3. Методи ціноутворення

Витратні методи ціноутворення. Існує два методи ціноутворення, орієнтовані на витрати:

1. Метод витрати плюс прибуток – сутність методу полягає в тому, що до витрат виробництва додається сума запланованого прибутку. Щодо оптових і роздрібних торгівців, то при визначенні ціни на товар, до витрат пов’язаних з придбанням товару додають націнки, які мають забезпечити покриття витрат та отримання очікуваного прибутку.

Такий підхід виправданий при встановленні:

• Базової ціни на принципово новий товар

• На товари, які виготовляються на замовлення

• На товари в тих галузях, державні цей метод має певну перевагу (військово-промисловий комплекс, космічні програми, будівництві багатьох об’єктів, коли до умов контракту причетні урядові організації).

2. Метод орієнтований на аналіз беззбитковості та забезпечення цільового прибутку – цей метод полягає в тому, що потрібно знайти ціну, яка б забезпечила за встановлених обсягів виробництва і реалізації продукції отримання фірмою цільового прибутку.

При використанні такого підходу за основу береться використання двох аксіом:

• змінні витрати на одиницю продукції не змінюються залежно від обсягів її випуску;

• будь-яка кількість випущеної продукції може бути продана за визначеною ціною.

Спектр завдань аналізу беззбитковості включає визначення:

• точки беззбитковості

• показника безпеки

• кількості одиниці продукції, яку слід продати для отримання запланованого прибутку

• цін, розрахованих на основі витрат (граничної ціни, ціни беззбитковості, цільової ціни.

Дохід, грош. од. прибуток

ТБЗ

Загальні витрати

Змінні витрати

Збитки

Постійні витрати

дохід

Обсяг, од.

Рис.1. Графік беззбитковості

Точка беззбитковості (ТБЗ) – це такий обсяг продажу, за якого валова виручка покриває загальні витрати. При цьому виручка не дає змоги фірмі отримати прибутки, але і збитки вона не понесе. Обсяг продажу, більший за точку беззбитковості, принесе фірмі прибутки, менший – збитки.

ТБЗ (коли виготовляється один вид продукції)

де ЗВ – змінні витрати на 1 реалізованої пр-ції

ФВ – загальні постійні сукупні витрати на реалізовану пр-цію

Ц – ціна

У разі коли виготовляється кілька продуктів формула набуває виду:

де а- відсоток кожного товару в загальному обсязі подажу

і – індекс товару.

Методи ціноутворення, орієнтовані на попит.

1. Параметричні методи ціноутворення

Параметричний ряд – це група однорідної за конструкцією та технологією виготовлення продукції, яка має однакове або схоже функціональне призначення, але відрізняється кількісним рівнем споживчих характеристик.

Параметричні методи використовуються при визначенні ціни на новий товар на стадії проектування та конструювання, коли точні дані щодо витрат невідомі. Але відомі основні параметри нового товару, відомі залежність між ціною та параметрами аналогічних виробів, що вже випускаються, які беруть за основу для розрахунку нової ціни.

Існує 5 варіантів параметричних методів:

1. Метод питомої ціни – використовується для визначення ціни нового товару, який достатньо повно може бути охарактеризований одним параметром якості (потужність, місткість тощо).

Визначається: 1) ,

де Ц_{б –} ціна базового виробу

Х_{б –} значення основного параметра базового виробу у відповідних одиницях

2) ,

де Х_н – кількісне значення головного параметра нового виробу

Н – надбавки (знижки), які відображують зміни інших споживчих характеристик нового виробу.

2. Метод кореляційно-регресивного аналізу – передбачає розрахунок ціни нового виробу на основі рівняння регресії, яке встановлює залежність між ціною та значенням параметрів якості в межах параметричного ряду:

,

де – параметри якості виробу.

3. Метод структурної аналогії – ціна нового виробу розраховується на основі визначення структури собівартості – заробітна плата і матеріальні витрати.

4. Агрегатний метод – актуальний для тих виробів, які складаються з окремих конструктивних елементів. При цьому ціна кожного структурного елементу відома, отже ціна розраховується як сума цін (або собівартості) окремих елементів виробу.

5. Метод визначення ціни на основі коефіцієнта технічного рівня товару – формування ціни базується на суб’єктивному сприйнятті товару споживачем, яке формується його якістю, корисністю та значущістю для споживача.

1. Метод встановлення ціни на основі економічної цінності товару для споживача – існує максимально прийнятна для споживача ціна, яку він готовий заплатити за товар. Ця ціна повністю компенсує витрати, пов’язані з його придбанням, але не передбачає жодної економії витрат (газовий лічильник). Орієнтуючись на максимальний рівень, фірма встановлює ціну (враховуючи свої витрати). Зниження максимально прийнятної для споживача ціни, збільшує ймовірність спонукати покупця зробити покупку. Збільшення максимально прийнятної для споживача ціни робить купівлю майже нереальною.

2. Метод визначення точок ціни (цінових порогів) – на основі анкетного опитування споживачів, визначається у межах певної групи товарів нижній і верхній діапазон цін, а потім у межах визначеного діапазону виділяють точки ціни, за яких споживачі або купують товар, або відмовляються від нього.

3. Сумісний (компромісний) аналіз – на відміну від попереднього методу покупців не запитують прямо про ціну яку вони згодні платити, а пропонують їх опис товару, який містить його характеристики і ціну, потім респондентів просять назвати характеристику яка найменше задовольняє їх. Потім на основі комп’ютерної моделі визначають вплив ціни та інших характеристик на готовність споживачів купити цей товар і коригують ціну.

4. Метод „кидання стріл” – використовується при визначенні цін на новий товар. Кілька керівників збираються разом і висловлюють свої думки з приводу встановлення ціни на товар. За остаточну ціну береться та аргументи щодо якої є найпереконливіші.