2. Типи економічного мислення

Науковий і ненаукової (релігійне, ідеологічне, побутове).

Протиставлення наукового – бачення суспільної функції за конкретними подіями. В цьому сенсі показова дискусія про „продуктивність праці торговця”. На перших етапах пізнання (коли і наука не була досить „науковою” – продуктивна бо приносить багатство у вигляді примноження кількості грошей. Потім – непродуктивна, бо не створює матеріальних благ. Нарешті нині – продуктивна тією мірою, якою виконує суспільну функцію задоволення потреб, примноження суспільної корисності, суспільного добробуту).

Стандартний і творчий.

Використання заздалегідь визначених алгоритмів, процедур, виконання розумових операцій за заданими правилами – стандартний.

Створення нових процедур обробки інформації, отримання якісно нового знання, привнесення особистісних, унікальних рис в знання – творчий.

3. Роль ен у формуванні професійних компетенцій економіста

Відсутність безпосереднього зв’язку між якістю знань і результативністю діяльності а навіть при виявленні такого зв’язку проблема виокремлення впливу саме певних елементів знань, і як наслідок – формування інститутів, які втілюють лише усталені на даному етапі розвитку певної економічної школи вимоги до якості наукових знань, що часто супроводжується значними втратами щодо якості. Нажаль, виявити вплив неадекватного знання на господарську діяльність стає можливим лише в процесі історичного аналізу (сова Мінерви).

див. „чому”

Тема 1 Економічна наука

1.Об‘єкт та предмет економічної науки

Об‘єкт – сукупність процесів, явищ, феноменів, що вивчаються наукою (економічною наукою).

Предмет – специфічні аспекти цих явищ і процесів, що вивчає саме ЕН, її проблематика, що відрізняє її від інших суспільних наук, визначає специфічні завдання і методи досліджень. Деякі вчені взагалі вважають, що намагання точно і вичерпно визначити предмет вивчення не відповідає динамічному характеру господарської діяльності, швидкоплинності потреб і проблем, що вирішуються засобами економічної науки.

По-перше, це фундаментальна (теоретична) суспільна наука, що вивчає загальні закономірності господарської діяльності людей.

Суспільна – вивчає закономірності діяльності людей.

Фундаментальна (теоретична) наука – абстрактна, така, що вивчає загальне і найбільш необхідне, сутнісне в господарських процесах, абстрагуючись від випадкового, індивідуального і специфічного.

Отже, від дещо розмитого, «економічна наука» ми переходимо до більш визначеного і традиційного – економічна теорія.

Об‘єкт вивчення ЕТ – господарська система суспільства, економіка як закономірно змінювана цілісність та економічна (господарська) діяльність.

Господарська (економічна) діяльності – діяльність пов‘язана із використанням обмежених ресурсів, для задоволення постійно зростаючих потреб. Тому обмеження сфери «господарської діяльності» виробництвом, обміном, розподілом і споживанням прийнятне, але не зовсім точне. Господарська (економічна) діяльність – сфера людського вибору, де люди приймають рішення про способи використання наявних в них обмежених можливостей для задоволення власних потреб, і закономірності узгодження таких рішень, неявні суспільні наслідки такого індивідуального вибору. Іноді кажуть – діяльність спрямована на перетворення природного середовища відповідно до потреб людей, створення штучного середовища існування людини яке буде достатньо комфортним для неї.

Можливе й таке визначення – сукупність фаз виробництва, розподілу, обміну і споживання, іноді кажуть, що економічною стає та діяльність, щодо якої необхідною та можливою є оцінка її ефективності. Тобто де виникає проблема співставлення результатів і витрат – там є економіка (економічна діяльність). Іноді визначальною вважають рису використання обмежених ресурсів, тобто тих, що є рідкісними відносно наявної потреби в них.

Але цей об‘єкт вивчають й інші економічні науки, отже слід відокремити ЕТ від них, визначивши її предмет, власне її аспект вивчення, її проблематику. До «інших економічних наук» відносимо галузеві, функціональні та синтетичні (на перетині природничих і галузевих чи функціональних економічних, наприклад, ергономіка) дисципліни.

Предмет ЕТ

Суть проблематики ЕТ визначають як:

– економічний аналіз потреб у взаємозв‘язку із споживанням;

– виробництво як здійснюване в певній суспільній формі поєднання факторів виробництва для створення благ, здатних задовольняти потреби;

– процеси обміну і розподілу створених благ, доходів і ресурсів; (Р. Барр) Акцент – на фазах, повторення яких є необхідним для безперервності виробництва;

– вивчення природи і причин добробуту народів (А Сміт). Акцент – на шляхах підвищення добробуту суспільства.

– вивчення законів, що управляють виробництвом, обміном та розподілом рідкісних благ (Д. Рікардо). Акцент – на вивченні закономірностей, що управляють всіма фазами суспільного виробництва;

– вивчення відносин, що виникають між людьми із приводу поєднання факторів виробництва для створення продукту, обміну між економічно відокремленими учасниками виробництва та розподілу створеного продукту; Акцент – на вивченні відносин, не просто актів діяльності, а відносин, що виникають з її приводу. Відносини – як стан взаємообумовленості суб‘єктів, як тих, хто приймає рішення і діє. Залежність діяльності один від інших, формування суспільної ролі одних залежно від суспільної ролі інших та узгодження способів виконання таких суспільних ролей.

– наука про суспільні відносини людей в межах їх господарської діяльності, яка удосконалюється в середовищі історично вільного мінового господарства, що розвивається (Туган-Барановський). Акцент на динамічності предмету вивчення, на змінності економічних відносин залежно від суспільного розвитку.

– система економічних відносин в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними та соціальними інститутами суспільства. Акцент на єдності, залежності виробничих можливостей суспільства і системи економічних відносин, що складаються між людьми в процесі виробництва, обміну розподілу, споживання.

– наука про поведінку суб‘єктів господарювання (домогосподарств, підприємств, державних установ) і закономірності вибору ними способу використання обмежених ресурсів для задоволення власних потреб. Акцент на вивченні поведінки індивідів і організацій в господарській сфері, яка (поведінка) розглядається як вибір ефективного способу використання обмежених ресурсів для задоволення потреб

– наука про ефективний спосіб поєднання обмежених ресурсів для задоволення безмежних потреб; Акцент на проблемі ефективності

– наука про вплив суспільних інститутів на господарську діяльність і економічне життя (акцент на важливості правил, що регламентують економічну діяльність і процедур прийняття рішень економічними суб‘єктами. ).

На щастя все наведене не повною мірою охоплює проблеми ЕТ, що свідчить про те, що це жива наука, яка реагує на динамічні зміни в суспільному житті і оновлення реальних потреб суспільства на шляху його поступального розвитку.

Для забезпечення єдності трактування термінів, спробуємо визначити прийнятне для цілей нашої роботи розділення економічної науки (економічної теорії) на політекономією, неокласичний синтез, мікро та макроекономіку.

Політекономія – специфічна частина, напрям в межах ЕТ, що характеризується:

акцентуванням уваги на відносинах, тобто соціально зумовлених статусах, ролях, що люди виконують в процесі господарської діяльності відповідно до свого місця за певної суспільної організації.

використанням класового підходу до соціальної стратифікації, тобто розглядається взаємодія і відносинами між великими групами населення об‘єднаними своїм місцем у відносинах власності, а в межах ЕТ для соціальної стратифікації використовуються й інші ознаки, що дозволяють виокремлювати менші групи населення і вивчати специфіку їх поведінки чи умов існування та виконання своїх суспільних функцій;

вивченням причинно-наслідкових, а не функціональних залежностей, тому тяжінням бачити за зовнішніми формами прояву явищ їх внутрішню сутність та зумовленість, тяжіння до відокремлення необхідного, закономірного від випадкового й індивідуального;

вивченням сучасних подій лише як певного етапу загального економічного розвитку, з урахуванням як загальної властивого і всім попереднім етапам логіки, так і специфічних особливостей сучасного етапу;

Відмінності між основними напрямами економічної теорії можна проілюструвати за їх баченням голових суб’єктів економіки.

Підприємство – для політекономії – середовище реалізації економічних відносин, середовище взаємодії представників різних класів, відносини між якими визначається формами власності на засоби виробництва, зокрема, для інституціональних теорій – це середовище формування процедур діяльності людей, сфера накопичення досвіду, відбору тих способів мислення і поведінкових стереотипів, які дозволяють учасникам виробництва більшою мірою реалізувати власний потенціал

– для неокласичних теорій – це виробнича функція, середовище пошуку таких пропорцій поєднання чинників виробництва, які дозволяють їх власникам максимізувати доходи від використання належних їм ресурсів.

Людина – для політекономії – носій економічних інтересів, що визначаються переважно його місцем у відносинах власності, а в межах інституціонального напряму політекономії – це носій певного способу мислення, поведінкових стереотипів, особистісного потенціалу, міра реалізації якого залежить від досконалості правил і процедур взаємодії між людьми у процесі економічної діяльності.

– для неокласичного синтезу – носій уподобань, раціональний максимізатор, який намагається обирати такий спосіб використання обмежених ресурсів, щоб максимізувати цільову функцію своєї діяльності.

Економіка – або сфера взаємодії класів, характер якої визначається домінуючою формою власності, або середовище взаємодії людських типів, сфера реалізації людського потенціалу (для політекономії), або сфера функціонування ринкових механізмів врівноваження, що забезпечують рух ресурсів до осередків їх найбільш ефективного використання (для неокласичного синтезу).

Мікро і макроекономіка – як в неокласичному синтезі, так і в політекономії використовуються інструменти мікро- і макроаналізу.

Мікроекономіка вивчає закономірності і детермінанти економічної діяльності окремих суб‘єктів економічних відносин, суб‘єктів економічного життя  підприємств, домогосподарств, установ, державних органів.

Вона вивчає закономірності і детермінанти економічної діяльності окремих суб‘єктів економічних відносин в контексті оптимізації ними цільової функції своєї діяльності.

Це не слід розуміти таким чином, що мікроекономіка вивчає певні індивідуальні підприємства чи домогосподарства. Вона будує умовні моделі підприємств, розглядає певне умовне підприємство, якому властиві лише такі риси, що властиві всім підприємствам, або майже всім. Сформувавши таку модель мікроекономіка вивчає умови ефективної діяльності, чинники, що впливають на його поведінку на ринках збуту і ресурсів, закономірності організації його відносин із контрагентами  постачальниками ресурсів і споживачами. Але мікроекономіка не розглядає питання, як безліч варіантів різноманітної господарської діяльності кожного окремого підприємства перетворюється на певні тенденції властиві розвитку сукупності всіх підприємств економічної системи. Коли макроекономіка розглядає не певне умовне підприємство, що лише представляє багатьох інших, а саме всі підприємства одразу, як єдність то вона стикається з наявністю нових закономірностей поведінки всього сектору підприємств, або всього сектору домогосподарств, або всієї держави, а не окремої її установи. Макроекономіка вивчає інтегральний результат поєднання безлічі різноманітних дій індивідуальних суб‘єктів економічних відносин, закономірності і детермінанти розвитку секторів економіки загалом  сектору підприємств, або сектору домогосподарств.

Макроекономіка вивчає функціональні зв‘язки та залежності між різними параметрами функціонування економічної системи та її секторів в контексті порушення і відновлення загальноекономічної рівноваги.

Якщо мікроекономіка вивчає, наприклад за яких умов окреме підприємство буде збільшувати обсяги виробництва чи піднімати ціну, то макроекономіка вивчає за яких умов будуть зростати загальні обсяги виробництва в національній економіці чи зростати ціни на ринку загалом. Макроекономіка розглядає сукупності підприємств, домогосподарств, установ, бірж, банків та такі параметри функціонування економічної системи що формуються у взаємодії великих секторів – сукупні (середні) ціни, норму прибутковості, норму доходності, норму відсоткової ставки, середню заробітну плату тощо.

Позитивна і нормативна економічна теорія

Позитивна – вивчає зв‘язки між явищами і процесами господарського життя виходячи з нейтральності щодо цілей особи чи суспільних груп (суспільства) і обмежується констатацією та поясненням фактів.

Нормативна – відрізняється ранжуванням альтернатив, наявністю тверджень таких як «для досягнення певної мети варто зробити наступним чином», «краще надати перевагу».

Слід враховувати різні вимоги щодо обґрунтування тверджень в межах позитивної і нормативної політекономії. Для позитивних тверджень – достатньо показати їх узгодженість із певною теоретичною школою послатись на певну теоретичну базу. Для нормативних – необхідно ґрунтуватись на чітко визначених цілях і пріоритетах діяльності, на ранжованих альтернативах.