої її енергії і спрямована на створення корисних благ), і підприємницька здібність (особливий вид людської діяльності, що у ринкових умовах полягає в комбінуванні та координації використання всіх інших факторів виробництва. Особливості трактовки терміну: за природою нема підстав виокремлювати від робочої сили, але за функціями, що виконуються в ринковій економіці, через те, що за умов ризику і невизначеності, підприємець виконує специфічну роль самостійно приймає стратегічні рішення (яке сполучення ресурсів буде використовуватись для задоволення якої потреби); він ризикує (невизначеність результатів); він безпосередньо зацікавлений в здійсненні інновацій; він несе тягар матеріальної відповідальності.

Отже питання що виробляти, скільки, як і для кого у ринковій економіці вирішує саме підприємець.

Суспільне і одиничне виробництво з точки зору координації діяльності егоїстичних індивідів.

Щоб діяльність тисяч відокремлених учасників виробництва була узгодженою, щоб потреби людей виявлялись і перетворювались на рушійні сили розвитку виробництва, імпульси для руху ресурсів, відповідного структурі потреб, має функціонувати МЕЇХАНІЗМ ЕКОНОМІЧНОЇ КООРДИНАЦІЇ.

Відомі два способи організації такої економічної координації.

1. РИНКОВА САМОРЕГУЛЯЦІЯ

2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

За першого варіанту (ринкове саморегулювання)

Питання що виробляти вирішується наступним чином:

Якщо виробництво блага обіцяє прибуток (тобто цінність його для споживачів більша за виробничі витрати), воно буде вироблятись. Якщо виробництво блага не обіцяє прибутку достатнього, щоб відволікти ресурси від альтернативних сфер використання – він не вироблятиметься.

Питання як виробляти:

В процесі конкуренції виділяється та технологія, той спосіб організації виробництва, ті правила взаємодії між учасниками виробництва, які дозволяють виробити продукції з найменшими витратами. Оскільки це запорука максимізації прибутку підприємця, він використовуватиме свою владу для запровадження саме таких технологій форм організації виробництва

Для кого виробляти:

Той, хто отримав більші доходи від реалізації результатів своєї економічної діяльності, той і визначає платоспроможний попит, той має кращі умови для споживання.

За таких способів відповіді на три головні питання економіки (що, як, для кого) узгодження економічних інтересів відбувається завдяки конкуренції і встановленню залежності між індивідуальними доходами і розмірами індивідуального внеску в примноження суспільного добробуту.

За державного регулювання, всі перелічені вище питання вирішуються в результаті свідомих рішень державних чиновників.