8.2 Вартість і оплата праці. Заробітна плата.

В попередніх розділах, вже розглядались два головні соціальні статуси, в яких може реалізовуватись особистісний чинник виробництва (див. тему „Потреби і інтереси” питання „суспільне виробництво”). Ті учасники суспільного виробництва, які постачають ресурс найманої праці, отримують доходи у вигляді заробітної плати. В економічній науці природа заробітної плати визначається через різні категорії. Ті науковці, які вважають, що в основі певних розмірів заробітної плати вартість засобів існування, необхідних для нормального (за стандартами певного суспільства) відтворення здатності працівника виконувати свою роботу, використовують термін „вартість робочої сили”. Ті вчені, які вважають, що в основі заробітної плати рівноважна ціна, що формується в результаті взаємодії ціни пропозиції праці й ціни попиту на ринку праці, використовують термін „ставки оплати праці”, або „ціна ресурсу праці”.

Розглянемо послідовно головні положення теорій, що формують сучасну методологію досліджень ринку праці та соціально-трудових відносин.

Трудова теорія, виходить з того, що по-перше, працівник продає на ринку не працю а робочу силу, тобто здатність до праці, яка безпосередньо визначається сукупністю фізичних та розумових здібностей, які можуть бути використані в процесі продукування благ. Вартість робочої сили визначається вартістю засобів існування, необхідних працівнику для відновлення витраченої життєвої енергії та відтворення своєї робочої сили як в коротко строковому періоді  для підтримання життя самого працівника, так і в довгостроковому періоді  для підтримання життя його родини. Отже заробітна плата на думку представників марксистського і класичного напрямів економіки завжди тяжіє до вартості мінімум засобів існування, необхідних для нормального відтворення робочої сили. Незалежно від продуктивності праці, весь надлишок продукту над цією вартістю вилучається у вигляді прибутку власником бізнесу, завдяки його вищій економічній силі у відносинах з найманими працівниками. Тому зростання реальної (тобто за купівельною спроможністю) заробітної плати відбувається лише в міру збільшення продуктивності суспільної праці й розширення набору благ, що втілює „нормальні умови відтворення робочої сили певної професійно-кваліфікаційної групи”.

В межах трудової теорії розглядаються такі головні фактори, що можуть впливати на вартість робочої сили.

Перший фактор  зростання суспільної продуктивності праці. За інших рівних умов, зростання продуктивності суспільної праці знижує вартість робочої сили, бо знижує вартість (витрати праці на створення) засобів існування необхідних для відтворення здатності до праці. Відповідно, за незмінності номінальної зарплати, зростання продуктивності суспільної праці еквівалентно підвищенню реальної зарплати і рівня життя найманих працівників.

Другий фактор  інтенсивність праці носія робочої сили, тобто масштаби використання його фізичної і розумової енергії в одиницю часу. Зрозуміло, що чим більше життєвих сил витрачається за годину праці, тим більше потрібно благ, щоб компенсувати і витрати, відповідно, за інших рівних умов – тим вищою буде вартість години використання робочої сили.

Аналогічно впливають на вартість робочої сили третій фактор (складність праці та кваліфікація робочої сили і четвертий фактор (шкідливість умов праці та важкість праці).

П‘ятий фактор  природні умови існування, властиві певній країні (території). Нескладно обґрунтувати, що за інших рівних умов, вартість благ, необхідних для нормального відтворення робочої сили вища в країні із низькою середньорічною температурою, ніж в країні, де нормальні умови життя не передбачають витрат на опалення житла і теплого одягу.

За неокласичною теорією об‘єктом купівлі продажу є праця, як один з ресурсів виробництва, власники якого отримують дохід у вигляді заробітної плати. Ставки, за якими оплачується їх ресурс, визначаються як рівноважні ціни на відповідному ринку – ринку праці. Такі рівноважні ціни відбивають дві еквівалентності: по-перше, рівність обсягів попиту і пропозиції праці на відповідному сегменті ринку праці, по-друге, рівність ціни попиту ціні пропозиції.

Ціна пропозиції праці визначається розміром трудових доходів, що має забезпечити відшкодування власнику ресурсу праці його відмови від використання своєї праці в альтернативних сферах використання. Як мінімум, вона має бути достатньою, щоб відшкодувати відмову від відпочинку (зрозуміло, що із зростанням кількості робочих годин цінність години відпочинку зростає, а цінність додаткових грошових одиниць заробітку для постачальника ресурсу праці скорочується). Крім того, за наявності альтернативних можливостей заробітку, зарплата має компенсувати відмову від таких можливостей, отже бути як мінімум не меншою за оплату аналогічної роботи іншою фірмою. Зрозуміло, що для збільшення кількості годин, що пропонує окремий працівник на ринку праці, чи частки населення, що готове брати участь в економічній діяльності, необхідне зростання рівня оплати праці. Іншими словами існує пряма залежність між ціною праці й масштабами пропозиції цього ресурсу. Хоча як щодо окремої особи, так і щодо сукупної пропозиції праці така залежність зберігається не завжди. Це пояснюється тим, що розміри оплати праці впливають не лише на доходи і, відповідно, цінність для працівника кожної години робочого часу, а й цінність вільного часу (відпочинку). Розширюючи вибір щодо способів проведення вільного часу, зростання заробітків підвищує не лише вигоди від додатково відпрацьованого робочого часу, а й втрати від нього, через відмову від більш цінних і привабливих для людини форм відпочинку. На певному етапі, подальше зростання ставок оплати праці збільшує цінність вільного часу більшою мірою, ніж цінність додаткового заробітку і залежність між рівнем оплати і обсягами пропозиції праці стає оберненою. Але поява такої залежності сама по собі є важливою ознакою високого життєвого рівня працюючих і досягається за такого рівня ефективності виробництва і на такому етапі розвитку соціально-трудових відносин, який притаманний нині лише економічно розвинутим країнам, до кола яких, на жаль не належить сучасна Україна.

Ціна попиту на працю визначається приростом доходів виробництва внаслідок залучення додаткового працівника (додаткової одиниці ресурсу праці). В теорії граничної продуктивності такий приріст обсягів виробництва (доходів) внаслідок залучення до виробництва додаткової одиниці праці називають граничною продуктивністю праці (доходом від граничного продукту праці). Виходячи з концепції спадної граничної продуктивності будь якого ресурсу, зокрема й праці, отримуємо обернену залежність між обсягами залучення до виробництва ресурсу праці й приростом виробництвам від додаткової одиниці праці. Звідси – більшим обсягам попиту на працю відповідає менший рівень оплати праці, а вищим ставкам оплати праці – менші обсяги попиту на працю.

Ті унікальні розміри заробітної плати, які відбивають рівність ціни попиту ціні пропозиції (тобто рівність граничного продукту праці бажаному для працівника рівню оплати його праці) й визначають розміри заробітної плати (як рівноважну ціну на ринку праці).

Обсяги попиту і пропозиції в свою чергу, є похідними від багатьох чинників крім ставок зарплати. Попит  від сукупного попиту, обсягів і структури накопиченого капіталу, циклічних коливань ділової активності, зміни організаційно-технічного забезпечення виробництва тощо. Пропозиція  від демографічних факторів, суспільних норм та традицій, умов відтворення робочої сили тощо.

Можна звернути увагу на більшу здатність неокласичної теорії пояснювати розміри і коливання ставок оплати праці: вона пояснює, наприклад, факти, які важко вписати в трудову теорію заробітної плати: чому працівники, що виконують схожі трудові операції й відчувають однакове виробниче навантаження на різних підприємствах одержують іноді дуже різну зарплату. За неокласичною теорією це пояснюється різною ціною попиту: відповідно до відмінностей в граничній продуктивності праці на цих підприємствах, їх працівники одержують різні заробітки за однакову праці. Так само і чинники розмірів оплати, що враховуються трудовою теорією (інтенсивність, важкість, умови праці тощо) враховуються в неокласичній теорії – через ціну пропозиції праці. Вартість життєвих засобів, необхідних для відтворення здатності до праці як раз і визначає ціну пропозиції праці, за відсутності в працівника кращої альтернативи використання свого ресурсу.

Для визначення заробітної плати можна скористатись визначенням термінів в Законі України “Про оплату праці”: “Заробітна плата  це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник (уповноважений ним орган) виплачує працівникові за виконану ним роботу”.

Але ви маєте володіти як мінімум двома теоретичними підходами до тлумачення економічного змісту заробітної плати.

По-перше, як перетвореної форми вартості робочої сили, яка в кожному індивідуальному випадку може відхилятись від неї, через дію ринкових механізмів. По-друге, як рівноважної ціни на ринку ресурсу праці, яка виражає умови узгодження обсягів попиту і пропозиції праці та рівність ціни попиту на працю (її граничної продуктивності) ціні пропозиції праці (доходам, що компенсують працівнику його відмову від альтернативних можливостей використання його часу).

Щоб зрозуміти роль заробітної плати в економіці та вимоги суспільства до способів її організації необхідно визначити основні функції заробітної плати та передумови їх ефективного виконання.

Перша і, мабуть, головна функція зарплати  відтворювальна. Вона полягає в забезпеченні для найманого працівника і його родини джерела одержання благ, достатніх для відновлення його життєвих сил і кваліфікації. Враховуючи виняткову важливість цієї функції, здатність зарплати її виконувати гарантується державою, через законодавче визначення мінімального розміру оплати праці та систему гарантій щодо виплат і компенсацій за різноманітні відхилення від нормальних умов праці (працю в неурочний час, фізично важку, монотонну, в шкідливих умовах тощо).

Друга функція зарплати  стимулююча. Її можна розглядати у вузькому і широкому значенні. У вузькому значенні її зміст зводиться до стимулювання досягнення певних результатів праці та дотримання певних регламентів трудових процесів. Так, підприємець, намагаючись стимулювати працівника дотримуватись суспільно необхідної ефективності праці може визначити умовою отримання повного розміру зарплати стовідсоткове виконання норм виробітку доброякісної продукції. В широкому розумінні, зарплата (а точніше, її обґрунтована диференціація) мають стимулювати до певного типу трудової поведінки, до витрачання часу і зусиль на підвищення кваліфікації, до пошуку найбільш відповідної власній компетенції сфери застосування праці – загалом спрямовувати найманого працівника до докладання всіх зусиль необхідних для досягнення високої продуктивності праці. При цьому, якщо стимулююча функція зарплати в широкому розумінні не ставиться під сумнів науковцями, то здатність бути стимулом до досягнення певних виробничих результатів (доцільність надання зарплаті провідної ролі в системі стимулів досягнення певних виробничих результатів) ставиться науковцями під сумнів. Наприклад мотиваційна теорія двох груп факторів мотивації (відома як теорія двох мотиваційних факторів Ф. Герцеберга) передбачає, що зарплата належить до складу „гігієнічних факторів мотивації”. Це значить, що недоліки організації зарплати (недостатній розмір, несправедливий розподіл) можуть дестимулювати працівника, але нормальні розміри і обґрунтований розподіл зарплати сприймаються лише як норма, як обов’язкова умова, до якої швидко і легко звикають і використовувати їх як стимул зростання трудової віддачі недоцільно.

Третя функція – регулююча. Її виконання нерозривно пов’язане із стимулюючою. Спонукаючи працівників отримувати знання і навички, що забезпечують найвищі заробітки, шукати сфери докладання праці, де ці знання і навички можна застосувати з найвищою віддачею, зарплата забезпечує рух ресурсів праці до осередків їх найбільш ефективного використання і приводить у відповідність пропорції розподілу трудового потенціалу країни між галузями і сферами використання до структури потреб. Так само, зміни рівня оплати праці регулюють пропорції залучення праці до виробництва: підвищення оплати праці примушує підприємців інтенсивніше використовувати відносно дешевший капітал, зниження рівня оплати – інтенсивніше долучати до виробництва відносно дешевші ресурси праці.

Четвертою функцією називають соціальну. Вона пов’язана із необхідністю дотримання принципів соціальної справедливості при визначенні пропорцій розподілу фонду оплати праці між учасниками господарської діяльності як в межах підприємства, так і в межах всієї економіки – між професійно-кваліфікаційними групами, галузями, регіонами, підприємствами тощо. Дотримання таких принципів, зазвичай, вимагає використання неринкових важелів регулювання розмірів зарплати і часто (хоча не обов’язково, а більшою мірою як прояв недосконалості механізмів економічного управління, зокрема в сфері оплати праці) досягається ціною зниження ефективності використання ресурсу праці.

П’ятою функцією називають інвестиційну. Вона полягає в тому, що формуючи доходи переважної більшості населення, заробітна плата стає основою споживчого попиту домогосподарств (в розвинутих країнах близько 70% сукупного попиту, що забезпечує реалізацію суспільного продукту). Таким чином в масштабах всієї економіки, витрати підприємств на заробітну плату швидко перетворюються в платоспроможний внутрішній попит економіки, а значить – на виручку підприємств, яка стає основою їх інвестицій в розвиток виробництва.