3. Інтелектуальний капітал

Форма існування людського капіталу виражена в цілеспрямовано придбаних навичках і вміннях та зафіксована в результатах інтелектуальної праці, відділених від автора та придатних для використання з метою отримання доходу.

Інтелектуальний капітал за його тлумачення в якості зовнішнього по відношенню до людини об‘єкта, результату людської (інтелектуальної) діяльності виступає як сукупність об’єктів авторської, винахідницької і промислової власності. Об‘єктами ІВ є твори науки, літератури, мистецтва, результати творчої діяльності у сфері виробництва (відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки. програмне забезпечення, бази даних, «ноу – хау», товарні знаки, торгові найменування тощо).

Щодо об‘єктів ІВ суспільство має шукати таку форму регламентації прав власності та обмеження доступу до користування об‘єктом ІВ, щоб з одного боку, не зруйнувати стимули до продукування таких об‘єктів, з іншого, сприяти якнайшвидшому поширенню їх в господарську практику і запобіганню виключення окремих господарюючих суб‘єктів з числа користувачів комерційно корисної інформації та технічних рішень.

Торговельний капітал

Забезпечує рух товарів від виробників до споживачів та реалізацію створеної в сфері виробництва вартості.

Функції – прискорює оборот капіталу і зменшує витрати на реалізацію товарів.

Джерело торговельного прибутку: з точки зору неокласичної теорії – відмінність (приріст) між вартістю товару доставленого в зручне для споживача місце, в зручний для нього час без перерв і коливань зумовлених коливаннями попиту і пропозиції і цінністю товару на складі виробника. Джерелом цього приросту вартості є продуктивна здатність елементів торговельного капіталу, кількісно цей приріст визначається відмінністю між рівноважною оптовою ціною і роздрібною рівноважною ціною а частка кожного ресурсу визначається згідно їх граничної продуктивності.

З погляду трудової теорії вартості сферою виникнення торговельного прибутку є не обіг, а виробництво. Механізм утворення торговельного прибутку включає процеси перерозподілу, а не первинного розподілу нової вартості між учасниками її створення. Тобто капіталіст власник промислового капіталу поступається часткою нової вартості з кожної одиниці продукції капіталісту власнику торговельного капіталу, заради збільшення кількості одиниць продукції, що буде реалізовуватись протягом певного періоду і зростання загальної маси прибутку. Наприклад, краще реалізувати 100 одиниць отримавши з кожної 5 гривень прибутку ніж 50 одиниць отримавши з кожної 6 одиниць прибутку. Відповідно, джерелом торговельного прибутку є частка нової вартості, створеної в сфері виробництва і перерозподілена на користь власника торговельного капіталу через систему оптово-роздрібних цін.

Структура торговельного капіталу специфічна. Він складається із фондів обігу і обігового капіталу. Перші – сума, яка авансується на придбання товару і не виходить з власності торговельного капіталіста. Друга – авансується в забезпечення діяльності торговельного підприємства – витрати на матеріальні ресурси (основні фонди, енергія, матеріали) та на оплату праці найманих працівників. Принципово, що витрати торговельного підприємства поділяються на чисті витрати обігу – зумовлені забезпеченням руху товарів (заробітна плата працівників, реклама, оренда чи купівля приміщень) та додаткові витрати виробництва в сфері обігу – витрати на пакування, передпродажну підготовку, обслуговування, маркування тощо. Перші, за трудовою теорією не пов‘язані із створенням цінності і споживчих властивостей товару, другі – пов‘язані.

Позичковий капітал

Грошовий капітал, що надається власником в позику на умовах повернення і платності.

Функція – зростання масштабів виробництва і прискорення обороту виробничого капіталу

Джерело позичкового проценту – з точки зору трудової теорії – частина додаткового продукту створеного у виробничій сфері, що привласнюється власником позичкового капіталу в процесі перерозподілу. Аналогічно із поясненням природи торговельного прибутку в трудовій теорії, виникнення позичкового проценту пояснюється тим, що власник промислового капіталу поступається частиною створеного в процесі виробництва чистого продукту на користь власника позичкового капіталу заради виграшу від ефекту масштабу, заради збільшення доходності застосування більшого за розмірами капіталу.

З точки зору неокласичної теорії – плата за «продуктивні послуги» позичкового капіталу (проценту). Кількісно визначаються граничною продуктивністю застосування додаткового капіталу, або виграшем від ефекту масштабу. Нагадую, грошовий капітал сам по собі не є ресурсом виробництва і не має граничної продуктивності, але створюючи умови для збільшення масштабів виробництва і забезпечуючи таким чином приріст доходів підприємства він забезпечує своєму власнику доходи, розмір яких визначається приростом доходу від його застосування.

Формою руху позичкового капіталу є кредитна система.

КС – сукупність організацій і форм взаємодії між ними, що забезпечують рух тимчасово вільних грошових коштів від їх власників до осередків їх продуктивного використання та організовують узгодження (кількісне пристосування) попиту і пропозиції на грошовому ринку.

Функції КС: акумуляція ТВГК; перерозподіл ГК і забезпечення руху капіталів, сприяння скороченню витрат обігу, прискорює концентрацію і централізацію капіталу і виробництва, утворює сферу кредитно-грошового регулювання (свідомого – державою і природного – грошовим ринком) економіки.

В складі КС провідну роль відіграє банківська система. Банк – фінансова установа, що виконує роль посередника на грошовому ринку і є важливим елементом фінансових механізмів. Банк акумулює ТВГК, надає їх у тимчасове користування і здійснює розрахункове обслуговування суб‘єктів економіки.

Операції (А, П, К)

Функції банків: стимулювання заощадження; забезпечення руху від власників ТВГК до суб‘єктів, що потребують кредитних ресурсів; участь у регулювання грошової маси (різна роль КБ, і ЦБ), посередництво в платежах і фінансових операціях,