3. Домогосподарства, підприємства (фірми), сектори економіки, кластери, внутрішні регіони, регулятивні інститути

За умови домінування приватної власності на ресурси, домогосподарства виступають власниками і постачальниками всіх виробничих ресурсів. А саме: ресурс найманої праці (через ринок праці, де отримують факторний доход в формі заробітної плати); ресурс капіталу (засоби виробництва або тимчасово вільні грошові кошти, що можуть бути використані для придбання засобів виробництва і окупитись протягом тривалого періоду – через ринок капіталу, одержуючи факторний доход у формі проценту на вкладений капітал); природні ресурси (через ринок землі й інших природних ресурсів, де отримують факторні доходи в формі земельної ренти); підприємницьку здібність (отримують доходи в формі підприємницького прибутку, що є відображенням перевищення цінності створеного продукту для споживачів над цінністю використаних у виробництві ресурсів). Покупцями всіх виробничих ресурсів виступають підприємства, для яких доходи домогосподарств стають витратами на виробництво – тими платежами, які необхідні щоб залучити ресурс до виробництва, значить компенсувати його власнику відмову від кращої альтернативної можливості використання цього ресурсу. Єдиний факторний дохід, який не повною мірою можна вважати витратами виробників – це підприємницький прибуток. Тією мірою, якою він необхідний для компенсації підприємцю його зусиль з управління виробництва і відмови від альтернативної можливості використання власного потенціалу утримання цей дохід може тлумачиться як витрати (так званий нормальний прибуток), але надлишок підприємницького прибутку над нормальним, формує витрати лише для суспільства, а не для виробників.

Вироблена продукція реалізується на ринку споживчих благ, де покупцями виступають вже домогосподарства, а продавцями – підприємства. Якщо прийняти, що всі доходи підприємств виплачуються в якості факторних доходів домогосподарствам, а останні повністю використовують свої доходи для купівлі споживчих благ, то ми отримуємо закон Сея: пропозиція завжди автоматично породжує попит, достатній для того, щоб забезпечити реалізацію всього створеного підприємствами обсягу виробництва за прийнятними для виробників цінами: стихійне саморегулювання ринків ресурсів і споживчих благ завжди забезпечує нормальні умови для відтворення виробництва.

Для наближення цієї моделі до реальності вводяться додаткові положення:

Враховується збереження домогосподарств (вони можуть не витратити деяку частку доходів на купівлю споживчих благ, а зберегти її) – це зменшує обсяги платоспроможного попиту і може унеможливити поновлення використаних ресурсів і збереження досягнутих обсягів виробництва. Заощадження домогосподарств розглядаються як вилучення – зменшення сукупного попиту, порівняно із генерованими виробництвом факторними доходами. Не допустити такого перебігу подій допомагає відповідна ін’єкція – інвестиції. Вони з’являються, коли заощадження домогосподарств завдяки функціонуванню фінансового сектору перетворюються на інвестиції – додаткові витрати на нарощення обсягу капіталу, що використовується в економіці.

Друге вилучення – державне оподаткування, яке компенсується другою ін’єкцією – державними витратами.

Третє вилучення – витрати домогосподарств на імпорт, яке компенсується третьою ін’єкцією – закупівлею продукції національних виробників споживачами з інших країн (експорт).

Кластери

Форма організації взаємодії кількох підприємств, що встановлюють стабільні довгострокові господарські зв’язки, отримуючи переваги від спільного використання ресурсного потенціалу кожного з учасників кластеру на засадах заміщення ринкової координації свідомим і значною мірою централізованим регулюванням руху ресурсів. Формуються тією мірою, якою узгоджена координація і спільне використання ресурсного потенціалу стає вигіднішим за координацію завдяки коливанням ринкової кон’юнктури: замість покупки критично важливих ресурсів на відкритому ринку вони отримуються від підприємств партнерів (наприклад, кваліфіковані кадри – від навчальних закладів, що готують фахівців згідно вимог підприємств кластера; техніка – від виробників, що спеціалізовані на задоволенні потреб підприємств кластера тощо).

Регіон

Економічний комплекс регіону набуває ознак цілісності тією мірою, якою формується стала єдність ресурсно-технологічного потенціалу (специфічної виробничої функції регіону), системи економічних відносин (соціальних статусів та розподілу населення як носіїв цих статусів); системи норм, правил і процедур економічної діяльності. Така єдність виділяє регіон в складі національної економіки і дозволяє розглядати його не як формальне адміністративне утворення, а реальний соціально-економічний комплекс, що відрізняється від інших регіонів специфічністю трьох наведених вище аспектів господарського життя. Так, специфічність ресурсно-технологічних можливостей зумовлює спеціалізацію регіону і формує ресурсні технологічні передумови досягнення певного рівня життя населення. Специфічна система економічних відносин визначає особливості суспільної форми використання наявних виробничих можливостей регіону і задає систему соціальних статусів учасників виробництва, яка, будучи лише частиною національної економіки, може відрізнятись від властивих для останньої системи соціальних статусів. Нарешті, специфічні засоби регламентації й упорядкування економічної діяльності визначають особливості способів господарювання в регіоні.

Регуляторні інститути

Сформовані в процесі еволюції господарських форм, способи регламентації економічної діяльності, механізми відтворення економічних відносин, процедури прийняття рішень і засоби їх легітимізації у взаємодії з іншими учасниками суспільного виробництва називають економічними інститутами. Ті з них, що реалізують прагнення до свідомого регулювання економічної діяльності (в інтересах певної соціальної групи, або суспільства загалом) можна визначити як регуляторні інститути. Наприклад, вся сукупність правил, норм і процедур, що регламентує здійснення державою фіскальної функції і виражає відносини між державою і бізнесом та фізичними особами із приводу перерозподілу доходів для виконання функцій держави становить інститут реалізації фіскальної функції уряду. Наприклад, за приблизно однакового податкового навантаження і витрат на адміністрування податків, бізнес в різних країнах, характеризується різними масштабами тонізації. Такі відмінності пояснюються відмінностями в національних інститутах взаємодії бізнесу і держави щодо виконання останньою фіскальної функції.

Національні та глобальні економічні системи

Національні економічні системи характеризуються такою самою єдністю, пристосованістю одне до одного трьох головних складових, як і регіони: вони функціонують завдяки органічному поєднанню, здатності до самовідтворення їх продуктивних сил (ресурсного потенціалу й виробничої функції), системи економічних відносин (яка визначає суспільну форму використання виробничих можливостей) і системи норм і правил, що регламентує економічну діяльність. Проте формою прояву загального закону зростання продуктивності суспільної праці стає набуття кожною національною економічною системою ознак цілісності із іншими, відповідно – формування глобальної економічної системи, де більш ефективне використання ресурсів досягається завдяки їх найбільш раціональному розподілу в масштабах всієї планети, способи регламентації економічної діяльності виражають необхідні її правила спільні для всіх країн, а економічні відносини складаються рівною мірою як між суб’єктами в межах національної економіки так і з різних національних економічних систем. Усунення перешкод для вільного руху товарів, інформації, ресурсів і людей між країнами дозволяє глобальній економіці набувати ознак:

– цілісності (наприклад, нестача ліквідності в американських банках зумовлює фінансову кризу в Україні і, зокрема, суттєве скорочення обсягів виробництва будівельного комплексу України);

– органічності (наприклад, стандартизація освіти спрощує взаємодію учасників економічної діяльності з різних країн і створює передумови вільного руху ресурсів праці між країнами в пошуку найбільш ефективної сфери застосування здібностей);

– ієрархічності (поява наднаціональних управлінських структур: МВФ, ПРОООН, РЕСРЄ, НАФТА, ОПЕК тощо).

Типи та моделі економічних систем та їх еволюція

Цивілізаційний – від цивілізації до цивілізації.

ЕС розглядається як сфера господарської діяльності суспільства, яке формує стереотипи поведінки людини, в тому числі економічної поведінки та організації й інститути, що виступають способом регламентації діяльності і формує інформаційне забезпечення прийняття рішень людиною;

Розвиток суспільства тлумачиться як розвиток людини, її потреб, цінностей, поведінкових стереотипів. Відповідно, вдосконалення процесів взаємодії між людьми і вдосконалення процедур, принципів, норм їх економічної діяльності.

Цивілізаційний підхід до класифікації економічних систем ґрунтується на врахуванні особливостей систем мотивації, контролю, механізмів розподілу, соціокультурних факторів  системою цінностей, рівнем суспільної свідомості та соціальної злагоди в суспільстві, рівнем та механізмами соціальної захищеності і обсягами соціальних гарантій населенню, особливостями розподілу прав і відповідальності між державою і суспільством та між окремими соціальними групами тощо.

Цивілізаційний підхід до класифікації економічних систем виходить з того, що головною ознакою певного типу економічної системи є характеристика продуктивних сил суспільства та технологічного способу виробництва, або простіше – домінуючий чинник виробництва і місце в ньому людини.

Тоді виокремлюють аграрні, індустріальні та постіндустріальні економічні системи.

Аграрні  системи де сектор виробництва засобів виробництва в зародковому стані і таке виробництво відбувається в межах домогосподарства без відділення від основної  сільськогосподарської діяльності.

Домінуючий ресурс виробництва – земля, визначальна частка суспільного продукту створюється в межах с/г виробництва.

Індустріальні  ЕС засновані на машинному виробництві, де провідну роль відіграє сектор виробництва засобів виробництва, а головний чинник виробництва – ЗВ або капітал.

Постіндустріальні  інформаційні, наукоємні орієнтовані на задоволення потреб людини, засновані на використанні автоматизованої та робото техніки, використанні ЕОП, де провідну роль відіграє сектор науки і інформаційного забезпечення виробництва.

За класифікацією Ростоу (традиційне суспільство, формування передумов для стрибка продуктивності й доходів, стрибок до кумулятивного зростання, перехід до технологічної зрілості, стадія масового споживання);

За класифікацією Іноземцева – доекономічне суспільство (інстинктивна діяльність), економічне суспільство (праця, як діяльність заради її результатів), творчість (творчість як вираження ставлення до навколишнього світу)

Залежно від завдань дослідження користуються також іншими класифікаційними критеріями:

За механізмом економічної координації для класифікації ЕС використовують моделі традиційної, ринкової, командної економіки й змішану модель. Всі реальні ЕС – змішані.

Традиційна – рішення в економічній сфері приймаються на основі традицій і звичаїв, зв‘язок між виробництвом і споживанням безпосередній.

Ринкові – виробництво і споживання пов‘язано через ринок, а ринок є механізмом узгодження діяльності багатьох економічно відокремлених виробників і споживачів, конкуренція між якими забезпечує стихійну координацію економічної діяльності.

Командна – ЦП

Формаційний – від формації до формації. Головні критерії – єдність рівня розвитку ПС і система економічних відносин, в перу чергу домінування певного типу відносин власності й способу поєднання РС із ЗВ.

За еволюцією розвитку виокремлюють 5 формацій …

Для класифікації сучасних економічних систем використовують такі абстрактні теоретичні моделі як капіталістична і комуністична модель економіки.

Ознаками кап. ї приватна власність на засоби виробництва, домінування найманої праці як способу поєднання робочої сили із засобами виробництва, стихійне ринкове саморегулювання і особисте збагачення як головний мотив економічної діяльності.

Для ком. властива суспільна власність на засоби виробництва, праця співвласників як спосіб, централізоване планування в інтересах всього суспільства та праця як форма самореалізації людини, а не спосіб забезпечення засобів для існування.

В межах формаційного підходу ЕС розглядається як єдність рівня розвитку продуктивних сил із економічними відносинами і, в першу чергу, їх визначальним елементом  відносинами власності на засоби виробництва і відповідним ним способом поєднання факторів виробництва. Така єдність утворює спосіб виробництва, що разом із суспільно-політичною надбудовою  формацію.

Основними критеріями, за якими одна формація відрізняється від іншої є рівень розвитку продуктивних сил, домінуючий тип відносин власності і відповідний ним спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва.

Схема:

Єдність РРПС і ЕВ (ВВ) – економічний спосіб виробництва, або економічна формація.

Єдність РРПС, ЕВ і суспільно-політичної надбудови – суспільно-економічна формація.

При цьому ПС і ЕВ відіграють роль базису, є первинними і визначають характер суспільної надбудови.

Закон відповідності

Закон відповідності фіксує закономірність порушення та відновлення відповідності характеру економічних відносин рівню розвитку ПС як форми розвитку економічної системи.

Рушійною силою розвитку економічної системи, формою якого є перехід від однієї формації до іншої, вважається розвиток продуктивних сил, який вимагає приведення економічних відносин у відповідність до рівня розвитку продуктивних сил. Тобто наявна безпосередня залежність між тим які засоби праці використовуються людиною в процесі виробництва і економічними відносинами, в які вступатимуть люди в процесі виробництва, обміну і розподілу благ Наприклад, примітивним засобам праці відповідає позаекономічний примус до праці і тип власності, який забезпечує такий примус – рабовласництво чи феодалізм із відповідною системою економічних відносин і суспільною надбудовою. Більш досконалі ЗВ можуть використовуватись ефективно якщо будуть приводитись в дію вільними працівниками, що керуються власною вигодою та займають в суспільстві положення, яке дозволяє відтворювати їх здатність до праці в умовах індустріального виробництва. Відповідно, приватнокапіталістична власність забезпечує суспільні умови, соціальну структуру суспільства відповідну вимогам індустріального виробництва.

Відповідність ЕВ рівню розвитку ПС забезпечується за рахунок домінування такого типу відносин власності, який забезпечує суспільні передумови для найбільш повного використання виробничого потенціалу ПС суспільства.

Класифікація відносин власності:

Види	Типи	Форми
Приватна	Трудова (без найманої праці) Ознаки  безпосередній виробник є власником засобів виробництва, що самостійно (або з допомогою членів родини) використовує в процесі праці. Наймана праця не використовується	Одноосібна (індивідуальна); Сімейна; Фермерська
	Нетрудова (експлуататорська) Ознаки  внаслідок майнового розшарування суспільства (таке розшарування є одночасно і причиною і наслідком приватної власності на засоби виробництва) одні особи мають засоби виробництва, при чому в обсягах більших, ніж вони можуть привести в дію самостійною працею, а інші  не мають засобів виробництва зовсім. Відповідно, учасники суспільного виробництва виступають як власники двох різних ресурсів  робочої сили та засобів виробництва, форма поєднання яких обумовлена відносинами власності. Власники ресурсу робочої сили вступають у суспільне виробництва в якості найманих працівників, а власники засобів виробництва  в якості капіталістів (наймачів, роботодавців), переслідуючи власні, часто протилежні інтереси, узгодження яких є функцією господарського механізму та системи економічно-правових інститутів суспільства. Згідно Марксизму, оскільки весь новостворений продукт створюється працею найманого працівника (інші ресурси лише переносять свою вартість), то частка новоствореного продукту, що отримує власник засобів виробництва є відчуженою і безоплатно привласненою працею найманого працівника. Тобто має місце феномен експлуатації, як безвідшкодовного відчуження результатів праці найманого працівника капіталістом. Можливість виникнення феномену експлуатації пов‘язана саме із наявністю приватної власності на засоби виробництва	Приватнокапіталістична  одна приватна особа є власником засобів виробництва (капіталу) і одноосібно володіє правами володіння, розпорядження та користування, а інші учасники процесу виробництва виступають як наймані працівники.
		Асоційовані форми приватної власності  юридично приватні форми, що передбачають використання механізмів колективного управління майном і розподілу продукту створеного за допомогою цього майна  акціонерна і корпоративна (господарські товариства)
Суспільна	За типами не поділяється, оскільки в умовах суспільної власності нема економічних підстав для виникнення феномену експлуатації оскільки учасники суспільного виробництва приймають в ньому участь як рівноправні співвласники засобів виробництва, відчуження виробника від засобів виробництва не має	Державна	Загальнодержавна; Муніципальна; Державних підприємств
		Колективна	Кооперативи; Орендні підприємства; Колективні підприємства