Товар і ринок

Економічні блага. Товар і його характеристика.

Блага – будь яка зовнішня умова існування людини, здатна задовольняти потреби.

Для економіки, блага – це, здебільшого, результат виробництва (тому втілення витрат ресурсів, вираження відмови від альтернативних можливостей їхнього використання) і засіб задоволення потреб людей, тому джерело корисностей, бажаний для людини об‘єкт потреби.

Використання терміну «економічні блага» передбачає розгляд благ, що по-перше, є зовнішніми відносно людини (тому формування філософського погляду на життя, як засіб задоволення потреб економічною наукою не розглядається); по-друге, є рідкісними відносно потреб, тобто наявних в суспільства благ менше, ніж потрібно людям. Відповідно, отримання певних благ вимагає відмови від інших і доступ до благ має певним чином нормуватись (мають визначатись умови, за яких людина отримує доступ до блага, щоб відділити тих, кому благ вистачить від тих, хто їх отримати не зможе). Наприклад, такими умовами може бути здатність заплатити за благо відповідну суму. Як наслідок, отримання економічних благ вимагає участі людей в процесах виробництва, обміну, розподілу.

Отже економічні (тобто рідкісні) блага мають такі властивості як корисність (здатність задовольняти потреби); втілення витрат ресурсів (відмову від альтернативних можливостей їхнього використання для створення інших благ). Доки виробництво було здебільшого нерозривно пов‘язано із споживанням (виробник сам споживав продукти своєї праці) блага залишались лише продуктами виробництва. Але із розвитком суспільного поділу праці, поглибленням спеціалізації виробників, зростанням продуктивності праці й регулярним утворенням надлишку продукції понад особисті потреби виробника, все більша частина продуктів виробництва створюється для обміну на вироби інших відокремлених виробників. Отже продукти виробництва набули статусу товару. Товар – це благо створене для обміну на інші (продажу), продукти виробництва і природні умови між виробництвом і споживанням яких присутній етап обміну. Подальший розвиток обмінних відносин ускладнення зв‘язків між багатьма виробниками і виконавцями окремих функцій щодо перетворення сировини на кінцевий продукт призвів до того, що обмін в просторі і часі розпався на два етапи: продаж продуктів власного виробництва (обмін своїх продуктів на універсальний товар, за який можна отримати будь який інший) і купівля потрібних продуктів. Такий універсальний товар, який всі суб‘єкти економіки погоджувались приймати в обмін на продукти своєї праці, який в будь який момент можна було обміняти на продукти праці будь кого із виробників став називатись грошима, а обмінні пропорції між різними благами стали фіксуватись в ціні. Наприклад, якщо одна одиниця блага «А» обмінюється на дві одиниці блага «В», то визначивши ціну блага «А» в 10 грошових одиниць, а ціну блага «В» 5 грошових одиниць, ми лише фіксуємо і виражаємо в цінах обмінні пропорції між цими благами. Важливо, що для фіксації обмінних пропорцій абсолютно однаково, будуть ціни благ «А» і «В» виражені як «10» і «5», чи як «100» і «50» – значущим є лише співвідношення цін. Отже, співвідношення цін різних товарів фіксують і виражають пропорції в яких вони обмінюються. Такі пропорції (наприклад два бутерброда на одну шоколадку), як ми далі побачимо, є не випадковими, а виражають відносини між виробниками цих благ, виступають кількісним вираженням економічної цінності благ.

Так само певна ціна не має жодного сенсу без зв‘язку із доходами споживачів. Так, якщо ціна блага 10 грошових одиниць, а доходи споживача 1000, і якщо ціна блага 100, а доходи 10000 грошових одиниць, і ціна 500, а доходи 50000 грошових одиниць – абсолютно ідентичні ситуації, які не відрізняються нічим суттєвим, якщо звісно не вважати суттєвими додаткові витрати фарби на малювання більшої кількості нуликів на купюрах.

Бачимо, що коли продукти виробництва стають товарами, це змінює на просто механізми зв‘язку між виробництвом і споживанням певного окремого продукту – коли товарами стають переважна більшість продуктів виробництва (як в звичному для нас сучасному суспільстві з ринковою економікою) це означає нову (сучасну) форму організації суспільного виробництва – товарну.

Товарне виробництво – виробництво за якого продукт праці призначається не для власного споживання виробником, а для обміну на інші продукти (на певних етапах розвитку – для продажу).

Ознаки (основні риси) товарного виробництва:

1. Розвинутий суспільний поділ праці;

2. Приватна власність на засоби виробництва і на продукт створений за їхньою допомогою;

3. Активний товарообмін між господарюючими одиницями як основна форма економічних відносин між ними;

4. Стихійний характер товарного виробництва заснованого на економічній свободі і незалежності (відповідно і на відповідальності) товаровиробників та ринкових механізмах оцінки, узгодження і координації їхньої діяльності, відповідно, на ринкових механізмах саморегуляції параметрів відтворення економіки;

5. Наявність ринку, тобто сфери товарно-грошових відносин де учасники суспільного виробництва набувають статусу суб‘єктів ринку, а продукт вироблений для продажу  об‘єкту ринкових відносин (товару). Отже за товарного виробництва зв‘язок між виробничою діяльністю і споживанням опосередковується суспільною оцінкою корисності і ефективності такої виробничої діяльності – бажаєш задовольнити свої потреби – задовольни потреби інших членів суспільства. Ці процеси опосередковуються відносинами обміну, за простого товарного виробництва – переважно обміну кінцевими продуктами праці.

Щодо соціальної структури суспільства, то відповідно до зміни структури суспільного виробництва  появи ланки, що спеціалізується на доведенні товару від виробника до споживача  виникає і нова суспільна група, новий соціальний статус, властивий лише товарній ринковій економіці  купці (в подальшому цю саму суспільну функцію виконуватимуть власники торговельного капіталу).

Ознака	Товарне (просте)
Суспільний поділ праці	Розвинутий
Економічні відносини між господарюючими одиницями	Регулярний товарообмін, формування ринку продуктів споживання та засобів праці; Об‘єкти продажу  здебільшого кінцеві продукти; Суб‘єкти ринкових відносин  відособлені економічно самостійні товаровиробники (приватні власники). Конкуренція близька до досконалої (ніхто не здатен суттєво впливати на ціни і обсяги)
Засоби виробництва	1. Забезпечують продуктивність праці достатню для утворення надлишку продукту понад особисті потреби його виробника, відповідно утворюється передумова обміну надлишками продукту; 2. Виготовляються спеціалізованими виробниками цього виду засобів праці; 3. Знаходяться в приватній власності відособленого товаровиробника, але він власною працею приводить їх у дію (приватнотрудова власність);
Економічна форма продукту	Товар, але товарної форми набувають переважно кінцеві (готові до використання за призначенням блага)
Ознака	Товарне (розвинуте)
Суспільний поділ праці	Розвинутий,
Економічні відносини між господарюючими одиницями	Розвинутий ринок, недосконала конкуренція, широке використання грошей для опосередкування обмінних операцій; ринкова інфраструктура, диференціація ринків (ринки засобів виробництва, ринок капіталів, ринок інформації, ринок праці, розвинуті форми конкурентної боротьби як механізму реалізації багатьох економічних законів, в т.ч. закону зростання продуктивності праці, об‘єктами продажу стають і проміжні продукти
Засоби виробництва	1.Висока продуктивність праці та капіталоозброєність як важливий чинник продуктивності праці (знаряддя праці приводяться в дію не фізичною силою працівника, а сторонніми джерелами енергії — двигуни внутрішнього згорання, енергія ядерного розпаду і т.д.); 2. Знаходяться в приватній чи юридично приватній колективно керованій (асоційованій) власності в поєднуються із робочою силою шляхом найму робочої сили; 3. Виробляються промисловим (індустріальним) способом
Економічна форма продукту	Товар; Робоча сила — товар

Хотілося б звернути увагу на таку рису товарної форми організації суспільного виробництва як стихійний характер ринкового саморегулювання. Тисячі економічно відокремлених виробників і споживачів приймають рішення щодо способів виробництва та власних споживацьких уподобань і всі ці рішення узгоджуються за допомогою ринкової конкуренції та цін. Принципово, що саме за досконалої конкуренції ринкові механізми узгодження інтересів окремих господарюючих суб‘єктів дійсно забезпечують єдність індивідуальних і суспільних інтересів. тобто діє принцип – особисте збагачення залежить від ефективності індивідуального виробництва і його співвідношення із поширеним в суспільстві рівнем ефективності аналогічного виробництва. Щоб збільшувати власний добробут виробники мають спрямовувати ресурси на виробництво найбільш потрібних благ і мінімізувати витрати ресурсів. Ресурси достатньо мобільні щоб швидко реагувати на зміни в структурі потреб, а механізми диференціації прибутковості забезпечують розширення масштабів саме тих осередків виробництва, які виробляють найбільш ціні для споживачів продукти.

Поступово засоби виробництва концентрувались в межах більших за масштабами підприємств – це було ефективніше, забезпечувало вищу продуктивність праці і зростання добробуту як власників таких підприємств так і всього суспільства. Масштаби засобів виробництва які використовувались в межах одного підприємства вийшли за межі, коли їх міг приводити в дію сам власник. Для їх приведення в дію були потрібні трудові колективи. Щоб створити такий колектив необхідно було існування суспільної форми залучення людей до праці на чужих засобах виробництва. Такою формою стала наймана праця, а домінування найманої праці в якості способу поєднання робочої сили із засобами виробництва і є вирішальною ознакою розвинутого товарного виробництва.

Крім домінування найманої праці в якості ЗП РС із ЗВ розвинута товарна форма має ще деякі відмінності від простої, які в першу чергу стосуються ринкових механізмів саморегулювання. Розвиток продуктивних сил в межах капіталістичної форми організації суспільного виробництва передбачає поступову концентрацію капіталу (засобів виробництва) і централізацію економічної влади в руках обмеженого кола осіб. Як наслідок, конкуренція близька до досконалої поступово замінюється недосконалою конкуренцією, яка стає типовим явищем. Як наслідок, порушується механізм, що узгоджував суспільні і особистісні інтереси виробників, частішають ситуації коли розширення масштабів певного виробництва не відповідає суспільним інтересам, є більш привабливі для суспільства альтернативні можливості використання використаних ним ресурсів, але ринкові механізми вже не забезпечують руху ресурсів до осередків їх найбільш ефективного використання – монополії та великі масштаби виробництва обмежують вільний рух ресурсів і фактичний розподіл ресурсів, що формується під дією ринкових сил в умовах недосконалої конкуренції все більше відхиляється від найбільш ефективного для забезпечення максимального добробуту суспільства. Отже концентрація капіталу з одного боку забезпечує небачену потужність продуктивних сил, з іншого боку ставить перед суспільством серйозні проблеми щодо використання цього потенціалу на користь всього суспільства.

Для узагальнення щодо стихійного характеру саморегулювання за товарної організації виробництва.

1. Всі рішення в господарській сфері приймаються економічно відокремленими, самостійними товаровиробниками і споживачами, що керуються прагненням максимізувати власний добробут

2. Ринок генерує інформаційні сигнали та створює потужні стимули (через диференціацію доходності економічної діяльності), що приводять діяльність виробників у відповідність із потребами суспільства – щоб вироблялось саме те і стільки, скільки прагнуть і готові придбати споживачі

3. Ринкові конкурентні механізми (за збереження конкурентної ситуації близької до досконалої конкуренції) забезпечують рух ресурсів до осередків їх найбільш ефективного використання для задоволення потреб споживачів.